- Якже настав вечір, прийшов заможний чоловік з Ариматеї, на ім’я Йосиф, що й сам став учнем Ісуса;
- Він прийшов до Пилата і просив тіла Ісуса. Тоді Пилат звелів видати тіло.
- Йосиф узяв тіло, загорнув його в чисте полотно й
- поклав у своїй новій гробниці, що її висік у скелі. І, прикотивши до входу гробниці великий камінь, відійшов.
- А була там Марія Магдалина й інша Марія, що сиділи проти гробниці.
- На другий день, що після п’ятниці, зібралися первосвященики й фарисеї до Пилата й кажуть:
- “Ми пригадали собі, пане, що той обманник ще за життя був сказав: Я по трьох днях воскресну.
- Звели, отже, щоб гробниця була добре забезпечена аж по третій день, щоб часом не прийшли його учні та не вкрали його й не сказали людям: Він воскрес із мертвих! І буде ця остання омана гірша за першу.”
- Пилат каже до них: “Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте.”
- Вони пішли й забезпечили гробницю, запечатавши камінь, і поставили сторожу.
Час, коли тіло Ісуса поклали до гробу, – час неймовірної тиші і смутку.
Всі ті, для кого Ісус став провідником, вчителем та добрим другом залишились наодинці із болем, роздумами, сумнівами.
Серця найближчих – Богородиці та Магдалини сповнені гіркого терпіння.
Земля прийняла Свого Творця.
Іноді у нашому житті ми переживаємо цю німоту смерті Бога, коли відвертаємось від Нього, коли гріхами зраджуємо Його, розпинаємо та видаємо. Кожен з нас – учасник тієї юрби, кожному з нас іноді бракує відваги та витривалості у віри.
Однак Христос воскрес. І це невимовна благодать для людини. Якою би не була грязюка наших гріхів – ми відкуплені святою Кров’ю. І те, що маємо зробити – це прийняти Божий дар своїм чистим серцем.
В свій час близькі до Ісуса Христа навіть уявити не могли, що насправді станеться, не зважаючи на те, що були поряд з Господом декілька років, але, те , що сталося, – перевернуло для них розуміння Господа і лише Він дав ім можливість перенести ту ситуацію і вижити, бо важко собі уявити, чи взагалі можна жити далі після того, коли усвідомлюєш глибину того, що сталося, і наше справжнє відношення до Господа виявляється абсолютно нікчемним перед тим, що Господь готовий для нас зробити. І потрібно постійно старатися наближуватися до Господа, шукати Його у всьому, старатися бути милим Йому, догоджати своіми вчинками, думками, своєю радістю і розумінням Його великоі любові до нас, адже Любов повинна бути взаємною, а любов – не зраджує, вона підтримує, надихає, заспокоює, тішить.