Друге Послання Апостола Петра
Апостол: 2 Пт. 68 зач.; 3, 1-18.
Другого соборного послання Петрового читáння.
1. Улюблені, це вже друге послання я вам пишу. В них нагадую вам і розбуджую у вас здорову думку, 2. щоб ви пригадували ті слова, що святі пророки були предсказали, та заповідь ваших апостолів, заповідь Господа і Спаса. 3. Насамперед затямте собі те, що за останніх днів прийдуть із насмішками глузливці, які житимуть у своїх похотях 4. і говоритимуть: «Де той обіцяний його прихід? Відколи бо батьки поснули, все пробуває так, як було на початку сотворення». 5. Скрите перед ними, – бо самі того хочуть, – що небо було здавна і що земля з води постала й через воду, словом Божим, 6. тому тодішній світ загинув, затоплений водою. 7. Нинішнє ж небо й земля збережені тим самим словом, тримаються для вогню на день суду й погибелі безбожних людей.
8. Одне нехай від вас не утаїться, любі: що один день перед Господом, як тисяча літ, і тисяча літ, як один день. 9. Не зволікає Господь з обітницею, як деякі це вважають за зволікання, але показує своє довготерпіння до вас, бо не хоче, щоб хто загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння. 10. День же Господній прийде, як злодій: і тоді небо з шумом перейде; первні, розпалені, розтопляться і земля з ділами, що на ній, розпадеться.
11. І коли так усе це має розпастися, якими святими слід вам бути у всім вашім житті та в побожності, 12. очікуючи і прискорюючи день Божого приходу, коли небо, палаюче, розстане, і первні розпалені розтопляться. 13. Ми очікуємо, однак, нового неба й нової землі, згідно з його обіцянкою, на яких справедливість пробуватиме.
14. Тому, любі, очікуючи цього, старайтеся, щоб він найшов вас безплямними і бездоганними у мирі. 15. Довготерпеливість Господа нашого вважайте за спасіння, як і любий наш брат Павло, за даною йому мудрістю, писав вам, 16. що, зрештою, в усіх листах він робить, коли про це говорить. У них є дещо трудне до зрозуміння, що люди без освіти і нетверді у вірі перекручують, як і інші писання, на свою власну погибіль.
17. Ви ж, любі, знаючи це наперед, бережіться, щоб не датися збаламутити блудом беззаконних і не відхилитися від вашої непохитности; 18. але ростіть у благодаті та пізнанні Господа нашого і Спаса Ісуса Христа. Йому слава і тепер, і по день вічний. Амінь.
Перше Послання Івана Богослова
Апостол: 1 Йо. 68 зач.; 1, 1-7.
Першого соборного послання Іванового читáння.
1. Що було споконвіку, що ми чули, що бачили нашими очима, що оглядали і чого руки наші доторкалися, про Слово життя, – 2. а життя об’явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звістуємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й нам явилося, – 3. що ми бачили й чули, звістуємо й вам, щоб і ви мали спільність із нами. Наша ж спільність з Отцем і з його Сином, Ісусом Христом. 4. І це ми вам пишемо, щоб радість була повна.
5. Ось та вістка, що ми від нього чули й повідаємо вам: Бог – світло, і ніякої у ньому темряви немає. 6. Коли ми кажемо, що маємо з ним спільність, але ходимо в темряві, ми говоримо неправду й не чинимо правди.
7. Коли ж ходимо у світлі, як він сам – у світлі, ми маємо спільність один з одним, і кров Ісуса Христа, його Сина, нас очищує від усякого гріха.
Середа 34-го тижня після 50-ці
2 Пт. 3, 1–18. «Господь… виявляє до вас своє довготерпіння, бо не хоче, щоб хтось загинув»
Напевно, до кожного з нас навідувалися думки, чому Бог терпить нечесність, несправедливість, різні гріхи та злодіяння. Чому Бог терпить біль, кривду, яких завдають дітям чи іншим незахищеним особам?
Бог терпить, бо хоче, щоб кожна людина покаялась і навернулась. Бо для кожної людини, яку Він створив, Бог приготував місце у своєму Царстві!
Подивімось на життя кожного з нас. Скільки ми робимо різних прогрішень та гріхів. Але Господь терпить кожного з нас. Бог очікує нашого навернення, нашої переміни. Тож так, як Господь має любов і терпеливість до нас, маймо терпеливість і любов до інших та молімося за їхнє навернення!
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 61 зач. 13, 24-31.
24. Сказав Господь своїм учням: після того горя,
сонце затьмиться,
місяць не дасть свого світла,
25. зорі спадуть з неба,
і сили небесні захитаються.
26. І тоді узріють Сина чоловічого, що йтиме на хмарах з великою силою й славою. 27. Тоді він пошле ангелів і збере своїх вибраних із чотирьох вітрів, від краю землі до краю неба.
28. Від смоковниці навчіться притчі: коли віття її стає м’яким і пускає листя, знаєте, що літо близько. 29. Так і ви, коли побачите, що це діється, знайте, що він близько, при дверях. 30. Істинно кажу вам: не мине цей рід, доки усе це не збудеться. 31. Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть.
Марка 13, 31 – 14, 2. “Небо й земля пройдуть, слова ж мої не пройдуть”.
Наскільки вагомим є сказане, ми найчастіше відчуваємо, якщо ті слова нас якось вразили. І добре, якщо враження позитивні, коли, згадуючи почуте, відчуваємо вдячність.
Та найчастіше ми не надаємо словам великого значення. Дозволяємо собі маніпулювати, легковажити, не підбирати. Та задумаймося на хвилю, скільки всього нам вдається вербалізувати, як багато ми можемо досягнути, якщо виважуємо кожне слово, коли спілкуємося.
Слова молитви, слова обіцянки, слова любові… Ми будуємо своє життя через власне сприйняття того, що говоримо самі і що говорять нам. Тому так важливо пам’ятати, що „спочатку було Слово“…
