Ряд.: Апостол: Ді. 51 зач.; 28, 1-31.
Діянь святих апостолів читáння.
1. В тих днях, урятувавшися, ми довідалися, що острів зветься Мальта. 2. Тубільці поводилися з нами з неабиякою ласкавістю: вони нас прийняли, розклавши багаття, бо йшов дощ і було холодно. 3. Коли ж Павло назбирав жмут хмизу й поклав на вогонь, гадюка від жару вилізла та вчепилася до його руки. 4. Як побачили тубільці, що гадюка звисає з його руки, заговорили між собою:
– Цей чоловік мусить бути вбивця; він урятувався від моря, але помста не дає йому жити.
5. Він же, скинувши у вогонь гадюку, не зазнав ніякого лиха. 6. Вони гадали, що він спухне або впаде зненацька мертвим. Довго чекали, та, бачачи, що нічого незвичайного з ним не сталося, надумалися й почали говорити, що він бог.
7. Була ж поблизу того місця земельна власність начальника острова, на ім’я Публій, що прийняв нас і гостив три дні ласкаво. 8. Та сталося, що батько Публія, хворий на гарячку й на пропасницю, лежав у ліжку. Павло ввійшов до нього, помолився і, поклавши на нього руки, оздоровив його. 9. Коли це сталось, інші теж на острові які мали недуги, приходили й оздоровлялись. 10. Вони нас за те шанували всякими почестями, а коли ми відпливли, обезпечили нас усім необхідним.
11. По трьох місяцях ми відпливли на олександрійськім кораблі, що перезимував на острові й мав ознаку Діоскурів. 12. Причаливши в Сиракузах, ми там пробули три дні. 13. Звідси, обпливши, прибули в Реґію і по однім дні, тому що знявся південний вітер, причалили на другий день у Путеолі, 14. де найшли братів, які нас запросили зостатись у них сім день. Так прибули ми до Риму. 15. Звідтіля ж брати, довідавшись, що ми прибули, вийшли нам назустріч до Форуму Аппія та до Трьох Таверн. Побачивши їх, Павло подякував Богові і набрався смілости. 16. І коли ввійшли у Рим, Павлові дозволено жити окремо, разом з вояком, що його стеріг.
17. Через три дні Павло скликав до себе знатніших юдеїв. Коли вони зійшлися, він до них промовив:
– Мужі брати, хоч я й нічого не зробив проти народу чи батьківських звичаїв, мене ув’язнено в Єрусалимі і видано в руки римлян. 18. Вони, розсудивши мою справу, хотіли мене відпустити, бо в мені не було ніякої смертної вини. 19. А що юдеї противилися тому, я мусів був покликатися на кесаря, не щоб я хотів у чомусь народ мій оскаржити. 20. Отже з цієї причини я покликав вас, щоб вас побачити і з вами розмовляти, бо то за надію Ізраїля мене заковано в ці кайдани. 21. Ті йому сказали:
– Ми ні листів про тебе не одержали з Юдеї, ні ніхто з братів не прийшов і не звістив та не говорив про тебе чого лихого. 22. Однак ми бажали б довідатися від тебе, що ти думаєш, бо про цю секту нам відомо, що їй всюди противляться.
23. І призначивши йому день, прийшло їх більше до його житла. Він викладав їм, свідчивши про царство Боже, і переконував їх про Ісуса з закону Мойсея та пророків, від ранку аж до вечора. 24. Деяких його слова переконували, а деякі не йняли віри. 25. Коли вони непогоджувалися між собою і стали розходитися, Павло наостанку лише сказав їм:
– Добре прорік був Святий Дух через пророка Ісаю до батьків ваших, кажучи:
26. Піди до цього народу і скажи:
ви слухатимете вухами, і не зрозумієте,
дивитиметесь очима, і не побачите.
27. Бо серце цього народу затовстіло
й вони вухами тяжко чули,
і очі свої зажмурили,
щоб, бува, не бачити очима,
і вухами щоб не чути,
щоб не зрозуміти серцем і не навернутись
та щоб я не оздоровив їх.
28. Нехай, отже, вам відомо буде, що це спасіння Боже було послане поганам: і вони почують.
