Друге Послання Апостола Павла до Корінтян 5, 1-10.
1. Браття, знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадеться, маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі. 2. Тому в цьому й стогнемо, бажаючи надягнути поверх нього наше небесне житло, 3. якщо будемо ще вдягнені, а не нагі. 4. Доки ми в цім наметі, стогнемо під тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям. 5. Бог же, що сотворив нас, власне, для цього, дав нам завдаток Духа.
6. Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки живемо в тілі, ми далеко від Господа, 7. бо вірою ходимо, а не видінням: 8. ми сміливі й воліємо вийти з тіла, щоб жити з Господом. 9. Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. 10. Всім бо нам треба явитися перед судом Христовом, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добро, чи зло.
Євангеліє від Луки 7, 1-10.
1. Одного разу ввійшов Ісус у Капернаум. 2. А був там в одного сотника слуга хворий, що мав умирати; він був дорогий для нього. 3. Почувши про Ісуса, він послав до нього старших юдейських, благаючи його, щоб прийшов і врятував слугу його. 4. Прийшли ті до Ісуса й почали наполегливо його просити, кажучи:
5. – Він достойний, щоб ти йому зробив це: любить бо народ наш і збудував нам синагогу.
6. І пішов Ісус з ними. Та як він уже був недалеко від дому, сотник вислав друзів, щоб йому сказати:
– Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти увійшов під мою крівлю. 7. Тому я не насмілився йти до тебе, але скажи лиш слово, і слуга мій видужає. 8. Бо й я чоловік, що стою під. владою, маю вояків під собою і кажу одному: іди, і той іде; іншому: ходи, і той приходить; і слузі моєму: зроби це, і той робить.
9. Почувши це, Ісус здивувався і, обернувшись, сказав до народу, що йшов за ним:
– Кажу вам, що й в Ізраїлі я не найшов такої віри.
10. І коли послані вернулися додому, найшли слугу здоровим.
Безперечна віра… Як часто ми задумуємось над тим, якою є наша віра і чи є вона взагалі?
Критичні ситуації, як-от хвороба, смерть, розлука, загострюють у людині сприйняття світу: все неважливе і буденне стає абсолютно непотрібним і непомітни, залишається лише те, що є насправді вагомим.
Віра або є, або її нема… Не можна залишатись посередині. Сотник мав віру, яка вразила навіть Ісуса… Однак скільки затятих атеїстів навіть в останню хвилину не вирішують повірити… Скільки нас, літеплих?
Богові не потрібна наша віра, це те, що необхідне для нас. Те, для чого ми тут є – відкрити в собі Божу пристуність і свідчити іншим.
