До Филип’ян послання святого апостола Павла читáння.
1. Павло і Тимотей, слуги Христа Ісуса, усім святим у Христі Ісусі, що у Филиппах, з єпископами та дияконами: 2. благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа.
3. Дякую Богові моєму щоразу, коли вас згадаю, 4. завжди в кожній моїй молитві за всіх вас із радістю молячися, 5. за участь вашу в євангелію від першого дня й досі; 6. я певний, що хто почав у вас добре діло, завершить його до дня Христа Ісуса.
7. Воно й справедливо мені думати це про всіх вас, бо ви в мене у серці; всі ви, чи то в моїх кайданах, чи то в обороні, чи то в утвердженні євангелія, берете участь у моїй благодаті.
Від Луки святого Євангелія читáння.
37. В той час прийшов Ісус до дому Симона і рознеслася чутка про нього по всій тій країні. 38. Теща ж Симона була в тяжкій гарячці, і його попросили за неї. 39. Нахилившися над нею, він погрозив гарячці, і гарячка відійшла від неї; зараз же підвівшись, теща почала їм услуговувати.
40. А як заходило сонце, всі, хто мав яких недужих на різні хвороби, приводили їх до нього, і він на кожного з них клав руки й оздоровляв їх. 41. А з багатьох з них виходили також і біси, що кричали:
– Ти – Син Божий!
Та він, грозячи, не давав їм говорити, бо вони знали, що він – Христос.
Проповідь в інших містах
42. Як настав день, він вийшов і пішов на самітне місце, і люди кинулись його шукати, і, найшовши, хотіли затримати його, не пустити від себе. 43. Він сказав їм:
– Я маю й іншим містам звіщати добру новину про царство Боже, бо на це я посланий.
44. І проповідував по синагогах у Юдеї.
___
Лк. 4, 37-44. «Я маю й іншим містам звіщати Добру Новину про Царство Боже».
Наше християнство дуже часто є індивідуальне: я маю особисті стосунки з Богом, ходжу до сповіді, молюся… Однак чи ми усвідомлюємо, що Бог є для всіх нас Отцем? Ми ж є Його діти, і кожна людина, яка живе на землі, є Божою дитиною. Моє християнське життя не є лише моїм особистим – воно стосується мого ближнього, мого брата й сестри в Христі. Ми відповідальні за те, щоб навчати про Отця і звіщати Добру Новину кожній людині.
Погляньмо кожен на своє життя: чи багато ми говоримо про Бога в наших щоденних життєвих обставинах? Якраз навпаки: ми соромимося, вважаємо, що не випадає якось про це розмовляти, хвилюємося і переймаємося, що про нас подумають. Але ж найперше варто було б подумати, що ці люди, які нас оточують, наші в Бозі браття і сестри, не знають про свого Отця і, може, підсвідомо очікують, що ми звістимо їм про їхнього Небесного Батька.
Владика Венедикт (Алексійчук)
