До Галатів послання святого апостола Павла читáння.
Гал. 215 зач.; 6, 11-18.
11. Браття, гляньте, якими буквами пишу вам власною рукою. 12. Ті, що хочуть похвалятися, що вони гарні тілом, силують вас обрізатися, щоб тільки уникнути переслідування за хрест Христа. 13. Бо навіть обрізані, не зберігають закону, але хочуть, щоб ви обрізувалися, щоб їм хвалитися вашим тілом. 14. Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, яким для мене світ розп’ятий і я – світові; 15. бо ні обрізання, ні необрізання є чимсь, але нове сотворіння. 16. На всіх тих, що ходитимуть за цим правилом, мир і милосердя на них і на Ізраїля Божого.
17. А втім, віднині нехай ніхто мені не завдає клопоту, бо я ношу на моїм тілі рани Ісуса.
18. Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вашим духом, брати. Амінь.
До Филип’ян послання святого апостола Павла читáння.
Богородиці: Флп. 240 зач.; 2, 5-11.
5. Браття, плекайте ті самі думки в собі, що були в Христі Ісусі. 6. Він, бувши в Божій природі, не вважав за непорушний привілей свою рівність із Богом, 7. але зовсім зменшив себе самого, прийнявши вигляд слуги і ставши подібним до людини. 8. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, і то смерти хресної. 9. Тому його возніс високо і дав йому ім’я, що над усяке ім’я, 10. щоб перед іменем Ісуса всяке коліно приклонялося на небі, на землі й під землею, 11. і щоб усякий язик визнав, що Ісус Христос – Господь на славу Бога Отця.
Від Йоана святого Євангелія читáння.
Ряд.: Йо. 9 зач. 3, 13-17.
13. Сказав Господь: Ніхто не зійшов на небо, крім того, хто зійшов з неба: Син чоловічий. 14. І як Мойсей підняв змія в пустині, так Син чоловічий має бути піднесений, 15. щоб кожен, хто вірує у нього жив життям вічним.
16. Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. 17. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ.
Від Луки святого Євангелія читáння.
Богородиці: Лк. 54 зач. 10, 38-42; 11, 27-28.
38. В той час увійшов Ісус в одне село, і якась жінка, Марта на ім’я, прийняла його в хату. 39. Була у неї сестра, що звалася Марія; ця, сівши в ногах Господа, слухала його слова. 40. Марта ж клопоталася, услуговуючи всіляко. Підійшла вона й каже:
– Господи, чи тобі байдуже, що сестра моя лишила мене саму служити? Скажи їй, щоб мені помогла.
41. Озвався Господь до неї і промовив:
– Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно. 42. Марія вибрала кращу частку, що не відніметься від неї.
27. Коли він говорив це, якась жінка підняла голос з-між народу і сказала до нього:
– Щасливе лоно, що тебе носило, і груди, що тебе кормили. 28. Він озвався:
– Щасливі ті, що слухають слово Боже і зберігають його.
Лк. 16, 19-31. “Навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять”
Що сильніше — наша віра, чи наші сумніви?
„Чи Бог дійсно сказав вам їсти плоди не з усіх дерев у саду?“, — перший сумнів засіяний в душу людині, який досі тяжіє над нами, як первородний гріх.
„Побачу — тоді повірю“, — принцип багатьох, яким часто хизуються, як непохитністю, забуваючи, що „Блаженні ті, що не бачили й увірували“.
Сумніви — те, що зазвичай руйнує безліч мрій, багато взаємин, те, що пророщує в наших серцях неспокій, бо не віримо, що все в Господніх руках, що Він знає всі наші стежки і кожну, навіть найпотаємнішу думку.
Врешті сумніви не дають нам уповні відкритися для взаємин з Богом. А раптом нема, а раптом не почує, а раптом не допоможе…
Позбувшись такого постійного виїдання зсередини, можемо осягнути благодать Божої опіки, впевненість, що про нас постійно дбають. І для цього треба не багато, лише базувати свій щодень на принципі — „Нехай буде воля Твоя“.
