Перше Послання Апостола Павла до Корінтян 10, 12-22.
12. Браття, кому здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав. 13. Вас не постигла ще спокуса понад людську силу. Бог вірний: він не допустить, щоб вас спокушувано над вашу силу, але разом із спокусою дасть вам змогу її перенести.
14. Тому, мої улюблені, втікайте від ідолопоклонства.
15. Я вам говорю як розумним: судіте самі, що кажу. 16. Чаша благословення, що ми благословляємо, хіба не є причастям крови Христа? Хліб, що ламаємо, не є причастям тіла Христа? 17. Тому що один хліб, ми многі – одне тіло, бо всі беремо участь у одному хлібі. 18. Гляньте на Ізраїля по тілу: хіба ті, що їдять жертви, не спільники з жертовником? 19. Що хочу цим сказати? Невже ідоложертовне є чимось? Або ідол є чимось? 20. Ні. Але те, що погани, коли що жертвують, то жертвують бісам, не Богові; я ж не хочу, щоб ви були спільниками бісів. 21. Не можете пити чаші Господньої і чаші бісівської; не можете бути учасниками столу Господнього і столу бісівського. 22. Чи нам призводити Господа до гніву? Чи ми міцніші від нього?
Євангеліє від Матея 16, 20-24.
20. В той час Ісус наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він Христос.
21. 3 того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших, первосвящеників та книжників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.
22. Тоді Петро, взявши його набік, став йому докоряти:
– Пожалій себе, Господи! Нехай це не станеться з тобою!
23. Він обернувся і сказав Петрові:
– Геть від мене, сатано! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське.
24. Тоді Ісус сказав до своїх учнів: Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною.
Матея 16, 24: “Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною”
Зректися себе і йти за Господом… На перший погляд це здається досить відчайдушно. Як це? Не бути собою? Перестати повноцінно жити? Невже люблячий Ісус, який пішов за нас на мученицьку смерть, може такого бажати?
Зректися себе — це не відійти від Божого задуму нашого життя — наповненого щедротами любові та милосердя, а позбутися своїх слабкостей, гріхів, пожадливості до всього земного. Це скерувати своє життя на дорогу до Царства Божого.
Люблячий Господь не очікує від нас чогось надзвичайного, а закликає менше дбати про тлінне, а більше — про вічне.
