Послання Апостола Павла до Галатів 2, 16-20.
16. Браття, довідавшися, що людина оправдується не ділами закону, але вірою в Ісуса Христа, ми увірували в Христа Ісуса, щоб оправдатися нам вірою в Христа, а не ділами закону, бо ділами закону не оправдається ніхто. 17. Коли, отже, шукаючи оправдання у Христі, показалося, що й ми самі грішники, невже тоді Христос – служитель гріха? Не бути цьому! 18. Бо коли я знову відбудовую те, що зруйнував був, я сам себе визнаю переступником. 19. Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я з Христом розп’ятий. 20. Живу вже не я, а живе у мені Христос. А що живу тепер у тілі то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене.
Євангеліє від Луки 8, 5-15.
Сказав Господь притчу оцю:
5. Вийшов сіяч сіяти своє зерно. І як він сіяв, одне впало край дороги й було потоптане, і птиці небесні його видзьобали. 6. Друге упало на камінь і, зійшовши, висхло, бо вогкости не мало. 7. Інше впало між тернину, і тернина, вигнавшися з ним вкупі, його заглушила. 8. Нарешті, інше впало на добру землю і, зійшовши, вродило сторицею.
Кажучи це, Ісус голосно мовив:
– Хто має вуха слухати, хай слухає.
9. Учні його спитали, що значить ця притча. Він сказав їм:
10. – Вам дано розуміти тайни царства Божого, іншим же у притчах, щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли.
11. Ось що значить ця притча. Зерно – це слово Боже. 12. Тії, що край дороги, це ті, що слухають, та потім приходить диявол і бере геть з їх серця слово, щоб вони не увірували й не спаслися. 13. Ті ж, що на камені, це тії, що слухають і з радістю приймають слово, але не маючи коріння, вірують до часу й під час спокуси відпадають. 14. А те, що впало між тернину, це ті, що, вислухавши, ідуть, та клопоти, багатства і життєві розкоші їх заглушають, і вони не дають плоду. 15. Нарешті, те, що на добрій землі, це ті, що, чуючи добрим і щирим серцем слово, держать його і дають плід у терпінні.
Галатів 2, 16-20 «Живу вже не я, а живе Христос у мені»
Слова великі, знамениті, але такі далекі від нашого реального життя. Чи хтось із нас відважиться промовити ці слова? Чи хтось має відвагу лиш таке подумати? Апостол Павло свідчить це, говорить про це, взиває до цього!
Ісус Христос живе в кожному з нас. Ми сотворені на Його образ Божий. Через хрещення ми дозволили Господу перебувати з нами. Але часто ми не дозволяємо Господеві виявлятися через нас в реальному нашому житті.
Погляньмо на годину, день свого життя. Скільки можемо сказати, що Бог розпорядився нами? А скільки можемо сказати, що хтось інший чи щось інше, наші бажання, емоції, пристрасті керують нами? І лише ми тоді можемо сказати, що вже не живу я, а живе в мені Христос, коли все більше починаємо думати про інших, а не про себе. А це не просто. Почнімо з того, щоб дарувати іншим любов, не прагнучи її зворотно, служити іншим, не очікуючи від них цього ж, робімо добро, не чекаючи нагороди. Головне цього забажати і прагнути і в Бозі все стане реальністю!
Владика Венедикт (Алексійчук)
