Ще один тест на наше християнство

Інші дописи автора

        Ще один тест на наше християнство
        “Якщо вбити вбивцю, кількість вбивць не зміниться“

        Сьогодні є той день, коли прийдеться написати непопулярний пост. Він не набере стільки лайків чи поширень, як “Відкритий лист тата до Дзідзя”, але навпаки, я очікую шквал гнівних коментарів. І нічого дивного, бо ми давно перестали бути християнською державою. Ми є державою уявних християн.

        Мене неприємно шокувала реакція соцмереж на вбивство посла Росії в Туреччині. Злорадство, неприхована радість, смішні меми і коментарі є чудовим показником того, що росіяни вбили набагато більше, ніж самі на це сподівались. Вони вбили в нас християнське розуміння боротьби.

        Люди, які самі не ходять до храмів чи роблять це зрідка, перші підхоплюють заклики до насилля над священиками московського патріархату. Люди, які себе приписують до християн, втішаються з того, що мусульманин стріляє в спину росіянину. Росіяни вбили в нас бажання мінятися. Ми матюкаємося тими ж матюками, що й вони. Слухаємо ту ж музику, напиваємося “водки” до білої гарячки, сповідуємо ту саму ненависть до думки іншого.

        За ці роки війни виявилося, що  “вбити у собі москаля” не є простою справою. Виявляється, ми ще поєднані з ними тою невидимою пуповиною, коли шукаємо тисячі причин оправдати вбивство. Вбивство дитини в лоні матері, вбивство десятків ембріонів задля народження однієї дитини, евтаназію, смертну кару і вбивство посла іншої країни в іншій країні. Так, для мене це все означає те саме: замінити собою Бога.

        Був один ангел, який хотів присвоїти собі всі ознаки Господа. Він закінчив дуже погано. Тому скажімо собі чесно: ненависть замінила нам віру. Саме віру, а не любов. Бо для тисяч українців бажання помсти стало ніби замінником релігії.

        Я також відчуваю час від часу на собі дію цієї отрути. Не раз емоції брали верх в інтернет-баталіях з тролями з Москви. Але важливо не забувати того, ким ми є і яку державу будуємо. Як би не обурювали нас звірства в Дебальцево, Світлодарській дузі  чи Алеппо, ми не маємо права переступати рубікону здорового глузду та віри. Хіба не зрозуміло, що ця війна не є війною за територію чи ресурси? Це війна за цінності.

        Гібридна війна є витвором диявола. Саме так він воює з нами. Без оголошення війни та розпізнавальних знаків. І мені дуже шкода, якщо ми програємо таку війну. Ми зранені релігійним, конфесійним, партійним, територіальним, мовним розділенням.  Хоча, що нам ділити? Під кожним, навіть жартівливим постом знайдуться коментарі людей, що показують наші внутрішні рани. Коктейль із пострадянської та постмодерністської отрути робить нас такими, якими ми є: уявними, несправжніми, порожніми.

        Комусь би хотілося, щоб було інакше, але Бог є Любов. Чи Він не любить “москаля”, “жида”, “негра”? А що з нами, християнами, не так? Чи ми не повинні “плекати в собі ті самі гадки, що були в Христі Ісусі”, який за дивним збігом обставин також був жидом? Свідоме вбивство є тяжким гріхом в кожному випадку. Але вбивши москаля у собі, ми зробимо суперкласне і потрібне діло. “Ми куплені дорогою ціною”. Забувши це, можемо самі заплатити дорогу ціну. Але прибуток з цього нас не потішить, будьмо певні. Тішитиметься батько брехні і напівправди диявол. БД

        Ілюстрація: charivne.info

        Блог о. Олега Кобеля

        Інші дописи автора

          Оціни

          [rating-system-posts]

             

            Про автора

            Олег Кобель
            Священик УГКЦ

            Коментарі

            • Serhii Kirei Cергій    26.12.2016 о 22:42

              Дякую, отче, за статтю. На жаль, ми не пройшли цей тест. Услід за однією трагедією, інша,- авіакатастрофа над Чорним морем. Мережа вибухнула. І більшість “патріотів” згадали про “справедливість”, але забули про милосердя, співчуття. Гірко все це бачити. Так ми зустрічаємо Христа. Хай Господь змилується над нами!

            Leave a Comment