- Уставайте, ходімо! Ось наблизився мій зрадник.”
- Він говорив ще, як надійшов Юда, один з дванадцятьох, а з ним і сила народу з мечами та дрючками – від первосвящеників та старших народу.
- Зрадник його дав їм знак, мовивши: “Кого я поцілую, це він, беріть його.”
- І відразу ж підійшов він до Ісуса й каже: “Радуйся, мій Учителю!” – та й поцілував його.
- Тоді питає його Ісус: “Чого прийшов єси, друже?!” – І зараз ті приступили, наклали на Ісуса руки і схопили його.
- Аж тут один із тих, що були з Ісусом, простягнув руку, вихопив свого меча й, ударивши. слугу первосвященика, відтяв йому вухо.
- Тоді Ісус сказав до нього: “Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть.
- Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?
- Як же то збулися б Писання, що воно так мусить статися?”
- Тоді Ісус промовив до народу: “Немов на розбійника вийшли ви з мечами та дрючками, щоб мене схопити! Щодня сидів я, навчаючи, у храмі, і ви мене не взяли.
- Та все це сталося, щоб збулися Писання пророків.” Тоді всі учні залишили його й повтікали.
- Ті, що схопили Ісуса, повели його до первосвященика Каяфи, де зібралися книжники та старші.
- Петро ж ішов слідом за ним оподалік, аж до палацу первосвященика й, увійшовши до середини, сів із слугами, щоб побачити, чим воно скінчиться.
- Первосвященики та ввесь синедріон шукали ложного свідоцтва на Ісуса, щоб його вбити,
- і не знайшли, дарма, що було з’явилось багато ложних свідків. Нарешті прийшло двоє
- і кажуть: “Цей сказав: Я можу зруйнувати храм Божий і за три дні його відбудувати.”
- Тут підвівся первосвященик і сказав до нього: “Нічого не заперечуєш, що вони на тебе свідчать?”
- Але Ісус мовчав. Первосвященик каже до нього: “Заклинаю тебе живим Богом, щоб ти сказав нам, чи ти Христос, син Божий.”
- Тоді Ісус сказав до нього: “Ти мовив. Тільки ж кажу вам: Віднині ви побачите Чоловічого Сина, який сидітиме праворуч Всемогутнього й ітиме на небесних хмарах.”
- Тоді первосвященик роздер свою одежу і заявляє: “Він сказав богохульство! Нащо нам ще свідків? Оце ж ви щойно чули богохульство!
- Як вам здається?” Ті відповіли; “Він – винен смерти.”
- Тоді вони почали плювати йому в обличчя та бити кулаками; інші ж били його в обличчя
- і промовляли: “Проречи нам, Христе, хто тебе вдарив?”
- Петро ж сидів надворі. Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: “І ти був з Ісусом Галилеєм.”
- Але той перед усіма відрікся і заявив: “Не знаю, що таке говориш.”
- Коли ж: він вийшов до воріт, уздріла його інша й каже до тих, що там були: “Цей був з Ісусом з Назарету.”
- Він знову, клявшися, відрікся: “Не знаю я цього чоловіка.”
- Десь трохи згодом приступили ті, що там стояли, і заговорили до Петра: “Ти таки справді один з них, бо й твоя вимова тебе виявляє.”
- Тоді Петро почав клястися та божитися: “Не знаю я цього чоловіка.” І враз заспівав півень.
- І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко.
Хоча Ісус розповідає учням про майбутнє, яке от-от їх чекає, ніхто з них, мабуть, навіть не міг би в той час уявити подальшого перебігу подій – арешт, хрест, смерть.
Для кожного з апостолів ці події були аж надто переломними. Всі вони залишили свого Вчителя. Навіть Петро, який під час вечері божився у своїй відданості Ісусові.
Напевно не лише Петро плаче у ті дні, розуміючи всю ницісць своєї зради, всі учні в полоні страху розбіглись, втративши свого провідника. Страх із докорами сумління… Біль і повна дезорієнтованість…
Але воскресіння Христа вселило життя у їхню віру, що похитнулась. І вони пішли свідчити – уже без страху, але з силою Святого Духа.
Ми всі проходимо, кожен по-своєму, шлях своєї віри, із труднощами, тягарями, колапсами. Але світло Воскресіння – наша сила, яка є радістю для кожного, безумовною радістю і доброю новиною навіть у найскладніший час.
Я часто сміюся крізь сльози сама з себе через свою дивакуватість і своі думки . Водночас я безмежно і постійно дякую Господу за те, що Він ( попри всі колишні сумніви і нерозуміння Його Сили) прийшов у моє життя у мій найскладніший час, бо навіть батькам я не могла сказати всю біль своіх страждань, щоб не розбити і ім серця, а Господь не залишив мене, Його турботу по « реанімаціі» душі не описати словами, це потрібно відчути і радість заповнює усе тіло від того, що Любов Господа така велика. І я розумію, що я не є пріоритетом для Господа- бо всі ми Його діти, але так хочеться віддячити Господу за Його любов, так хочеться, щоб ми хоч трішки пошкодували Нашого Отця і старалися радувати Його, памятаючи, що Він також бачить і наші постійні помилки ( не люблю слова гріх – воно не дає можливості зрозуміти суті проблеми нашоі), тому буде нас рятувати знову і знову, і диву дивуєшся, яка Велика Сила і Любов Господа