Другого соборного послання Іванового читáння.
2 Йо. 75 зач.; 1, 1-13.
1. Старець – вибраній пані та її дітям, яких я люблю у правді, і не лиш я один, а й усі ті, що пізнали правду, 2. задля правди, що пробував в нас і буде повік з нами. 3. Нехай з нами буде благодать, милосердя і мир від Бога Отця та від Ісуса Христа, Отцевого Сина, у правді та в любові.
4. Я зрадів вельми, що найшов між дітьми твоїми таких, які живуть у правді за заповіддю, яку ми від Отця прийняли. 5. І тепер прошу тебе, пані, не щоб я тобі писав нову заповідь, але ту, що маємо від початку: любімо одні одних. 6. Любов же в тому, щоб жити за його заповідями. Це та заповідь, яку ви чули від початку: щоб ви в любові жили.
7. Багато бо обманців поширилось у світі, що не визнають Ісуса Христа, який прийшов у тілі. Кожний такий є обманець і антихрист. 8. Вважайте ж на себе, щоб не втратити того, над чим. працювали, а прийняли повну нагороду. 9. Кожен, хто забігає наперед і не тримається науки Христа, не має Бога. Хто ж пробуває в цій науці, має Отця і Сина. 10. Як хто до вас приходить і цієї науки не приносить, того до хати не приймайте і не вітайте. 11. Бо хто його вітає, бере участь у його лихих вчинках.
12. Чимало мав я до вас писати, та не хотів на папері й чорнилом, але надіюся прийти до вас і усно з вами поговорити, щоб радість ваша була повна.
13. Вітають тебе діти сестри твоєї вибраної.
Від Марка святого Євангелія читáння.
Мр. 68 зач. 15, 22; 25; 33-41.
22. В той час вояки, взявши Ісуса, повели його на місце Голготу, що значить Череп-місце.
25. Була ж третя година, коли розп’яли його.
33. А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години. 34. О дев’ятій же годині Ісус скрикнув сильним голосом:
– Елої, Елої, лама савахтані? (що означає у перекладі: Боже мій, Боже мій! Чому покинув єси мене?)
35. Деякі з тих, що там стояли, почувши те, казали:
– Он, Іллю кличе!
36. Побіг один і, намочивши губку оцтом та настромивши на тростину, дав йому пити, кажучи:
– Чекайте, побачимо, чи прийде Ілля його зняти!
37. Ісус же, скрикнувши сильним голосом, віддав духа. 38. Тоді завіса в храмі роздерлася надвоє, зверху аж донизу. 39. Сотник, що стояв проти нього, бачачи, що так віддав духа, сказав:
– Чоловік цей справді був Син Божий.
40. Були там і жінки, що дивилися здалека. Між ними була Марія Магдалина, Марія, мати Якова Молодшого та Йосифа, і Саломія, 41. що слідом за ним ходили і йому услуговували, як був він у Галилеї, та й багато інших, що з ним були прийшли в Єрусалим.
2 Йоана 1, 3: “Нехай з нами буде благодать, милосердя і мир від Бога Отця та від Ісуса Христа, Отцевого Сина, у правді та в любові”.
Які межі щастя і чи взагалі вони існують? Чи вcе ж таки кожна людина має власне щастя і сама знаходить його у тому, що їй приносить радість? Думаю, вміти бути щасливим – це теж дар Божий.
Адже буває, що людина має все, як кажуть, хіба “пташого молока” не вистачає, а поміж тим, не почувається щасливою. Прагнення оволодіти якимись щораз більшими матеріальними багатствами приглушує чи й узагалі спопеляє вміння відчувати щастя.
Натомість є люди, які насолоджуватися усім, що є довкола. Напевно, що не купаються в розкошах, тож щасливі, коли отримують навіть найменше і найнеобхідніше для повсякденного життя.
Знаєте, як дитина – розпещена, розбавлена постійно вередує і їй важко догодити, її нічого не тішить. А є діти, обділені навіть найелементарнішим, і вміють наповнюватися щастям від кожного знаку уваги в їх бік.
Чи думали колись, що часто нам у житті даються випробування, різні проблеми, щоб ми могли оглянутися і зрозуміти – маємо навіть більше, ніж можемо осягнути розумом, але сліпі до цього. А лише втрачаючи щось чи, ще гірше, когось, бачимо, що мали безмір щастя, але не вміли цінувати.
Господь і справді дарував нам все для того, щоб ми жили радісно. І навіть більше, Він подбав, щоб ми могли отримати вічне життя. Лише треба відкрити свої серця на Його безмежну любов і навчитися нею насолоджуватися.
