До Корінтян першого послання святого апостола Павла читáння.
1 Кор. 127 зач.; 2, 9 – 3, 8.
9. Браття, чого око не бачило й вухо не чуло,
що на думку людині не спало,
те приготовив Бог тим, що його люблять.
10. Нам же Бог об’явив те Духом, бо Дух досліджує все, навіть глибини Божі. 11. Хто бо з людей знає, що в людині, як не дух людський, який у ній? Так само й того, що в Бозі, ніхто не знає, крім Духа Божого. 12. Ми ж прийняли не духа світу, а Духа, що від Бога, щоб знати, що нам дароване Богом; 13. про це ми й говоримо не мовою, якої нас навчила людська мудрість, а якої навчив Дух: 14. духовні речі духовними словами навчаючи. Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить; це глупота для неї, і вона не може його зрозуміти, воно бо оцінюється Духом. 15. Духовна ж людина судить усе, але її ніхто не судить.
16. Хто бо пізнав думку Господню,
щоб його навчати?
Ми ж маємо думку Христову.
1. Та й я, брати, не міг до вас говорити як до духовних, але як до тілесних, як до немовляток у Христі. 2. Я молоком поїв вас, не їжею, бо не могли її їсти, та й тепер ще не можете, 3. бо ви ще тілесні. Коли між вами зависть та суперечки, хіба ви не тілесні і не поводитесь як звичайні люди? 4. Бо коли хто каже: Я Павлів, а інший: Я Аполлосів, хіба ви не звичайні люди? 5. Що таке Аполлос? Що Павло? Слуги, через яких увірували, і то як кому дав Господь. 6. Я посадив, Аполлос поливав, але Бог дав зріст, 7. так що ні той, хто садив, є чимось, ні той, хто поливав, але Бог,що дає зріст. 8. І хто садить, і хто поливає – одно; але кожний отримає свою нагороду згідно з своїм трудом.
—-
Я молоком поїв вас, не їжею, ви бо не могли їсти її, та й тепер ще не можете, бо ви ще тілесні»
Коли подивитись на наші стосунки з Богом, бачимо наскільки Він довготерпеливий, наскільки Господь довго чекає, щоб ми змінювались крок за кроком. Коли ми чинимо якісь гріхи чи прогрішення, Він не вимагає, щоб ми однієї миті стали досконалими. Бог свідомий того, що ми потребуємо часу що б змінитись. А ми цього, на жаль, не свідомі. Свідченням того є те, як часто ми кидаємось до крайнощів або нічого не робимо, або хочемо все й одразу.
Стараймось у своєму духовному житті робити крок за кроком, змінюватися і працювати над собою стало, розуміти, що все вирішиться і прийде в свій час. Так само до інших ставмося терпеливо, розуміючи, що вони потребують часу, щоб змінитись і стати іншими. (Вл. Венедикт Алексійчук)
