До Корінтян другого послання святого апостола Павла читáння.
2 Кор. 170 зач.; 1, 21 – 2, 4.
21. Браття, той, хто утверджує нас з вами у Христі і хто помазав нас, то Бог, 22. який поклав на нас свою печать і дав у наші серця завдаток Духа.
23. Я ж призиваю Бога на мою душу, що я, щадячи вас, не прийшов більш у Коринт. 24. Не наче б ми панували над вашою вірою, але ми хочемо співпрацювати вам на радість; бо ви щодо віри стоїте твердо.
1. Я постановив не приходити до вас знов у смутку; 2. бо коли я вам завдаю смутку, хто мене розважить, як не той, що зазнає від мене смутку? 3. Написав я, отже, щоб, коли прийду, не мати смутку від тих, від кого мені належалася б радість; бо я відносно вас певний, що моя радість – радість усіх вас. 4. З великого бо горя та туги серця писав я вам, і крізь ревні сльози, не щоб ви сумували, але щоб знали мою любов до вас надмірну.
Від Матея святого Євангелія читáння.
Мт. 89 зач. 22, 1-14.
1. Сказав Господь притчу оцю:
2. Царство небесне схоже на царя, що справив своєму синові весілля. 3. Він послав своїх слуг кликати запрошених на весілля, але вони не хотіли прийти. 4. Тоді він знову послав інших слуг, кажучи:
– Скажіть запрошеним: ось я зготував обід мій, зарізано волів та годовану худобу, все готове, ідіть на весілля.
5. Та вони ним знехтували й пішли геть, хто на власне поле, хто до свого крамарства; 6. інші ж, схопивши слуг, знущалися з них і вбили. 7. Розгнівався цар і вислав військо, яке вигубило тих убивців, а їхнє місто спалило. 8. Тоді він мовив своїм слугам:
– Обід готовий, але запрошені були негідні. 9. Підіть, отже, на роздоріжжя, і кого лише здибаєте, кличте на весілля.
10. Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали, і злих і добрих, так що весільна світлиця була повна гостей. 11. Як же ввійшов цар, щоб подивитися на гостей, побачив там чоловіка, що не був убраний у весільну одіж, 12. і сказав до нього:
– Як ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі?
13. Той мовчав. Тоді цар промовив до слуг:
– Зв’яжіть йому ноги й руки й киньте геть у темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів.
14. Багато бо покликаних, але мало вибраних.
2 Кор. 1, 21 – 2, 4. «Хто утверджує нас з вами во Христі й хто помазав нас, то Бог»
Господь наш Ісус Христос через свою смерть і Воскресення утвердив нас у покликанні до життя вічного й до Царства Небесного. Тому ніякі наші недоліки, невдачі чи падіння не мають нас збивати з тієї дороги, що нам Бог приготував. Звичайно, наші недоліки, невдачі, падіння знову і знову знеохочують нас, і ми опускаємо руки в тяжких життєвих ситуаціях. Але довіра до Бога – це те єдине, що нам дає силу витривало йти вперед.
Коли подивитись на приклад святих, то вони також не були ідеальними, кожен із них мав якісь хиби. Всі вони без винятку каялись перед Богом за свої падіння. Але вони добре усвідомлювали те, що Бог повірив у них, вони жили цією вірою, і тому витривало йшли до Господа. Не забудьмо, що навіть коли ми знеохотились в собі, або ж в інших особах, Бог надалі вірить, що наше, як і інших осіб, освячення і спасення можливе.
