Йо 8:21-30 «І коли говорив так, численні увірували в нього» (Йо 8:30).
Що було в мові Христа, що пробудило інших увірувати? Адже віра родиться в серці людини не залежно від неї самої. Є щось (щось людина побачить чи почує), що торкає душу. В тому побаченому чи почутому є щось, що пробуджує віру в людині. Що це?
Інколи, коли йдеш по вулиці, чи їдеш у трамваї, і побачиш якогось бідного, від якого дуже «пахне», і коли раптом бачиш якусь звичайну людину, яка підійде до нього і заговорить, чи запропонує місце, тебе це торкає… Бо ти побачила щось незвичайне; зазвичай, люди світу так не поводяться.
Коли ішов раптом випивший чоловік, і важко йому було зорієнтуватись в просторі, і раптом ти бачиш, як один молодик, який дуже спішив, та тут, зупинився, і вирішив відкласти свої справи, терпеливо супроводив того чоловіка до місця, до якого він просив… Тебе знову це торкає!
…коли бачиш людину, яка не поспішає в цьому світі… Коли б ти не звернулась, вона має час для тебе, не зважаючи на ритм обов’язків, які накладає світ.
Коли бачиш ніжність та делікатність у відносинах; коли бачиш, як хтось відмовляється від свого бажання заради добра ближнього…
Все це тебе торкає…! Чому? Бо в тих особах, що так чинять, є щось внутрішнє, глибоке. Є якийсь внутрішній діалог з Тим, Хто підказує так діяти. Тебе це торкає саме тому, що людина чисто по своїй людській пристрасній природі, не здатна таке чинити. Коли ж таке чинить, то свідчить про те, що вірить, вірить в Того, Хто є над усім, з Чиїх уст вийшов віддих життя і увійшов у все сотворене, Хто є Автором і Надхненником так прекрасного світу!!!
Отже, Господь у тих особах, тебе торкає. А коли торкає, то значить запрошує…! Не легковаж, не пропусти повз своє серце!
Поглянь на людину, яка поступає у своєму житті, прислухаючись до Божого голосу, та до Христа, Який говорив від Отця…!
Коли ж Христос промовляє до народу, Він промовляє з внутрішнього діалогу з Отцем; те, що чує, те промовляє; не від себе говорить (тобто не від свого «я»); для Христа важливо сповнити свою місію: об’явити нам Отця!
А чи не є це наш поклик – об’являти світу Отця нашим життям ???!!
Коли раптом усвідомлю, що є одною з народу, до якого промовляє Христос, то чую Його Слово, сказане до мене: « Ви – здолу, я – згори. Ви – з цього світу, я – не з цього світу» (Йо 8:23). «Згори», «не з цього світу» – це СЛУХАННЯ ГОЛОСУ ОТЦЯ І ВИКОНАННЯ ПОЧУТОГО! Отого іншого голосу, ніж голосів світу цього, пристрастей та бажань свого «я». Таке «слухання Божого голосу» потребує зречення свого «я». Це – наче постійна боротьба зі собою, з тою пристрасною, спотвореною гріхом, природою, на користь почутого Божого Слова.
У цьому Євангелії Христос так виразно говорить, що помремо у гріхах наших, якщо не увіруємо, що Він – Сущий (тобто є одним з Отцем) Йо 8:24. Якщо не буду жити вірою в Христа і слуханням та виконуванням Його Слова, то помру у гріхах, тобто пристрасті розтерзають душу, і це часто приводить до духовної смерті (коли людина не бажає жити) та депресії; коли людина йде в розріз з Богом створеною природою. І якщо людина вибирає йти проти себе, створеної на образ Божий, і спотворюючи цей Божий образ в собі, то так вбиває сама себе; коли дозволяє собі стати рабом пристрастей…
Чому людей, все ж, привертало це Слово Христа, незважаючи на те, що було, мабуть, досить різким?
Може тому, що було Словом правди?!!…, і той хто чув Слово, внутрі серця розумів, що далеко не ходить за Божим словом, що так часто слідує за своїми бажаннями… І така правда зціляла! Таке усвідомлення пробуджувало! Коли бачили Христа, що жив правдою, і ходив у Богом створеній природі, не противлячись Богові; то розуміли і почали вірити, що це можливо!!! Приставали до Христа! і починали так жити!
Що ж скажу я, людина ХХІ століття?
Чи Христос змінився? Чи перестав бути Сином Отця???
Чи не був людиною, Якого бачили люди? Чи не те саме Його слово читаю?
То чому так тяжко повірити цілковито?
