Святе Письмо з розважанням на 13 липня

До Римлян послання святого апостола Павла читáння.

Рим. 103 зач.; 10, 1-10.

1. Браття, бажання мого серця і моя молитва до Бога за них, щоб вони спаслися. 2. Я бо їм свідчу, що вони мають ревність Божу, та вона нерозважна. 3. Не розуміючи Божої справедливости й шукаючи установити свою власну, вони не покорилися справедливості Божій. 4. Бо мета закону – Христос, на оправдання кожного, хто вірує.

5. Мойсей про праведність, що від закону, пише: той, хто його виконує, буде ним жити. 6. Справедливість же, що від віри, так говорить: не кажи у твоїм серці: хто зійде на небо?, тобто Христа звести додолу, 7. або: хто зійде в безодню?, тобто щоб вивести Христа з мертвих. 8. Що, отже, вона каже?

Близько тебе слово: 
в твоїх устах і в твоїм серці,

тобто слово віри, що ми проповідуємо. 9. Бо коли ти твоїми устами визнаватимеш Господа Ісуса і віруватимеш у твоїм серці, що Бог воскресив його з мертвих, спасешся, 10. бо серцем вірується на оправдання, а устами визнається на спасіння.

Від Матея святого Євангелія читáння.

Мт. 28 зач. 8, 28 – 9, 1.

28. Одного разу, коли Ісус прибув на той бік, у край гадаринський, зустріли його два біснуваті, що вийшли з гробів, такі люті, що ніхто не міг перейти тією дорогою. 29. І стали кричати:

– Що нам і тобі, сину Божий? Прийшов єси сюди, щоб нас мучити перед часом?

30. Оподаль же від них паслося велике стадо свиней. 31. Біси попросили його:

– Як ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней.

32. – Ідіть! – сказав їм.

І вийшли з них, і ввійшли у свиней. Тоді все стадо кинулося з кручі в море й утопилось у хвилях. 33. А пастухи втекли і, прибігши в місто, все розповіли, і про біснуватих. 34. І ось все місто вийшло Ісусові назустріч, і, побачивши його, попросили, щоб відійшов з їхніх околиць.

1. Сівши у човен, він переплив і прибув у своє місто.

Собор св. архангела Гавриїла

Прп. Стефана Савваїта

Св. Юліана, єп. Кеноманійського

Мт. 28 зач.; 8, 28 – 9, 1.

Вчора ми розважали над тим, що стосується ведення Святим Духом та лікування гріховної хвороби. Вже вчора зазначили, що лікуванню не піддаються ті, які не вважають себе хворими. Сьогодні до розважання додається ще один штрих: людина боїться втратити те, що їй здається, ніби вона має. У цих двох уривках, що ви прослухали, можна чітко зауважити, що наголос ставиться як на матеріальній складовій, так і на нематеріальній. У Гадаринському краю місцеві люди втратили матеріальні статки (стадо свиней), і це виявилося для них більш вартісним, аніж те, що їм приніс Ісус. Адже, внаслідок приходу Ісуса у цей край, відбулося звільнення двох біснуватих, а всі інші отримали можливість спокійно користуватися дорогою, якою ніхто не міг перейти саме через цих біснуватих. Ці люди чимось подібні до багатого юнака, який, почувши від Ісуса пропозицію продати майно і стати його учнем, відійшов сумним. У даній розповіді, натомість, люди просять Ісуса відійти з їхніх околиць. Ісус дуже чітко наголошував, що за ним може іти лише той, хто цього хоче. Він дуже поважає бажання людини бути його учнем, адже, тільки при власному свобідному виборі людини вона стає по-справжньому відкритою на любов. Люди з Гадаринського краю до цього ще не є готовими, тому Ісус залишає ці терени.

Апостол Павло наголошує на ревності юдеїв, підкреслюючи, що вона не є розумною. Чому не є розумною? Бо вони хочуть встановити свою власну справедливість. Важливо зауважити, що у нашому тексті ви чули два поняття (справедливість і оправдання), тоді коли у грецькому тексті є лише одне дікайосіне (δικαιοσύνη). Отже, нерозуміння Божої справедливості / Божого оправдання привело юдеїв до спротиву волі Божій. Апостол Павло пише про це, бо і сам пережив все це, про що навчає. Він, вважаючи себе праведним у відповідності до закону (Флп 3, 25 6), переслідував учнів Ісуса. Він прагнув встановити свою справедливість і зовсім не приймав Божої справедливості, яка проявилася у прощенні грішників саме тоді, коли водночас виявилася їх максимальна дія (розп’яття Ісуса) та водночас всепрощаюча милосердна Божа любов до них. Саме через смерть і воскресіння свого Сина, що є суттю Євангелія, Бог виявляє свою справедливість, яка оправдовує грішну людину. Бог усправедливлює того, хто вірує в Ісуса. (Рим 3, 21-26). Юдеї вважали, що на основі їхніх дій, Бог мав би їх вчинити праведними. Коли ж прийшла у світ Божа справедливість, то вони її відкинули. Бог усправедливлює людину, якщо можна так сказати, заповнює гріховну порожнечу, тоді коли людина визнає, що Ісус, у відповідності до Божої волі, вмер за гріхи людства і за гріхи кожного з нас зокрема. Той, хто визнає, що Ісус умер за його гріхи, надає можливість діяти Богові, який, усправедливлюючи таку людину, позбавляє її від гріхів. Тому Церква, проповідуючи Євангеліє, проголошує спасительну Божу справедливість, що проявляється у милосердній любові до грішної людини.

Господи, дякуємо тобі за те, що ти спас нас грішних і що довершив на нас твою спасительну Божу справедливість.

Слово благовісника