Передвеликодні реколекції. Чи Ти любиш ближнього? Чи Ти любиш Бога? Чи Ти любиш себе?
Перед Великоднем для кожного практикуючого християнина важливо переосмислити духовні цінності, пройти внутрішнє очищення та отримати таку необхідну обнову, яка додасть сили та наснаги для того, щоб продовжувати вдосконалювати себе у дорозі до святості.
Реколекції організовувала управа Школи Християнського Аніматора для своїх учнів, а також для тих, хто планує стати учасником школи наступного року. Відбувались триденні навчання у монастирі Згромадження Сестер Непорочного Серця Марії Фатімської в смт. Гніздичів-Кохавино.
Реколектантом був отець Петро Верхоляк, який став для усіх гідом по стежках уже відомих, але не до кінця звіданих, по дорозі до своєї душі.
Першого дня, у п’ятницю, учасники реколекції стали «12 апостолами», які востаннє вечеряли із своїм Учителем – Ісусом Христом. Отець символічно омивав ноги усім, хто перебував тоді у капличці, тим самим нагадуючи, що Спаситель був рівним із усіма, він не боявся доторкнутись до ніг своїх учнів, щоб цим сказати їм, що любов його до них є жертовною та безкорисливою. Потім усі поживились шматками єдиної хлібини – тілом нашого Христа.
Наступні хвилини дійства були не менш незабутні. Отець зачитував стації хресної дороги та додавав до кожної із них майже сучасні історії праведників світу. Це були розповіді про українських священників, які під загрозою смерті та натиском більшовиків не зламали свою присягу Богу, про дівчинку, яка у юному віці прийняла християнство та загинула від ран, які завдали їй батьки через зміну віри, про вагітну жінку, яка знаючи, що може померти, все ж таки народила дитину та віддала Богу душу, та про простих, звичайних на перший погляд людей, які усупереч усьому не зрадили християнські принципи. Ілюстрацією дійства були кадри усіх стацій із художнього фільму Мела Гібсона «Страсті Христові» (2004 р.). Цікавий той факт, що режисер не виконав жодної ролі у кінострічці. І лише наприкінці фільму він з’явився у кадрі, точніше з’явилась його рука, яка прибивала тіло Господнє до Христа. Тим самими Гібсон прагнув донести до глядачів головну суть сюжету – Ісус віддав найбільшу жертву за нас усіх і кожен доклався до Його розп’яття.
Кожен підійшов до символічного дерев’яного хреста, узяв цвях та прибив його на знак тієї рани, яку завдає Месії ледь не щодня.
Наступного дня, із самого ранку, молодь дізнавалась багато цікавого про себе та Бога.
Отець Петро розповів чимало реальних історій про духовний та моральний розпач людини, але одночасно і зцілення.
Легко любити Бога тоді, коли у нас все гаразд, а от коли приходять незгоди: помирає рідна людина, хворіє хтось із близьких, покидає коханий чи кохана, – часто здається, що Господь нас уже не любить, не чує, просто покинув назавжди. Це все трапляється тоді, коли ми геть не розуміємо логіки Бога, його «поведінки». Часто біда та горе так затьмарюють людину, що вона зрікається віри. Але якими б незрозумілими не були б події у нашому житті – на все воля Божа.
Ось декілька ключових тем, над якими варто порозважати:
Свобода
Якщо зловживати нею, то можна геть відректись від Господа, просто насолоджуючись собою та своїми можливостями, забути про свої обов’язки як християнина.
Покликання
Це те, що надає сенс нашому життю. Інколи його дуже складно усвідомити. Для цього ми отримуємо численні знаки, але не завжди уміємо їх правильно потрактувати, думаємо, що це нещастя. Як ось до прикладу, ви не склали іспити до омріяного факультету. Можливо, наступний рік ви проведете, удосконалюючи себе в улюбленій справі, а також ймовірно, що ви просто переосмислите та випробуєте свій вибір.
Застій
Часто нам здається, що у нашому житті нічого значущого не трапляється, що ми стоїмо на місці. Взагалі, стан статичності небезпечний для християнина, бо він може призвести до регресу. Але часто така от ляклива стабільність – це період, який готує нас до великих змін.
Пізнання
Ніхто не може себе зрозуміти вповні. Усе в собі потрібно відкривати та досліджувати. Це цікаво та корисно, але водночас не просто. Варто кожного дня ставити собі запитання, які насправді цікавлять, та можуть якось вплинути на життя, тоді шлях пошуку відповідей зміцнить нас духовно, а також і інтелектуально. Дуже важливо є розібратись із самим собою, і не лише для нас особисто, але й для того, щоб стати зрозумілішим для інших.
Ліки смутку
Найкращі ліки смутку – це молитва, щира, відверта та гаряча. Але на практиці теж можна допомогти самому собі. А зробити це можна, допомагаючи іншим. Коли ви намагаєтесь втішити ближнього, то одночасно переосмислюєте і свої неприємності, які згодом здаються не такими й уже трагічними.
Про кохання
Важко знайти справжнє кохання, таке, про яке хочеться сказати, що раз і на усе життя. Тут важливо пам’ятати, що це треба відчути, серцем, душею і розумом. Часто ми розділяємо два поняття – кохати та любити, мовляв, у цих словах є певна лексична різниця. Проте одне виходить із іншого. Любов ж більш масштабне почуття, яке поєднує подружні пари протягом десятків років.
Забобони
Саме ця тема є добре відомою усім. Ми то по дереві постукуємо, плююючи через ліве плече, то кидаємо сірники на воду, себто «знімаючи зурочення». Коли про це говорити при здорову глузді, все здається відвертою маячнею, але все ж багато християн вдаються до такої от чорної магії. Виникають аргументи у поціновувачів цих ритуалів: «Але ж таки скидання «вроків» мені допомагає, мені насправді стає краще». І що тут скажеш, з цим не посперечаєшся, але спробувати можна. Так зване зурочення нам посилає не конкретна людина, а злий дух. І саме він і допомагає нам видужати після здійснення свічкоспалення. Таким чином ми грішимо не один раз, усвідомлюючи чудодійну силу цього процесу. Ми знаємо, що у світі є лихі сили, тому не варто недооцінювати їхній вплив на нас та наші дії. Треба стати своєрідною протидією бісу і замість згрішити, помолитись. І навіть, коли допомагає не одразу, не зневірюватись у силі щирого прохання. Треба трохи терпіння.
Коли релігійні навчання підходили до завершення, аніматори здійснили наступний символічний жест: вбиті у хрест цвяшки вони замінили на пахучі свічечки. Ми кожного дня своїми добрими справами маємо приносити вибачення Господу за Його неоціненну жертву, зцілювати рани Христа через щире покаяння та каяття.
Автор фото: Марія Ярема
