Третього соборного послання Іванового читáння.
3 Iв. 76 зач.; 1, 1-15
1. Старець – улюбленому Ґаєві, якого я люблю у правді. 2. Любий, бажаю, щоб тобі в усьому велося добре і щоб ти був здоровим так, як душі твоїй ведеться добре.
3. Я дуже був зрадів, коли прийшли брати і засвідчили про твою правду: як ти живеш у правді. 4. Більшої радости не маю від тієї – довідатися, що мої діти живуть у правді. 5. Любий, ти вірно чиниш у тому, що робиш для братів, зосібна ж для чужинців. 6. Вони свідчили про твою любов перед Церквою. Ти добре зробиш, коли вирядиш їх, як достойно перед Богом. 7. Вони бо вийшли імени його ради нічого не беручи від поган. 8. Ми мусимо, отже, таких приймати, щоб ми були співробітниками правди.
9. Я писав до Церкви, але Діотреф, що прагне у них бути першим, нас не приймає. 10. Тому, як прийду, нагадаю його вчинки, що він робить, виговорюючи на нас лихі слова. Та цього йому не досить: він і сам братів не приймає, і боронить тим, які хочуть приймати, і з Церкви виганяє.
11. Любий, наслідуй не зло, але добро. Хто добро чинить, той від Бога. Хто чинить зло, той не бачив Бога.
12. Про Димитрія ж усі свідчать, навіть і сама правда. І ми теж свідчимо, і ти знаєш, що наше свідоцтво вірне.
13. Чимало мав я тобі написати, але не хочу писати чорнилом та пером; 14. надіюся незабаром побачитися з тобою і поговоримо усно.
15. Мир тобі. Вітають тебе друзі. Вітай друзів пойменно.
Від Луки святого Євангелія читáння.
Лк. 96 зач. 19, 29-40; 22, 7-39.
29. В той час, як наблизився Ісус до Витфагії та Витанії, до гори, що зветься Оливною, послав двох із своїх учнів, 30. кажучи:
– Ідіть у село, що перед вами; ввійшовши до нього, ви найдете прив’язане осля, на якого ніхто з людей ще не сідав ніколи; відв’яжіть його і приведіть. 31. Коли ж вас хто спитає: навіщо відв’язуєте? – ви скажете: Господь його потребує.
32. Пішовши, посланці найшли, як він сказав їм. 33. Коли вони відв’язували осля, господарі його спитали їх:
– Навіщо відв’язуєте осля?
34. Ті відповіли:
– Господь його потребує.
35. Привівши його до Ісуса, вони накинули на осля свою одежу й посадили Ісуса. 36 І як він їхав, стелили свою одежу по дорозі. 37. Як він був близько до спуску з Оливної гори, вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога за всі чуда, що бачили, 38. кажучи:
Благословен цар, що йде в ім’я Господнє!
Мир на небі і слава на висотах!
39. Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому:
– Учителю, заборони твоїм учням.
40. Він відповів:
– Кажу вам: коли ці замовчать, каміння кричатиме.
7. Настав день Опрісноків, коли треба було жертвувати пасху. 8. Ісус послав Петра та Івана і сказав:
– Ідіть та приготуйте нам їсти пасху.
9. Вони його спитали:
– Де хочеш, щоб ми приготували?
10. Він відповів їм:
– Ось коли ввійдете в місто, стріне вас чоловік, що буде нести глечик води. Ідіть слідом за ним у господу, куди він увійде, 11. і скажіть господареві дому: учитель тобі каже: де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би їсти пасху? 12. Він покаже вам велику горницю, вистелену килимами; там приготуйте.
13. Пішли вони й найшли так, як він сказав їм, і приготували пасху.
14. І як прийшла година, сів він до столу й апостоли з ним. 15. Він до них промовив:
Я вельми бажав їсти цю пасху з вами, перш ніж мені страждати, 16. бо кажу вам, я її більш не буду їсти, аж поки вона не завершиться в царстві Божім.
17. І взявши чашу, воздав хвалу й мовив:
Візьміть її і поділіться нею між собою, 18. бо, кажу вам: віднині я не буду більше пити з плоду винограду, доки не прийде царство Боже.
19. І взявши хліб, воздав хвалу, розламав, дав їм і мовив: Це – моє тіло, що за вас дається. Чиніть це на мій спомин.
20. Так само й чашу по вечері, кажучи:
Ця чаша – новий завіт у моїй крові, що за вас проливається.
21. Та ось рука того, що мене видасть, на столі зо мною. 22. Бо Син чоловічий іде, як призначено, але горе тому чоловікові, що його видає.
23. І вони стали один одного питати, хто б то з них міг бути, що мав те зробити.
24. Знялась між ними й суперечка, хто з них має вважатися за більшого. 25. Ісус сказав їм:
– Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. 26. Не так хай буде між вами. Але найбільший між вами хай буде як найменший, а наставник як слуга. 27. Хто бо більший: той, що за столом, чи той, що услуговує? Хіба не той, що за столом? А проте я між вами як той, що услуговує.
28. Ви – ті, що зостались при мені у моїх спокусах, 29. і я даю вам царство, як мені дав Отець мій, 30. щоб ви їли й пили за столом у моїм царстві, і сиділи на престолах, судячи дванадцять колін Ізраїля.
31. Симоне, Симоне! Ось сатана хотів просіяти вас, як пшеницю, 32. та я молився за тебе, щоб віра твоя не ослабла і ти, коли навернешся, утверджуй твоїх братів.
33. Сказав Петро до нього:
– Господи, з тобою я готовий піти і в тюрму, і на смерть.
34. Ісус мовив:
– Кажу тобі, Петре, не запіє нині півень, як ти тричі відречешся, що мене не знаєш.
35. Далі сказав їм:
– Як я вас посилав без калитки, без торби, без взуття, хіба вам чого бракувало?
– Нічого, – відповіли.
36. І він до них промовив:
– Тепер же хто має калитку, нехай візьме, так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч. 37. Кажу вам: має збутись на мені, що написане: його зараховано до злочинців. Так бо те, що сказане про мене, до кінця доходить.
38. Вони сказали:
– Господи! Ось два мечі тут.
Він відповів їм:
– Досить!
39. Тоді він вийшов і пішов, як звичайно, на Оливну гору. Слідом за ним пішли і його учні.
Луки 19, 40: «Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння».
Не так давно, за комуністичних часів, влада хотіла, щоб Церква мовчала. І зовнішньо виглядало, що наша Церква була практично знищена, здавалося, що цієї імперії ніхто не зможе подолати. Але пам’ятаємо, що сталося з Радянським Союзом.
Відтак знаємо, що Бог є сталий, і ніхто й ніщо не може воювати з Ним, позаяк Творець незмінний, а все інше змінне. Саме Господь, без сумніву, берегтиме свою Церкву. Й оскільки Бог прагне промовляти до серця кожної людини – чи в комуністичні часи, чи тепер, – то Він робить усе, щоб людина почула.
Якщо треба, щоб ми почули, то може статися щось таке, коли «каміння кричатиме». Як у народі кажуть: «Поки грім не загримить – чоловік не перехреститься». Бог хоче спасення людини, хоче добра для кожної особи. Небесний Отець промовляє в нашому житті, тому будьмо уважні до того, що Він хоче нам сказати тією чи іншою подією. Адже Господь завжди говорить!
Владика Венедикт (Алексійчук)
