Місто Рівне. В очі потрапила велика кольорова вивіска. На ній гарним жовтим шрифтом на бордовому фоні кричали слова «Не гай часу! Останні квартири». Поруч зображений пісочний годинник. Час стікає. Це реклама будівельної фірми з продажу квартир. Таких реклам безліч. І всі вони кричать через яскраві кольори, дорогі матеріали, неонові вогні: поспішай!
Так воно є і в житті: постійно ми кудись поспішаємо, чогось шукаємо. Життя проходить у поспіху. Живемо, а для чого? Щоб купити харчі, одяг, автомобіль, квартиру? Так і хочеться прокричати: люди, зупиніться, погляньте довкола себе, зверніть увагу на тих, хто оточує вас. Зупинитися – це ввійти у світ іншої особи. Це взяти збільшене скло і вивчати кожен сантиметр таємничості, що криється в цій людині.
Кохана дружина. Готує їсти, прибирає будинок, виховує дітей, пере одяг – це її обов’язок. Дружина-автомат, яка все робить за установленими правилами, щоб у хаті був порядок і все було на своєму геометричному місці. Лінії, пропорції свідчать про холод почуттів. Коли приходиш втомлений з роботи, де тебе всі дістали, але ти заробляєш гроші, ти утримуєш дружину і є головнокомандувачем у сім’ї, а вдома тебе чекає порожній стіл, а шлунок грає голодну сонату, гнів переповнює, ти закипаєш. Як так, де вечеря, де газета?! А дружина лежить з температурою. А ти як голова сім’ї протягом дня не зупинився, не зателефонував, не поцікавився, не нагадав про своє існування. Байдужість вбиває почуття, а то і життя.
Попри все у житті потрібні зупинки. Зупинитися – це поглянути у вічі, пригорнути, дати зрозуміти, що ти мені потрібна. Зупинитися – це розділяти і радісні, і сумні дні. Зупинитися – це змінитися.
У кожній зупинці народжується істина, життя. Найбільшим ворогом зупинки є страх, що фарбує наше життя у сірі тони. Не біймося зупинятися. Пам’ятаймо, що так ми нічого не втрачаємо, а навпаки, примножуємо наш цінний час, захований у Любові.
Роман Бобесюк
Світлина: BabyBlog
