До Римлян послання святого апостола Павла читáння.
Рим. 119 зач.; 15, 30-33.
30. Браття, благаю вас Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, помагати мені у моїх небезпеках молитвами за мене до Бога, 31. щоб мені вирватися від невірних у Юдеї, а служба моя в Єрусалимі була святим приємна, 32. і щоб я з радістю прийшов до вас, коли на те воля Божа і відпочив між вами.
33. Нехай Бог миру буде з усіма вами. Амінь.
Від Матея святого Євангелія читáння.
Мт. 73 зач. 17, 24 – 18, 4.
24. В той час підійшли збирачі дидрахми до Петра й питають:
– Чи заплатить ваш учитель дидрахму?
25. – Так, – каже.
І як увійшов до хати, Ісус випередив його, кажучи:
– Як тобі, Симоне, здається? Земні царі з кого беруть данину чи податок? Із своїх синів чи з чужих?
26. Коли він відповів: з чужих, Ісус сказав до нього:
– Отже, сини вільні. 27. Однак, щоб вони нам цього не взяли за зле, піди до моря, закинь вудку, візьми першу, яка попадеться, рибу, і відкрий їй рота: там найдеш ти статир; візьми його й дай їм за мене й за себе.
1. Того часу підійшли до Ісуса учні й мовлять:
– Хто найбільший у царстві небеснім?
2. Ісус покликав дитину, поставив її серед них 3. і каже:
– Істинно кажу вам: якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в царство небесне. 4. Хто, отже, стане малим, як ця дитина, той буде найбільший у царстві небесному.
Мт. 17, 24 – 18, 4. «Якщо ви не навернетеся і не станете, як діти, не ввійдете в Царство Небесне»
Кожен з нас мав справу з дітьми. Діти дуже довірливі. Часом їм дуже боляче, коли батьки або інші особи їх обманюють. Обман – це велика кривда для дітей.
Бог ставить нам за приклад дітей, щоб ми порівняли, чи так само довіряємо Богові. Чи покладаємося на Господа у всьому, як діти покладаються на своїх батьків і не мають страху, бо переконані, що батьки відвернуть будь-яку загрозу, яка може на них чатувати. Вони ніколи не мають у цьому сумніву. Чи ми є такими? Можемо повчитися цього в дітей – так само покладатися на Господа.
Ми ж дуже часто прагнемо все контролювати, планувати. І це справді суттєво й важливо в житті, але з досвіду знаємо, що не можемо завжди й повсякчас усього передбачити. Маємо зробити все, що від нас залежить, що в наших силах і змозі, а відтак покладатися на Бога, довіряти Йому.
Так, як дитина віддає свою руку в руку батька чи матері й не переймається, куди заведуть її батьки, так і ми не лякаймося віддати своє життя в Божі руки, пам’ятаючи, що Він кожного з нас провадить найкраще
