Послання Апостола Павла до Ефесян 2, 14-22.
14. Браття, Христoс — наш мир, він, що зробив із двох одне, зруйнувавши своїм тілом стіну, що була перегородою, тобто ворожнечу, 15. і скасував закон заповідей своїми постановами на те, щоб із двох зробити в собі одну нову людину, вчинивши мир між нами, 16. і щоб примирити їх обох в однім тілі з Богом через хрест, убивши на ньому ворожнечу. 17. Він прийшов і благовістив мир вам, що були далеко, і мир тим, що були близько; 18. бо через нього, одні й другі, маємо доступ до Отця в однім Дусі.
19. Отже, ви не чужинці більше і не приходні, але співгромадяни святих і домашні Божі, 20. збудовані на підвалині апостолів і пророків, а наріжним каменем – самим Ісус-Христом. 21. На ньому вся будівля, міцно споєна, росте у святий храм у Господі; 22. на ньому ви теж будуєтеся разом на житло Бога в Дусі.
Євангеліє
Євангеліє від Луки 8, 41-56.
41. В той час один чоловік приступив до Ісуса, Яір на ім’я, що був головою синагоги. Припавши до ніг Ісуса, він став просити зайти до нього в хату, 42. бо була в нього дочка одиначка, яких дванадцять років, і вона вмирала. І як він ішов туди, люди тиснулися до нього.
43. Аж тут якась жінка, що була хвора дванадцять років на кровотечу й витратила на лікарів увесь свій прожиток, і ніхто з них не міг її зцілити, 44. підійшовши ззаду, доторкнулась краю його одежі і вмить стала здоровою – спинилась її кровотеча. 45. Ісус спитав:
– Хто доторкнувся мене?
А що всі відпекувались, Петро мовив:
– Наставниче, люди коло тебе товпляться й тиснуться!
46. Ісус сказав:
– Хтось доторкнувся до мене, бо я чув, як сила вийшла з мене.
47. Побачивши жінка, що не втаїться, тремтячи підійшла й упавши йому до ніг, призналася перед усіма людьми, чому до нього доторкнулась і як негайно одужала. 48. Сказав їй Ісус:
– Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!
49. Він говорив іще, як ось приходить хтось від голови синагоги й каже:
– Твоя дочка померла, не турбуй більш учителя.
50. Ісус почувши це, озвавсь до нього:
– Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться.
51. Прийшовши до хати, він не пустив нікого з собою всередину, крім Петра, Івана та Якова з батьком та матір’ю дитини. 52. Всі плакали за нею й голосили. Він мовив:
– Не плачте, вона не вмерла, вона спить.
53. Ті сміялися з нього, бо знали, що вмерла. 54. Тоді він узяв її за руку й голосно промовив:
– Дівчино, пробудися!
І дух її вернувсь до неї, і вона вмить встала. Він велів дати їй їсти. 56. Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.
Нам здається, що бути праведним – це не переступати законів, дотримуватись десяти заповідей. Та цього недостатньо. Бо Христос прийшов, щоби доповнити закон благодаттю.
Бути праведним – це жити заповідями, про які говорить Ісус, заповідями любові. Все просто: де є любов, там немає місця гріхові.
На жаль, ми нерідко обираємо шлях законнитва – бо це відносно легко і зрозуміло робити чогось і чогось не скоювати.
Але замало. Ісус покликав нас до Любові, яку сам показав на хресті в час розп’яття. Іншого шляху немає.
