Послання Апостола Павла до Римлян 9, 1-5.
1. Браття, кажу в Христі правду, не обманюю, як свідчить мені моя совість у Святім Дусі, 2. що я у великім смутку і в безнастаннім болі мого серця. 3. Бо я бажав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені тілом; 4. вони ізраїльтяни, їм належить усиновлення і слава, і завіти, і законодавство, і богослужба, і обітниці; 5. їхні отці, з яких Христос тілом, що над усім – Бог, благословенний повіки. Амінь.
Послання Апостола Павла до Галатів 5, 22 – 6, 2.
22. А плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння; лагідність, доброта, вірність, 23. тихість, здержливість. На все це нема закону. 24. Котрі ж Ісус-Христові, розп’яли тіло з його пристрастями та похотями. 25. Коли живемо духом, духом ходімо. 26. Не будьмо суєславні, задиркуваті між собою, завидущі одні одним.
1. Брати! Коли б хто попав у яку провину, ви, духовні, такого наставляйте духом лагідности; але вважай, щоб і ти не впав у спокусу. 2. Носіте тягарі один одного, і так виконаєте закон Христа.
Євангеліє від Матея 9, 18-26.
18. В той час один начальник приступив до Ісуса і, вклонившися, мовить йому:
– Дочка моя тількищо померла. Прийди, поклади на неї руку, і вона оживе.
19. Підвівсь Ісус і пішов за ним з учнями.
20. І от одна жінка, що дванадцять років нездужала на кровотечу, приступила ззаду й доторкнулась до краю його одежі. 21. Казала бо сама до себе: «Як тільки доторкнуся до краю його одежі, видужаю». 22. Ісус, обернувшись, побачив її і каже:
– Бадьорися, дочко! Віра твоя спасла тебе.
І видужала жінка тієї ж години.
23. Коли Ісус прибув до дому начальника й побачив там сопільників і схвильовану юрбу, 24. сказав:
– Уступіться, бо дівча не вмерло, а спить.
І насміхалися з нього. 25. Як же випроваджено людей, він увійшов, узяв її за руку, і дівча встало. 26. Чутка про це розійшлась по всій тій країні.
Євангеліє від Луки 6, 17-23.
17. В той час став Ісус на рівнім місці; була там велика сила його учнів і людей вельми багато з Юдеї та з Єрусалиму, і з побережжя Тиру та Сидону. 18. Вони прийшли слухати його й оздоровитись від своїх недуг; і всі ті, що їх мучили нечисті духи, теж оздоровлялись. 19. Увесь народ намагався його торкнутися, бо сила виходила з нього й усіх оздоровляла.
20. Тоді він, звівши на своїх учнів очі, почав казати:
Блаженні вбогі,
бо ваше царство Боже.
21. Блаженні голодні нині,
бо ви насититеся.
Блаженні, що плачете нині,
бо будете сміятись.
22. Блаженні будете, коли вас ненавидітимуть люди, коли вас вилучать, коли ганьбитимуть вас та коли викинуть як безчесне ваше ім’я Сина чоловічого ради. 23. Радійте того дня й веселіться, бо ваша нагорода велика на небі.
Матея 9, 22: «Віра твоя спасла тебе»
Можемо лише уявити собі, скільки людей було навколо Ісуса Христа. Усіх притягувала його надзвичайна особистість. Господь творив знаки, знамення, чуда, зцілював – це приваблювало людей. Усі бачили, що Він не є звичайною людиною. Але зауважмо, що того, що людей притягувало, було ще замало, аби зцілитися. Ті, що отримали від Господа зцілення, мали віру. Саме через їхню віру Ісус оздоровлював їх і зцілював.
Ісус Христос був, є і буде той самий. В історії життя кожного з нас повторюється те ж саме, що і в житті людей, які зустрічалися з Ним. Господь може зцілювати нас, як і їх, через нашу віру. Господь через нашу віру може змінювати нас, оздоровлювати, давати мудрість. Але Він сам не може змінити нас, Він не може силоміць зробити нас ліпшими, добрими чи святими. Бог потребує нашого бажання та віри. Бог є Тим, хто може зцілити, змінити нас. А ми – ті, які потребують цієї зміни та зцілення. Але чи ми віримо й довіряємо Богові, що Він справді може нас зцілити? І так, як ця жінка повірила і за її вірою далося їй, так і ми, коли повіримо, за нашою вірою отримаємо.
Владика Венедикт (Алексійчук)
