До Євреїв послання святого апостола Павла читáння.
Євр. 328 зач.; 11, 9-10; 17-23; 32-40.
9. Браття, вірою Авраам перебував у обіцяній землі, як у чужій, живучи у наметах з Ісааком та Яковом, наслідниками, як і він, тієї самої обітниці, 10. бо чекав міста з непохитними основами, якого будівничий і засновник – Бог.
17. Вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака, і то приніс у жертву єдинородного сина, він, що обітниці одержав, 18. до якого було сказано: від Ісаака тобі народиться потомство; 19. бо він розумів, що Бог може і з мертвих воскресити; тому й одержав назад яко прообраз. 20. Вірою Ісаак благословив Якова та Ісава на майбутнє. 21. Вірою Яків, перед смертю, благословив кожного з синів Йосифа і вклонився, спираючись на кінець палиці своєї. 22. Вірою Йосиф, вмираючи, згадав про вихід синів Ізраїля і розпорядився про свої кості.
23. Вірою батьки Мойсея, як він народився, три місяці його ховали, бо бачили вроду дитятка, і не злякалися перського наказу.
32. І що ще скажу? Часу не вистане мені, як почну розповідати про Гедеона, про Варака, про Самсона, про Єфту, про Давида й Самуїла та пророків, 33. що вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, 34. вогненне полум’я гасили вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. 35. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, зрікшися від них звільнитись, щоб осягнути ліпше воскресіння. 36. Інші зазнали наруг і бичів, кайданів і в’язниці; 37. їх каменували, різали пилою, брали на допити; вони вмирали смертю від меча, тинялися в овечих та козячих шкурах, злиденні, гноблені, покривджені; 38. вони, яких світ був невартий, блукали по пустинях, по горах, по печерах та земних вертепах. 39. І всі вони, дарма що мали добре свідчення віри, не одержали обіцяного, 40. бо Бог зберіг нам щось краще, щоб вони не без нас осягли завершення.
Євреїв 11, 7: “Браття, вірою Авраам, поставлений на пробу, приніс у жертву Ісаака, і то приніс у жертву єдинородного сина”
Уявіть, наскільки великою має бути ваша віра, щоб цілковито довірити своє життя Богові!
Кожен відчуває віру по-своєму. І так чи інакше, в силу людської природи, наче й віримо, але все ж десь глибоко ховаємо сумніви, встановлюючи власні кордони віри.
Інколи здається, що моя віра дуже слабка, а інколи, навпаки, «так як я вірю, зараз мало хто вірить». Та правда десь посередині. Бо для того, щоб віра була насправді глибокою і не виникали сумніви, треба знати Бога так добре, як знаємо себе чи своїх найрідніших. Але для цього замало відмовити коротку молитву зранку-ввечері і відстояти недільну Службу. Ми не пізнаємо і не зрозуміємо, доки не будемо достатньо часто, тривало і відкрито спілкуватися з Ним. Лише тоді наша віра буде настільки міцною, що зможемо цілковито довіритися і не стресувати, коли в житті щось йде не так, як хотіли чи як спланували. Бо розумітимемо: Бог веде мене, а я впевнено крокую за Ним, бо знаю, що дбає про мене.
