До Филип’ян послання святого апостола Павла читáння.
10. Браття, я зрадів у Господі, що ваші піклування про мене знову нарешті ожили; ви про те старалися, та нагоди вам бракувало. 11. Кажу це не тому, що терплю злидні; бо я навчився задовольнятись тим, що маю. 12. Знаю, що то бути вбогим, знаю бути і в достатках: в усьому і в усіх обставинах я звик і насичуватися, і голодувати, жити в достатках і терпіти злидні. 13. Все можу в тому, хто мене укріпляє. 14. Та все ж таки ви зробили добре, що взяли участь у моїх стражданнях. 15. І ви, филип’яни, знаєте, що на початку євангельської проповіді, коли я вийшов був з Македонії, крім одних вас, ніяка Церква не брала участи в моїх видатках і прибутках, 16. бо й у Солунь ви раз і вдруге вислали були мені на потреби. 17. Не щоб я шукав дарів, я бо шукаю плоду, що множиться на вашу користь. 18. Я одержав усе і маю надто. Мені доволі всього, відколи я дістав від Епафродита вашу милостиню: пахощі солодкі, жертву приємну, Богові вгодну. 19. Тому мій Бог виповнить усі ваші потреби, за багатством своїм, у славі, у Христі Ісусі. 20. А Богові й нашому Отцеві слава на віки віків. Амінь.
21. Вітайте кожного святого у Христі Ісусі. Вітають вас брати, які зо мною. 22. Вітають вас усі святі, особливо ж із цісарського дому.
23. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде з духом вашим. Амінь.
Влкмч. Апостол: 2 Тим. 292 зач.; 2, 1-10.
До Тимотея другого послання святого апостола Павла читáння.
1. Сину Тимотею, зміцнюйся у благодаті, що в Христі Ісусі. 2. Що ти чув від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, які будуть здібні й інших навчити. 3. Перенось, отже, зо мною труди як добрий воїн Христа Ісуса. 4. Ніякий вояк не встряває у справи життя цього, як хоче догодити тому, хто його найняв на службу. 5. І коли хто бореться, не отримує вінка, як не бореться згідно з правилами. 6. Хліборобові, що працює, належиться перша частка у плодах. 7. Зрозумій, що кажу, і Господь дасть тобі розуміння у всьому.
8. Пам’ятай про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моїм євангелієм, 9. за яке я страждаю аж до кайданів, немов злочинець. Але слова Божого зв’язати не можна. 10. Тому все терплю ради вибраних, щоб і вони осягли спасіння, що в Христі Ісусі, з вічною славою.
Алилуя (г. 4): Праведник, як фінік, розцвіте, і як кедр на Ливані, виросте (Пс 91,13).
Стих: Насаджені в домі Господнім, у дворах Бога нашого процвітуть (Пс.91,14).
Ряд.: Євангеліє: Лк. 33 зач. 7, 36-50.
Від Луки святого Євангелія читáння.
36. В той час просив Ісуса один з фарисеїв, щоб їв з ним. І ввійшов Ісус до фарисея в хату й сів за столом. 37. Аж тут жінка, що була грішниця у місті, довідавшись, що він був за столом у хаті фарисея, принесла алябастрову плящинку, повну пахощів, 38. і, ставши, вся у сльозах, коло ніг Ісуса ззаду, почала обмивати слізьми його ноги, волоссям своєї голови обтирати і цілувати ноги й мастити їх пахощами. 39. Побачивши те фарисей, що запросив його, міркував собі, кажучи: якби це був пророк, він знав би, хто й яка це жінка, що доторкається його: це грішниця!
40. Тоді Ісус заговорив до нього:
– Симоне, маю тобі щось сказати.
Той відповів:
– Кажи, учителю.
41. – Двоє довжників було в одного позичайла; один був винен п’ятсот динаріїв, а другий п’ятдесят. 42. А що вони не мали звідки віддати, він подарував обом. Котрий, отже, з них більше буде його любити?
43. Озвався Симон і каже:
– Гадаю, той, якому подарував більше.
Ісус сказав до нього:
– Судив єси добре.
44. І, обернувшися до жінки, промовив до Симона:
– Бачиш цю жінку?
Прибув я у дім твій, і ти не дав мені води на ноги. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла своїм волоссям.
45. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я ввійшов, не перестала цілувати мені ноги.
46. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги.
47. Тому кажу тобі, прощаються їй численні її гріхи, бо вона полюбила багато. Кому ж мало прощається, той мало любить.
48. Потім сказав до жінки:
– Прощаються тобі гріхи твої.
49. І почали ті, що з ним сиділи за столом, говорити між собою:
– Хто це такий, що й гріхи відпускає?
50. До жінки ж промовив:
– Віра твоя спасла тебе; іди в мирі.
Влкмч.: Євангеліє: Йо. 52 зач. 15, 17 – 16, 2.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Сказав Господь своїм учням:
17. Це вам заповідаю: щоб ви любили один одного.
18. Вас ненавидить світ – знайте, що він мене перше, ніж вас, ненавидів. 19. Як би ви були від світу, світ своє любив би. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, тому світ вас ненавидить. 20. Згадайте слово, що я був сказав вам: слуга не більший від пана свого. Якщо переслідували мене, переслідуватимуть і вас; і якщо слово моє зберігали, зберігатимуть і ваше. 21. Та все те робитимуть вам за моє ім’я, не знають бо того, хто послав мене. 22. Якби я не прийшов був і не говорив до них, гріха не мали б. Але тепер вони виправдання за їхній гріх не мають. 23. Хто ненавидить мене, і Отця мого ненавидить. 24. Якби я не чинив був серед них діл, яких ніхто інший не чинив, гріха не мали б. Тепер же й бачили й зненавиділи – і мене й Отця мого. 25. Але щоб здійснилося слово, що написане в законі їхньому: ненавиділи вони мене без причини. 26. Як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, він свідчитиме про мене. 27. Та й ви свідчитимете, бо ви зо мною від початку.
1. Сказав я вам те, щоб ви не зневірилися. 2. Вас виключать із синагог, і настане година, коли кожен, хто вас убиватиме, гадатиме, що служить Богові.
Йо. 15, 17 – 16, 2. «Ось що вам заповідаю: щоб ви любили один одного.
Це вказівка, можемо сказати, заповідь, доручення Господа, щоб ми любили одне одного. Адже Бог є любов, як каже євангелист Йоан Богослов, а хто перебуває в любові – перебуває в Бозі. Якщо ми любимо одне одного, то даємо можливість Богові перебувати між нами. Ми, як правило, у своєму житті очікуємо на цю любов від інших людей. Сподіваємося, плекаємо надію, спраглі цієї любові. Зауважуємо, що інші дуже часто до нас байдужі, не люблять нас, не цінують. Але ніде в Євангелії ми не знаходимо, щоб Ісус казав: «Очікуйте і сподівайтесь любові від інших!» Євангеліє нам каже, щоб саме ми любили інших. Коли любимо інших, то не лише здобуваємо одну з чеснот, але, люблячи інших, даруючи їм любов, даруємо їм самого Бога (бо ж Бог є любов). Коли дамо їм Бога, вони можуть зустрітися з Ним і, зустрівшись з Господом, самі даруватимуть нам любов. Отож, незважаючи на те, якими є інші люди, що вони роблять, як вони до нас ставляться, завжди вміймо жити цією заповіддю Божою – любити кожного свого ближнього і через цю любов давати йому нагоду зустрітися з Богом.
Владика Венедикт (Алексійчук)