Лист. Дякуємо за те, що в нас є, мамо!

Пізня година, сну й не видати, згадується – стільки всього соромились сказати.
Скільки раз пробачень не просили, і «дякую» звучало ніби через силу.
Вибач – не цінували Твою працю, але тепер доходить, відтоді як дізнались, що Ти бабця.
Для нас найкраще море – база «Черемшина». Хвилі, пляж, пісок – це все красиво. Але ми дякуєм за те, що Ти там була з татом, немає кращої хвилини, ніж та, коли збираємось всі разом.
Ми дякуєм за те, що порох заставляла витирати і речі класти там – де мають лежати.
Ти вибач, що дрібниць не помічали, ниттям своїм, бувало, докучали.
І вибач, що не завжди розумієм, просиш – «не забудь, передзвони», а телефон німіє…
Ми дякуєм за те, що молишся за нас і вчила пробачати, завдяки Тобі багато знаєм і все це будем пам’ятати.
Вибач, МАМО, що так мало вибачень сказали, і «дякую» лиш кілька раз у цім листі згадали, немає слів, думок, щоб все, що відчуваєм передати, ми ЛЮБИМО Тебе, і вибач, що лиш тепер насмілились зізнатись.