Послання Апостола Павла до Римлян 15, 17-29.
17. Браття, можу хвалитись у Христі Ісусі тим, що Боже, 18. бо я не смів би говорити про те, чого Христос не вчинив через мене для послуху поган, словом і ділом, 19. силою знаків і чудес, силою Духа Божого, так що я проповідував євангеліє Христове по всіх усюдах від Єрусалиму й околиць аж до Ілірику, 20. вважаючи, однак, за честь не проповідувати євангелія там, де Христове ім’я було вже відоме, щоб не будувати на чужій основі, 21. але як написано:
Ті, яким про нього не звіщалось, його побачать;
і ті, що про нього не чули, зрозуміють.
22. Тому я щоразу мав перешкоди прийти до вас. 23. Тепер же, не маючи більше поля праці в цих країнах і гаряче бажаючи з давніх літ до вас прибути, 24. надіюсь, ідучи по дорозі в Еспанію, побачити вас і що ви мене туди проведете, після того, як я трохи натішусь вами. 25. Тепер же йду в Єрусалим святим служити, 26. бо Македонія і Ахая рішили зібрати дещо на потреби вбогих святих у Єрусалимі. 27. Рішили, ба вони й винні їм, бо як погани стали спільниками їхніх духовних благ, повинні допомогти їм у тілесних. 28. Коли я це виконаю і вручу їм особисто цю збірку, виберусь від вас в Еспанію. 29. Знаю, що коли прийду до вас, прийду в повноті Христового благословення.
Євангеліє від Матея 12, 46 – 13, 3.
46. В той час, коли Ісус промовляв до народу, мати його та брати стояли надворі, бажаючи з ним говорити. 47. Каже один до нього:
– Он твоя мати і твої брати стоять надворі, бажаючи говорити з тобою.
48. Він відповів тому, що говорив до нього:
– Хто моя мати і хто мої брати?
49. І вказавши рукою на своїх учнів, мовив:
50. – Ось моя мати й мої брати! Бо хто чинить волю мого Отця, що на небі, той мій брат, сестра і мати.
1. Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря. 2. І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі. 3. Він повчав їх багато у притчах.
Рідні люди – це найближчі нам люди і найцінніші. Ісус кожного з нас називає своїми братами і сестрами, якщо ми тільки живемо за волею Божею.
Задумаймось, наскільки ми важливі для Бога!
Світ, викривлений гріхом, насамперед позбавив людину близькості із Богом, життя пліч-о-пліч з Богом у райському саду перетворилось у хаос, гріх розлучив нас із Батьком.
Наше завдання – врешті зустрітись. І шлях дуже непростий, бо гріх – це найпідступніша брехня людині про неї ж саму, чудова “упакована”. Гріх все видозмінює, але Божий голос повертає нас до тями, пригадуючи, заради чого ми тут, куди йдемо, до кого.
Ми важливі для Господа, Він любить нас і чекає.
