Послання Апостола Павла до Євреїв 12, 28 – 13, 8.
28. Браття, приймаючи непохитне царство, зберігаймо ласку, якою служимо Богові, щоб йому подобатися з побожністю і страхом. 29. Бо Бог наш – вогонь, що пожирає.
1. Братня любов нехай між вами буде. 2. Гостинности не забувайте, бо нею деякі, не відаючи того, ангелів були прийняли в гості. 3. Про в’язнів пам’ятайте, немов би ви самі були в кайданах з ними, та про тих, що страждають, бо й ви самі в тілі. 4. Подружжя хай у всіх буде в пошані, і ложе їх хай буде без плями, бо Бог буде судити блудників та перелюбців. 5. У вашій поведінці не будьте грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте, бо він сам говорив: я тебе не зоставлю, я тебе не покину, 6. тому ми сміло можемо сказати:
Господь – мій помічник;
я не боюся.
Що може мені зробити людина?
7. Пам’ятайте про наставників ваших, які звіщали вам слово Боже, і, дивлячись уважно на кінець їхнього життя, наслідуйте їхню віру. 8. Ісус Христос учора й сьогодні – той самий навіки.
Євангеліє від Йоана 11, 1-45.
1. В той час був один недужий, Лазар, з Витанії, села Марії та її сестри Марти. 2. Марія, якої брат Лазар був хворий, була та, що миром була помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги. 3. Послали сестри до нього сказати йому: «Господи, ось той, що ти любиш, хворує». 4. Почувши те, Ісус мовив:
– Недуга ця не на смерть, але на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.
5. Любив же Ісус Марту, і її сестру, і Лазара. 6. І як почув, що цей хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де пробував. 7. По тому мовив до учнів:
– Ходімо знову в Юдею.
8. Учні йому казали:
– Учителю, оце недавно юдеї тебе хотіли каменувати, і ти знов туди йдеш?
9. Відповів Ісус:
– Чи не дванадцять годин у дні ? Коли хто ходить удень, не спотикається, бо бачить світло світу цього. 10. Коли ж хто ходить уночі, спотикається, бо в ньому нема світла.
11. Сказавши це, мовив до них:
– Лазар, наш приятель, спить; але я піду збуджу його.
12. Учні йому кажуть:
– Господи, коли спить, видужає.
13. Ісус говорив про його смерть; вони ж гадали, що він говорив про спочинок у сні. 14. Тоді Ісус каже їм одверто:
– Лазар помер, 15. і я за вас радію, що мене там не було, щоб ви увірували. Та ходім до нього.
16. Тоді Тома, на прізвище Близнюк, сказав до співучнів:
– Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.
17. Прибувши, Ісус застав його вже чотироденним у гробі. 18. Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п’ятнадцять, 19. і багато з юдеїв зійшлось до Марти та Марії, щоб їх розважити по братові. 20. Марта, почувши, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. 21. Заговорила Марта до Ісуса:
– Господи, якби ти був тут, мій брат не вмер би! 22. Та й тепер знаю, що все, що ти попросиш у Бога, Бог дасть тобі.
23. Ісус їй каже:
– Твій брат воскресне.
24. Каже до нього Марта:
– Знаю, що воскресне у воскресіння в останній день.
25. Ісус відповів їй:
– Я – воскресіння і життя. Хто в мене вірує, навіть коли помре – житиме. 26. Кожен, хто живе й вірує в мене не помре повіки. Віриш тому?
27. Каже йому:
– Так, Господи, вірую, що ти – Христос, Син Божий, який гряде у світ цей.
28. Сказавши це, пішла й покликала свою сестру Марію й каже пошепки:
– Прийшов Учитель і тебе кличе.
29. Як тільки вона те почула, встала хутко і пішла до нього. 30. Ісус ще не ввійшов був у село; він був на тому місці, де його зустріла Марта. 31. Юдеї, що були з нею в хаті та її розважали, побачивши, що Марія встала хутко й вийшла, пішли за нею, бо думали, що вона йде до гробу, щоб там плакати. 32. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус і, побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому:
– Господи, якби ти був тут, мій брат не вмер би!
33. Побачивши Ісус, що вона плаче і що юдеї, які прийшли з нею, також плачуть, розжалобився духом і, зворушений 34. спитав:
– Де ви його поклали?
Кажуть йому:
– Іди, Господи, і подивись.
