Святе Письмо з розважанням на 24 травня

Діянь святих апостолів читáння.

Ді. 37 зач.; 15, 35-41.

35. В тих днях Павло й Варнава лишилися в Антіохії, де вони з багатьма іншими навчали та звіщали слово Господнє.

36. По кількох днях Павло промовив до Варнави:

– Вернімось, відвідаймо братів у кожному місті, де ми були звіщали Господнє слово, щоб довідатися, як проживають.

37. Варнава хотів узяти з собою і Івана, прозваного Марком. 38. Та Павло вважав ліпше не брати з собою того, що відлучився від них у Памфілії і не пішов був з ними до праці. 39. І виникла гостра суперечка, так що вони розстались. Варнава взяв зі собою Марка й відплив до Кипру. 40. Павло, вибравши Силу, рушив у дорогу, переданий братами Господній благодаті. 41. І проходив він через Сирію та Кілікію, і укріпляв Церкви.

Від Івана святого Євангелія читáння.

Йо. 38 зач. 10, 27-38.

Сказав Господь юдеям, які до нього прийшли:

27. Вівці мої голосу мого слухаються, і я їх знаю: вони йдуть слідом за мною, 28. і я даю їм життя вічне; не пропадуть вони повіки, і ніхто не вирве їх із рук моїх. 29. Отець мій, який мені дав їх, більший від усіх, і ніхто не вирве їх з рук Отця мого! 30. Я і Отець – одно.

31. Юдеї знов сягнули по каміння, щоб каменувати його. 32. Ісус до них мовив:

– Багато добрих діл я показав вам від Отця мого. За котре з тих діл каменуєте мене?

33. Юдеї відповіли йому:

– За добре діло ми тебе не каменуємо, а за богохульство! За те, що, бувши людиною, ти робиш з себе Бога!

34. Озвався до них Ісус:

– Хіба не написано в законі вашім: я сказав: ви – боги? 35. Коли, отже, закон зве богами тих, до яких було слово Боже, а Писання не може бути порушеним, 36. як до того, кого Отець освятив і послав у світ, ви говорите: ти богохулиш; бо я сказав, що я – Син Божий? 37. Не вірте мені, якщо я не роблю діл Отця мого! 38. Коли ж роблю, і ви не хочете мені вірити, ділам вірте, щоб ви пізнали й увірували, що Отець у мені і я в Отці.

24 травня Субота
🕃 Прп. Микити, стовпника Ів. 10:27-38

Ісуса неодноразово намагалися каменувати чи скинути зі скелі за те, що називав себе Божим Сином, що було тотожне з Богом. А це було для них богохульством. Юдеї не могли зрозуміти таїнства Воплочення.
Це було для них закрите і немислиме: як це Бог міг стати людиною.

Навіть усі пророцтва написані Мойсеєм та пророками про Ісуса Христа, які здійснилися до найменшої деталі чомусь не переконували їх. Вони були засліплені своїми уявленнями про Бога і очікуваннями – яким на
їхню думку мав бути Месія.

Так часом буває в житті людини. Вона має свої очікування чи сподівання щодо Бога, творить свій образ Бога, який не відповідає дійсності. Потім природно, що вона розчаровується в тому образі, який сама створила і відходить від віри в нього. Але це не правдивий атеїзм, бо вона насправді не пізнала правдивого Бога. Той, хто досвідчив Божої любові, не захоче її втрачати, буде готовий за віру навіть страждати. Не
йдеться про якісь емоції чи відчуття, а тверде переконання оперте на досвіді Церкви і на власному.

Наша християнська віра побудована на двох стовпах: Святе Письмо і Передання. Вони взаємопов’язані. Святе Письмо сформувалося в лоні Церкви під впливом Святого Духа. Передання Отців Церкви просякнуте Божим Словом, на ньому збудоване, з нього випливає і до нього провадить. Всі хто хотів їх роз’єднати чи відділити попадали в єресі, яких чимало було в історії християнства. Всі вони так чи інакше стосувалися особи Ісуса Христа, Його боголюдськості, тобто поєднання в Одній особі двох природ: божественної та людської. Без Воплочення не можливим було б наше спасіння.

Слово благовісника Патріаршої  комісії УГКЦ у справах євангелізації