Псалом 16
Вислухай, Господи, справедливу мою справу, почуй моє благання,* прихили вухо до мольби моєї з уст нелукавих.
Від тебе має вийти моє слушне право;* очі твої нехай бачать правду.
Як вивідаєш моє серце, навідаєшся вночі до мене, вогнем мене випробуєш,* несправедливости в мені не знайдеш.
Уста мої не согрішили людським робом;* за словом уст твоїх я зберіг путь закону.
Стопи мої твердо тримаються твоєї стежки,* і ноги мої не спіткнулись.
До тебе я взиваю, бо ти вислухуєш мене, Боже;* нахили до мене своє вухо, вислухай моє слово.
Яви твою предивну милість,* ти, що від ворогів рятуєш тих, що прибігають під твою десницю.
Хорони мене, як зіницю ока,* сховай мене в тіні крил твоїх, від грішників, які на мене насідають.
Вороги мої люті довкола мене обсіли,* замкнули жирне своє серце, устами згорда промовляють.
Ось вони на кожнім кроці мене обступили,* тільки й чигають, щоб мене на землю повалити.
Неначе лев, який на здобич зазіхає,* як те левеня, що засідає у сховку.
Встань, Господи, йди на нього, повали його;* врятуй мечем від грішника мою душу;
Від смертних, Господи, рукою твоєю,* від людей, яких доля − життя дочасне, яких живіт ти наповняєш достатками своїми.
Ними насичуються їхні діти,* а рештки лишають своїм немовлятам.
А я в моїй правді твоє лице побачу* і, проснувшися, насичусь твоїм видом.
Псалом 16: “Хорони мене, як зіницю ока, сховай мене в тіні крил твоїх, від грішників, які на мене насідають”
Ви помічали, як ми легко “набираємося” один від одного звичок. Така відома і навіть “затерта” приказка: “з ким поведешся. від того наберешся” має дуже глибокий зміст і відображає реальну картину наших взаємин один із одним.
Ми запозичаємо манеру спілкування, деякі словечка, впливаємо на спосіб мислення… Та добре, якщо все добре і переймаємо гарні манери, переосмислюємо свої цінності, орієнтуючись на тих, хто для нас є зразком.
Та, якось так виходить, що ми більше і легше “набираємося” злого. Поспостерігайте, якщо у вашому колективі хтось в поганому настрої, то й загальна атмосфера не надто добра. І нотки знервованості відчутні в кожному.
Ще парадоксальніше з гріхом. На нього ми “ведемося”, як малі діти. І, що гірше, поступово настільки звикаємо до гріховності, що нам здається, що цілком нормальна поведінка.
Та це цілком реально виправити. Та лише тоді, якщо ж ми зробимо домінантним у своєму житті Христову правду, Його закон любові. Спробуйте своїх друзів і знайомих “прищепити” до Божого Закону. Спробуйте, щоб малими кроками через вас вони усвідомили – жити з Господом добре, а без нього життя – порожнє.
