Псалом 102
Благослови, душе моя, Господа,* і все нутро моє − його святе ім’я.
Благослови, душе моя, Господа,* і не забувай усіх добродійств його ніколи.
Він прощає всі твої провини,* зціляє всі твої недуги.
Він визволяє життя твоє від ями,* вінчає тебе ласкою і милосердям.
Він насичує твій похилий вік добром,* і оновляється, як орел, твоя юність.
Господь творить правосуддя,* і суд усім прибитим. Він показав Мойсеєві свої дороги,* синам Ізраїля діла свої.
Милосердний Господь і добрий,* повільний до гніву й вельми милостивий.
Не буде вічно він обурюватися,* і не буде гніватись повіки.
Не за гріхами нашими учинив він із нами,* і не за провинами нашими відплатив він нам.
Бо як високо небо над землею,* така велика його милість над тими, що його бояться.
Як далеко схід від заходу,* так віддалив він від нас злочинства наші.
Як батько милосердиться над синами,* так милосердиться Господь над тими, що його бояться.
Він знає з чого ми зліплені,* він пам’ятає, що ми порох.
Чоловік бо – дні його, немов билина,* квітне, і мов квітка в полі.
Потягне над ним вітер, і його немає,* і місце, де він був, його не впізнає вже більше.
Милість же Господня від віку й до віку* над тими, що його бояться.
І справедливість його над дітьми дітей тих,* що бережуть його союз і про заповіді його пам’ятають, щоб їх виконувати.
Господь на небі утвердив престол свій,* і царство його всім володіє.
Благословіте Господа, всі ангели його,* могутні силою, ви, що виконуєте його слово, – покірні голосові його слова.
Благословіте Господа, всі його небесні сили,* слуги його, що чините його волю.
Благословіте Господа, усі його твори, по всіх місцях його правління.* Благослови, душе моя, Господа!
Псалом 102: “Милосердний Господь і добрий, повільний до гніву й вельми милостивий”
Як легко ми вибухаємо гнівом. Як легко ображаємося і ображаємо. І головне, що завжди для цього маємо виправдання: темперамент, втому, ситуацію…
Коли гніваємося на когось, то й не надто поспішаємо пробачити. Коли нас хтось розізлив – стараємося ігнорувати. І для цього маємо пояснення: він чи вона не зважали на мої почуття, на мої емоції, на мою вразливість.
А як часто ображаємо Бога? Як часто просимо в Нього щиро прощення?
Уявіть, якби Господь вибухав гнівом так, як ми це собі дозволяємо. Думаю. земля вже була б горсткою попелу. Але ж ні! Бог своєю дюбов’ю і милосердям знову і знову показує, наскільки ми для Нього важливі.
