До Тимотея другого послання святого апостола Павла читáння.
11. Сину Тимотею, вірне слово: Коли ми з Христoм померли, з ним будемо й жити.
12. Коли терпимо, з ним будемо й царювати.
Коли його зрікаємося, і він нас зречеться.
13. Коли не віруємо, він зостається вірним, бо сам себе зректися не може.
14. Про це нагадуй, заклинаючи перед Богом, не сперечатися словами, бо то річ ні на що непотрібна, хібащо слухачам на руїну. 15. Старайся виявити себе перед Богом людиною випробуваною, робітником бездоганним, який добре настановляє слово правди. 16. Пустого марнослов’я уникай, бо воно дедалі більше провадить до безбожности, 17. і слово їхнє, немов пістряк, буде ширитися далі. 18. До них належить Іменей і Філіт, які відхилилися від правди, говорячи, що воскресіння вже було, і тим руйнують віру в деяких. 19. Однак тверда основа, яку поставив Бог, стоїть і має ось яку печатку: Господь знає своїх і «нехай відступить від неправди кожен, хто Господнє ім’я призиває».
__________
Алилуя, глас 8: Нині відпускаєш раба твого, Владико, по глаголу Твоєму з миром (Лк. 2,29).
Стих: Світло на одкровення поганам і славу людей твоїх, Ізраїля (Лк. 2,32).
__________
Євангеліє: Лк. 88 зач. 18, 2-8.
Від Луки святого Євангелія читáння.
Сказав Господь притчу оцю:
2. В одному місті був один суддя, що не боявся Бога, ні людей не соромився. 3. Була ж одна вдова в тім місті, яка приходила до нього й говорила: оборони мене від мого супротивника. 4. Довго не хотів він, але згодом мовив сам до себе: хоч я Бога не боюся, і людей не соромлюся, 5. але тому, що ця вдова мені докучає, я її обороню, щоб вона не приходила безперестанку та не морочила мені голови.
6. Тут Господь додав:
7. – Слухайте, що несправедливий суддя каже. А хіба Бог не оборонить своїх вибраних, які до нього день і ніч голосять, і чи баритиметься до них? 8. Кажу вам: оборонить їх негайно. Тільки ж Син чоловічий, коли прийде, чи найде на землі віру?
Лк. 18, 2-8. «Тому, що ця вдова мені докучає, я її обороню».
У нашому житті деколи трапляється подібно, як у цій притчі: хтось нам набридає, мучить нас, скиглить, просить. І навіть якщо ми не хочемо нічого робити для цієї людини, то все одно відповідаємо на її прохання хоча б тому, щоб та особа перестала докучати.
Бачимо у Євангелії, що суддя, який був нечесним, ні Бога не боявся, ні людей не соромився, таки допоміг бідній вдові, але не через свою доброту, а тому, що ця вдовиця була настирлива. Господь хоче показати на цьому прикладі, що коли недобра людина може допомогти іншому, то скільки більше для нас може зробити наш Бог, який є справедливим, милосердним, добрим, всепрощаючим… Якщо ми знаємо, яким є наш Бог, то чи можемо сумніватися, що Він оборонить тих, які постійно взивають до Нього?
Згадаймо, чи ми просимо Бога, «докучаємо» Йому своїми проблемами, стукаємо, взиваємо. Якщо наші молитви короткі та невитривалі, то, напевно, те, що ми просимо, нам не дуже потрібне. Тож будьмо витривалі в наших молитвах до Бога, і наша витривалість завжди й повсякчас неминуче приноситиме свої плоди.
Владика Венедикт (Алексійчук)
