Святе Письмо з розважанням на 17 грудня

До Тимотея другого послання святого апостола Павла читáння.

2 Тим. 299 зач.; 4, 9-22.

9. Сину Тимотею, старайся прийти до мене якомога скорше, 10. бо Димас мене покинув з любови до цього світу й пішов у Солунь; Крискент пішов у Галатію, Тит – у Далматію. 11. Один Лука зо мною. Візьми Марка й приведи з собою, бо він мені потрібний для служби. 12. Тихика я послав в Ефес. 13. Як будеш іти, принеси плащ, що я лишив у Троаді в Карпа, і звитки, а особливо пергамени. 14. Олександер коваль учинив мені силу лиха. Господь йому відплатить за його вчинками. 15. Стережись і ти його, бо він сильно був спротивився нашим словам.

16. При першій моїй обороні нікого не було при мені, всі мене покинули. Нехай їм це не буде пораховане. 17. Проте Господь став при мені й підкріпив мене, щоб проповідь сповнилась через мене та щоб усі погани її чули, і я визволився з левиної пащі. 18. Господь звільнить мене від усякого лихого вчинку і спасе мене для свого небесного царства. Йому слава на віки віків. Амінь.

19. Вітай Прискиллу та Акилу й дім Онисифора. 20. Ераст зоставсь у Коринті, а Трофима я лишив хворим у Мілеті. 21. Постарайся прийти ще до зими. Вітають тебе Евбул, Пуд, Лін, Клавдія і всі брати.

22. Господь Ісус із твоїм духом. Благодать з вами.

Від Луки святого Євангелія читáння.

Лк. 99 зач. 20, 1-8.

1. В той час, як Ісус навчав народ у храмі і звіщав добру новину, приступили первосвященики і книжники з старшинами 2. і сказали так до нього:

– Скажи нам, якою владою ти це робиш, або хто тобі дав цю владу?

3. Він у відповідь сказав:

4. – Я теж спитаю вас одне. Скажіть мені: Іванове хрищення було з неба чи від людей?

5. Вони так міркували між собою: як скажемо – з неба, він спитає: чому ж ви йому не повірили? 6. А як скажемо: від людей, увесь народ нас поб'є камінням, бо певний, що Іван – пророк. 7. І відповіли:

– Не знаємо звідки. 8. Ісус сказав їм:

– І я вам не скажу, якою владою чиню це.

Св. прор. Даниїла
Свв. трьох отроків: Ананії, Азарії й Мисаїла
Лк. 99 зач.; 20, 1–8

У сьогоднішньому Євангелії в центрі стоїть термін εὐαγγελίζω (евангелідзо) — проголошувати Добру Новину. Подія відбувається у Храмі, де Ісус навчає народ. Це не просто звичайний день; це час зростаючого напруження між Ісусом та релігійною елітою. У цьому уривку вплетена глибока керигматична істина про владу Ісуса і про виклик, який Він кидає авторитету тодішньої верхівки єврейського народу.

Саме тому вони запитують Його: «Якою владою Ти це робиш, або хто Тобі дав цю владу?» (Лк 20,2). Це запитання не було нейтральним — це був виклик. Релігійні лідери бачили, як Ісус навчає з владою, як Він очистив Храм, як Його слухає народ. Вони не могли зрозуміти, звідки ця влада, адже Він не отримав її ні від Синедріону, ні від римської влади.

Вони намагалися загнати Його в кут: якщо Ісус скаже, що Його влада від Бога, вони звинуватять Його в богохульстві; якщо ж скаже, що від людини, Його авторитет буде підірваний. Тому питання про владу є ключовим. Проте Ісус не потребує дозволу від людей, бо Його влада походить від Бога. Він — посланець Отця, має право навчати, зцілювати, виганяти бісів і навіть очищати Храм. Ця влада не є людською — вона є божественною.

Знаючи їхні думки, Ісус не відповідає прямо, а ставить їм зустрічне запитання про Йоанове хрещення. Це риторичне запитання, адже Йоан Хреститель був дуже популярним серед народу і його вважали пророком. Фарисеї та книжники опинилися в скрутному становищі, бо не бажали підставляти себе і відповідати прямо.

Насправді вони думали не про істину, а про власну безпеку і репутацію, тому відповіли: «Не знаємо» (Лк 20,7). Це була відмова від правди заради збереження своєї позиції. Вони усвідомлювали наслідки, але обрали мовчання замість правди.

Ісус також не дає їм прямої відповіді, бо вони не бажають визнавати істину. Їхня відмова визнати божественне походження місії Йоана свідчить про їхню неспроможність і небажання визнати божественне походження місії самого Ісуса.

Керигма цього уривка звучить чітко: Ісус Христос є Господь, Який має всю владу на небі й на землі. Його влада походить не від людських інституцій чи дозволів, а від Бога Отця.

Цей уривок є також серйозним попередженням. Коли особа або спільнота, подібно до первосвященників, книжників та старійшин, засліплена власною гордістю, упередженнями чи страхом втратити репутацію, відмовляється визнавати Божу істину і Божу владу, вона залишається у темряві, не пізнаючи Того, Хто є Світлом світу і джерелом усякої влади.

Ісус не ховається — Він навчає відкрито. Його влада очевидна для тих, хто має очі, щоб бачити, і вуха, щоб чути. Питання полягає не лише в тому, чи має Він владу, а в тому, чи ми готові її визнати і підкоритися їй.

Дорогі, Ісус і сьогодні стоїть перед нами, навчаючи і діючи з владою. Запитаймо себе: наскільки ми визнаємо владу Ісуса Христа у нашому житті? Чи не шукаємо влади в інших джерелах? Чи буває так, що ми ухиляємося від правди або відмовляємося визнавати очевидне, щоб уникнути незручності чи зберегти свій статус?

Подякуймо Богові, Який щодня навчає нас у власному житті свідчити про Ісуса як про Того, Хто має всю владу. Дякуймо Богові, що робить наше свідчення сильним і справжнім. Амінь.

Слово благовісника