Матея 26, 1-13
- Якже Ісус скінчив усі ці слова, сказав до своїх учнів:
- “Ви знаєте, що через два дні буде Пасха й Син Чоловічий буде виданий на розп’яття.”
- Тоді зібралися первосвященики і старші народу в палаці первосвященика, що звався Каяфа,
- і радились, як би то підступом схопити Ісуса й убити.
- Тільки ж казали: “Не в свято, щоб не було в народі заколоту.”
- І от коли Ісус був у Витанії в домі Симона прокаженого,
- підійшла до нього одна жінка з алябастровою плящиною, повною вельми дорогого мира, і вилляла його йому на голову, як він сидів при столі.
- Побачивши це учні, нарікали й казали: “Навіщо таке марнотратство?
- Це можна б було дорого продати й – дати бідним!”
- Ісус зауважив це й сказав їм: “Чому ви докучаєте цій жінці? Вона зробила добре діло для мене.
- Завжди бо бідних маєте з собою; мене ж не завжди маєте.
- Виливши це миро на моє тіло, вона вчинила те на похорон мій.
- Істинно кажу вам: Де тільки буде проповідуватись ця Євангелія по всьому світі, оповідатиметься і про те, що вона зробила, їй на спомин.”
Христос говорить своїм учням про те, що чекає їх і його в наступні дні, говорить про свою смерть.
Чи розуміли тоді апостоли слова Ісуса? Чи розуміємо ми, дві тисячі років по тому слова Ісуса і Його немислиму жертву за нас?
Вже більше двох тисяч років християни згадують терпіння Бога, який прийшов до людини не осудити і покарати, але порятувати своєю кровною жертвою.
Наше спасіння і право на вічне життя – безумовний дар. Однак його ціна – ціна Божої крові і муки.
Пам’ятаймо, що коли до нас приходять випробування, біль, страждання ми завжди можемо просити сили і підтримки у Христа, який знає глибину кожного людського болю, бо зніс його на хресному шляху.
Бог з нами у кожній турботі чи скорботі. Будьмо у ці дні з Богом своїми вчинками, думками, молитвами, щоби подякувати Йому за Його безумовну любов.
Тільки Господь може витримати дивитися на те, як ми всі робимо боляче один одному, як ми думаємо лише у своіх інтересах і які байдужі до людського горя, обманюючи себе, що Господь саме нас має захищати і рятувати, і лише Його велике терпіння – як фізичне на хресті, так і постійне духовне, допомагає також тримати себе в руках, радіти життю і вірити, що Господь вилікує своіх дітей від егоізму. Відсутність віри у наше Спасіння Господом – це є власна активна ефтаназія, нема життя без віри, це не життя