29. Коли він це сказав, юдеї відійшли, сильно сперечаючися між собою.
30. Павло пробував повних два роки в найнятій хаті та приймав усіх, що приходили до нього, 31. проповідуючи царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа сміливо й відважно та без ніякої перешкоди.
За упокій: Апостол: 1 Сол. 270 зач.; 4, 13-17.
До Солунян першого послання святого апостола Павла читáння.
13. Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. 14. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. 15. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. 16. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. 17. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
__________
Алилуя, глас 6: Блаженні, яких вибрав і прийняв Ти, Господи (Пс. 64,5).
Стих: I пам’ять їх з роду в рід.
__________
Ряд.: Євангеліє: Йо. 67 зач. 21, 15-25.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
15. В той час з’явився Ісус своїм учням, воскресши з мертвих, і каже Симонові Петрові;
– Симоне Йонин! Чи любиш ти мене більш, ніж оці?
Той йому відповів:
– Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.
Каже йому:
– Паси мої ягнята!
16. І знову, вдруге каже до нього:
– Симоне Йонин! Чи любиш мене?
Відповідає йому:
– Так, Господи, ти знаєш, що я люблю тебе.
І мовить йому:
– Паси мої вівці!
17. Тоді він утретє йому каже:
– Симоне Йонин! Чи любиш мене?
Засмутився Петро, що втретє його питає: чи любиш мене? – і каже йому:
– Господи, ти все знаєш, ти знаєш, що я люблю тебе!
Каже йому Ісус:
– Паси мої вівці! 18. Істинно, істинно кажу тобі: Коли ти був молодший, підперізувався сам і ходив, куди сам хотів. А як постарієшся, простягнеш твої руки, і інший підпереже тебе і поведе, куди ти не хочеш.
19. Сказав він це, вказуючи, якою смертю прославить Бога. І промовивши те, сказав йому Ісус:
– Іди за мною!
20. Обернувшись, Петро бачить, що за ним іде учень, якого любив Ісус і який під час вечері схилився йому на груди і спитав: «Господи, хто той, що тебе зрадить?»
21. Побачивши його, Петро каже Ісусові:
– Господи, і цей що?
22. Каже до нього Ісус:
– Якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того? Ти йди за мною!
23. І розійшлось це слово між братами, що той учень не вмре. Та не сказав йому Ісус, що не вмре, лише так: якщо я хочу, щоб він лишився, поки прийду, що тобі до того?
24. Це той учень, який те свідчить і який написав те і знаємо, що його свідчення правдиве. 25. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг.
За упокій: Євангеліє: Йо. 16 зач. 5, 24-30.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:
24. Істинно, істинно кажу вам: хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним і на суд не приходить, бо від смерти перейшов у життя.
25. Істинно, істинно кажу вам: надходить час, ба вже й тепер він, коли померлі почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть. 26. Бо як Отець має життя у собі, так і Синові дав, щоб мав життя у собі, 27. і дав йому владу суд чинити, бо він – Син чоловічий. 28. Не дивуйтеся тому, бо надходить час, коли всі, що у гробах, почують його голос 29. і вийдуть ті, що чинили добро, на воскресіння життя, а ті, що чинили зло, на воскресіння суду. 30. Не можу я нічого діяти від себе самого; я суджу так, як чую, і суд мій справедливий, бо я шукаю не моєї волі, але волі того, хто послав мене.
Йоана 5, 24: “Хто слухає моє слово й вірує в того, хто послав мене, живе життям вічним”
Слухати і вірити – Він більше нічого від нас не хоче. Це як зі справді добрими батьками. Слухати і вірити сказаному. Звичайно, робити вибір самотужки, але завжди пам’ятати поради і вірити, що хочуть для нас лише найкращого.
Слухати і вірити – так небагато, але чомусь так складно. Ми готові слухати і вірити кого завгодно, робити собі кумирів із тих, хто бунтує, чи каже, що світ зовсім не такий, як нам каже Батько. Лише коли спіткнемося і боляче впадемо, пригадуємо, що забули, про що нас просить – слухати і вірити, щоб спастися, щоб не впасти, щоб не нашкодити собі.
