“Тоді Небесне Царство буде подібне до десятьох дів, що взяли свої лямпи й вийшли назустріч молодому. П’ять з них були нерозумні, а п’ять мудрі. Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. Мудрі ж узяли в посудинках оливу. Через те, що молодий був забарився, всі задрімали й поснули. Та опівночі крик залунав: Ось молодий! Виходьте йому назустріч! Схопились тоді всі ті діви й приготували свої світичі. А нерозумні мовлять до мудрих: Дайте нам вашої оливи, бо наші світичі гаснуть. Мудрі ж у відповідь їм кажуть: Щоб часом і нам, і вам не забракло – підіть краще до продавців та й купіть собі. І от як вони пішли купувати, прибув молодий, і ті, що були готові, ввійшли з ним у весільний покій…”
Кожного разу, коли читала цю притчу – завжди відчувала запитання в глибині мого серця: чому мудрі діви не є милосердні? Чому не поділяться оливою? Чи це – мудрість? і…, в чому полягає немудрість нерозумних дів?
Щойно сьогодні, вперше в житті, поглянула по-іншому на цю притчу – крізь призму внутрішнього життя. Не йдеться тут про оливу-єлей в матеріальному розумінні ( бо в такому значенні, радше, можна подумати про скупість “мудрих дів”); натомість, тут йдеться про інший єлей – єлей внутрішнього буття з Богом. Це – стан, до якого людина мала б прийти шляхом очищення свого серця протягом свого життя.
День (як проміжок) очікування Жениха – це життя людини! Хтось чекає коротше, а хтось – довше… Жених прийшов опівночі (пізній вечір), тобто, на завершення дня… А на завершення життя – людина часто виснажена, втомлена від хворіб, чи старості… Оте “всі задрімали й поснули” говорить про втому людського організму від життя.
Однак, саме в цей момент, коли прийде час зустрітись з Женихом, проявиться те, чи людина назбирала “єлей” протягом свого життя, щоб ним світити перед Господом…
Коли людина стає цілковито безсилою зовнішньо, тоді чітко видно внутрішнє життя людини; зовнішнє вже більше його не затінює…
Так важливо, щоб саме в цей момент душа була наповнена єлеєм миру, який походить від внутрішнього буття з Богом!
Вражає те, що “мудрі діви” не вступають в дію з “немудрими”, а наче їх відправляють самих подбати про себе.
І справді, це – мудрість! Мудрість – берегти внутрішній мир, не вступати в дію, не розтрачувати себе на кожного, хто вибирає жити “загублений” спосіб життя. Як тільки погляд свій людина відвертає від Бога, про присутність Якого свідчить мир у серці, і звертає його (погляд) на того, хто бажає викрасти від неї мир (тобто спричинити інші почування, які проганяють мир, а разом з ним і Божу присутність), то відразу сама починає губити цей мир. Навіть, якщо розмовляєш з такою людиною (так, як роблять “мудрі діви”, коли розмовляють з “немудрими”), то все ж слід скерувати її шукати/віднаходити свій мир з Богом, повертатись до Нього. Вони кажуть: “підіть краще до продавців, та й купіть собі”. Купіть, тобто потрудіться, щоб здобути мир, а не викрадайте його в інших (“дайте нам вашої оливи”); бо в такий спосіб неможливо здобути мир… Здобувати внутрішній мир – це довгий внутрішній процес!
Берегти єлей (мир) – це не дати його викрасти від тебе. І це є мудрість “мудрих дів”! …щоб увійти у Світлицю Жениха….
