До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.
8. Браття, вірою Авраам, покликаний, послухався і вийшов до краю, що мав узяти у насліддя, і пішов, не знаючи, куди йде.
11. Вірою і сама Сара дістала силу зачати, дарма що вже була похила в літах, бо вважала вірним того, хто дав обітницю. 12. Від одного, отже, та ще й омертвілого, народилося так багато, як зір на небі, як піску край моря, без числа.
13. У вірі померли всі ці, не одержавши обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони чужинці на землі й захожі. 14. Ті, що так говорять, ясно показують, що шукають батьківщини. 15. І якби вони пам’ятали про ту, з якої вийшли, мали б час вернутися. 16. Та вони тепер кращої бажають, тобто небесної; тому Бог не соромиться зватися їхнім Богом, бо він їм приготував місто.
Євангеліє від Марка 9, 33-41.
33. Одного разу прийшов Ісус і учні його у Капернаум, і як був він у домі, спитав їх:
– Про що ви сперечалися в дорозі?
34. Вони мовчали, бо сперечалися були в дорозі, хто з них більший. 35. Тоді він, сівши, прикликав дванадцятьох і каже до них:
– Коли хто хоче бути першим, нехай буде а усіх останнім і усім слугою.
36. Потім узяв дитину, поставив її серед них і, обнявши її, каже до них:
37. – Хто прийме одне з таких дитят у моє ім’я – мене приймає; а хто мене приймає – не мене приймає, а того, хто послав мене.
38. Іван сказав до нього:
– Учителю, ми бачили одного, що твоїм ім’ям бісів виганяє, але не ходить з нами, і ми заборонили йому, бо не ходить з нами.
39. Ісус відповів:
– Не бороніть йому. Немає бо такого, хто робив би чуда моїм ім’ям і міг би скоро лихословити мене. 40. Бо хто не проти нас, той за нас.
41. – Хто напоїть вас кухлем води тому, що ви Христові, істинно кажу вам, той не втратить своєї нагороди.
Євр. 11, 8, 11- 16 «Бог не соромиться зватися їхнім Богом»
В дуже багатьох життєвих обставинах не маємо відваги засвідчити, що ми є християнами, що ми віруємо в Бога. Як у багатьох різних ситуаціях ми не свідчимо своїм життям про Ісуса Христа.
Бог зі свого боку, які б ми не були, як би ми не жили, що б не чинили, не перестає називатись нашим Богом і вважати нас за своїх дітей. І навіть тоді, коли ми Його посоромились чи вчинили гріх, коли приходимо до нашого Бога, Він знову визнає нас, Він залишається нашим Богом, попри те, як і що ми чинили. Бог є нашим Богом повсякчас, а чи ми повсякчас є Його дітьми?
