Жорстоко вкинутий фатальним недугом мир у війну

Інші дописи автора

        Жорстоко вкинутий фатальним недугом мир у війну

        Війна – не пригода. Війна – хвороба. Як тиф.

        А. Сент-Екзюпері

        Війни привикли нищити, забирати, вбивати. Руйнувати і ґвалтувати як фізично, так і психічно. Красти, втішатись і розуміти, що не варто, але вже тільки після скоєного. Загалом, безтолерантне вторгнення і є ознакою війни. У всі віки існують хоробрі, які ще вірять в силу, яка тече у їхній крові, із їхньою кров`ю. Таке хлоп`яче серце, що спочатку прагне захистити правду в своїй країні, а пізніше правду своєї країни.

        Всі завжди воюють за мир, який хочуть встановити на своїх територіях, тільки от масштаб територій для потенційного миру залежить від результатів боїв.

        Світ і мир завжди мають справу з війною, тільки ось чи воюватиме весь світ, чи мир встановлюватиметься територіально-окремо, залежить від часу, обставин і Бога, який вибирає той час і ті обставини. Саме місце не так має значення, бо кожна людина прагне любові, добра і злагоди, шукає вічних цінностей і не до кінця розуміє політичну ситуацію в країні.

        Люди не приймають мир, не усвідомлюють, що він є джерелом благодаті, а його відсутність несе безперервні біди. Та найбільшою проблемою є ті, що не помічають свого нещастя,  для кого відсутність миру – це норма, адже війна – це рух, який все-таки до чогось приведе. Але для того аби зцілитися, необхідно знати свою хворобу!

        Без миру не буває нічого. Адже все, що руйнується – зникає раптово або поступово втрачає свої особливості. Натомість війною може спробувати поіснувати все, щоб дійти до однозначного: війна – першопричина всіх бід та зла. Людство обмінює мир на війну немовби в пориві азарту, захланності, жаги до перемоги. Життя в такій ситуації перетворюється на лотерею, джекпот в якій навряд чи зірвеш двічі. Але бажання отримати починає кипіти в крові, тому що одного разу вдалося.

        Світ досконалий в мирі. У ньому вдало гармонує все, віддаючи себе на користування. Який недисонансний спів пташок, навіть якщо їх безліч – ніхто в цьому хорі не є зайвим, мелодія – досконала. Можливо, в такий спосіб вони усвідомлюють свою взаємовигоду, адже тільки так всі будуть почутими. Взаємну вигоду повинне мати і порозуміння між батьками та дітьми. Мир, який зароджується в одній людині, замешкує в сім’ї, поширюється на оточення – має змогу розростатися у Всесвіті. Варто лише спробувати почати з себе. Ніхто ж не винен, що безпорядок у нашому домі, що відсутність затишку в наших серцях. Тільки ми. Бо як би  не змінювала над головою небо – завжди у мене є я .

        Мир шукає підтримки у християн, їхнє серце бачить як потенційну домівку. Заклики до війни християн, а особливо священиків та єпископів руйнують надію на спасіння того світу.  Знову ж таки, кожен християнин повинен викорінити з себе війну, не прагнення до змін, а злість, яка породжує жорстокість. Відчинити двері для добра.

        Подібні мотиви із книги Еразма Ротердамського «Жалоби миру» є у творі Яна Коменського «Лабіринт світу. Рай серця». Тільки у першому варіанті  мир, а у другому – людина у пошуках злагоди в світі. Всюди помітне лицемірство серед правителів (є підставою для війни), зарозумілість серед філософів (тут сутність змінюється залежно від країни), фанатизм серед релігії («на що ж надіятися, якщо ні одна із релігій не згідна з іншими релігіями?»). Мир шукає місце у сім’ї, у церкві, хоче знайти хоча б у серці будь-якої однієї людини. Але і це безрезультатно через людську боротьбу з самим собою: «розум воює з почуттями, а почуття – між собою…»

        Наскільки скоріше світ полегшено б зітхнув, якщо б винуватці війни використали свої поради для перестороги зіткнення народів. Існують же закони, вчені, єпископи, чия добра порада примирила всі незгоди. Проте і в таких випадках людиною все ж таки керує гординя та захланність, яка затуманює маленький хороший намір. Не вистачає розуміння, що світ є спільною власністю, якщо ж кожен служитиме лише власним бажанням, це сильно зашкодить соціуму. А мир і порозуміння у громаді має властивість приборкати навіть злі помисли правителя. Насправді королівським є вміння відмовитися від особистих цілей і міркувати лише з точки зору всесвітньої користі.

        Для того щоб воювати, потрібно зовсім не усвідомлювати, що «немає такого поганого миру, який би був гіршим від найвдалішої війни». Війна звикла до всього того, що на початку сказане. Набагато ж вигідніший для нас мир!

        Війна не закінчиться, допоки не «заживуть» всі її наслідки. Вона – як полум’я, яке має здатність спалювати  все прекрасне. Іскра породжує ватру, а бажання помсти – війну. Так і милосердя спроможне породити милосердя, добрі вчинки – добро. А Добрим є лише Бог, і з такими нашими намірами замешкаємо ми в Ньому.

        Інші дописи автора

          Оціни

          [rating-system-posts]

             

            Про автора

            Ira Ivanets

            Leave a Comment