35. Заплакав Ісус. 36. Тоді юдеї стали казати:
– Бач, як він його любив!
37. А деякі з них мовили:
– Чи цей, що зробив зрячими сліпого очі, не міг так учинити, щоб і той не помер?
38. Ісус знову розжалобився й пішов до гробу. Була то печера, і на вході був камінь. 39. Ісус сказав:
– Відкотіть камінь. Марта, сестра померлого, каже йому:
– Господи, вже чути, бо четвертий день уже.
40. Озвався Ісус:
– Хіба я не казав тобі, що як увіруєш, побачиш славу Божу?
41. І відкотили камінь. Ісус звів очі вгору й мовив:
– Отче, дякую тобі, що вислухав єси мене. 42. Я знаю, що ти завжди мене вислухуєш, але задля людей, що стоять навколо, сказав я, щоб вони увірували, що ти мене послав.
43. Промовивши те, скликнув на ввесь голос:
– Лазаре, вийди сюди!
44. І мертвий вийшов з обв’язаними крайкою руками й ногами, та з лицем обмотаним хусткою. І сказав їм Ісус:
– Розв’яжіть його і пустіть, нехай іде.
45. Бачачи, що зробив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
Євр. 12, 28 – 13, 8 «Братня любов нехай перебуває!» Іноді здається, що є дуже мало хвиль у житті, коли ми відчуваємо цю любов. Усі ми шукаємо любові від інших, підтвердження, що ми комусь потрібні, важливі, цінні, варті того, щоб на нас витратити свій час. Але задумаймось, чи достатньо ми цінуємо інших людей. Важко іншим дарувати свій час, своє співчуття, емоції, фізичну допомогу, а саме це є критерієм нашого християнства, бо є виявом любові. Бог є любов, і де є любов, там є Бог. Якщо в наших стосунках є ці проблиски любові, то це проблиски усвідомлення присутності Божої. Це найважливіше, за що маємо змагатися між собою – за взаємну любов, за присутність Божу в нашому житті. Тож даруймо іншим любов, дбаймо і плекаймо її, і сам Господь перебуватиме між нами!
Йо. 11, 1-45. «Коли віруєш, то побачиш славу Божу».
Епізод про воскресення Лазаря звільняє нас від приземленого думання. Згідно з людською логікою, людським розумінням особа не тільки вже померла, а її тіло вже розкладається. Однак бачимо, що стається щось, що цілком суперечить законам природи, людській логіці, – воскресення, повернення до життя Лазаря, яке дарує йому Господь.
Ми звикли жити в цьому світі за своєю людською логікою, маємо своє розуміння того, що відбувається. Але бачимо, що ця логіка часто має свою обмеженість.
Ця подія показує нам, як може діяти Бог через віру людини. Через усе Євангеліє проходить, з одного боку, Божа всемогутність, а з іншого – віра людини. Тому наше життя в Бозі будуймо саме на тому – на нашій довірі до Нього. Кожен наш гріх – це відхід від Небесного Отця. Наша довіра – це прямування за Богом. Тому хай яким складним видається нам життя, будьмо свідомі: завдяки нашій вірі Бог може багато зробити в нашому житті.
Владика Венедикт (Алексійчук)
Дуже багато побажань ми постійно ставимо перед Господом і лише забуваємо, що Він не супермаркет, де можна взяти все, що нам потрібно і коли потрібно, лише тому, що ми віримо щиро, що цей безкоштовний супермаркет є насправді. Господь створив нас по своій подобі, і чудеса ми також можемо творити, так як і Господь – але, так як і Він, не для себе, і лише тоді, коли ми, понад усі труднощі і дискомфорт, таки робимо щось не для себе і своіх самих близьких ( зізнаємось усі собі чесно – серце найбільше болить за самих рідних і підсвідомо і свідомо ми просимо в Бога лише для них і для себе). Я дуже надіюсь і дуже вірю, що колись ми усі зрозуміємо, що вірити в Бога, це не вірити, що Він 100 відсоткова гарантія нашого щастя, хоча Господь є нашою гарантією набагато більшою, ніж на 100 відсотків, але наші інтереси мають бути спільними – усі мають бути щасливі, здорові, а для цього потрібно усім вчитися, старатися, любити, поважати, не користатись дешевою робочою силою, не ставити своі власні інтереси вище всього, потрібно бути корисним в цьому житті для спільноі мети до спокою і миру. По- іншому не буде і всі подіі цьому є доказом.