Я всього декілька разів була на зустрічі із Блаженнішим Любомиром і ніколи не розмовляла з Ним приватно, однак вчора, коли Його не стало… Занадто велика втрата…
Ми завжди моніторили появу нового блогу Блаженнішого, щоб почути щось справді актуальне для себе…
Іноді, коли виникало тисячі питань і я переживала енну релігійну кризу, можна було просто послухати запис Блаженнішого із Його виразним голосом. І все ставало на свої місця.
Не знаю, чому.
Не знаю, чому всі мої друзі атеїсти мають Блаженнішого за моральний авторитет. Їм байдуже, що він – очільник Церкви. Для них він – просто моральна опора.
Може, тому, що Любомир Гузар був однією із дуже небагатьох Людиною Істинного Слова-Дії: як вірив, так і говорив, так і жив.
Вчора у літургійному читанні Святого Письма йшлось про розмову Ісуса зі своїми учнями, Він готував їх до свого відходу. І для мене завжди залишалось загадкою, як воно було учням, коли залишились самі?
Після звістки про втрату Любомира Гузара маю дивне спустошливе відчуття. Бо для мене, як християнки УГКЦ, Блаженніший завжди був об’єднуючим центром нашої Церкви, як і держави зрештою.
Тепер нам залишається робити самостійні кроки за тими порадами, які ми почули від цієї величної особи.
Прагнути дорости до такого Ісусового образу, який своїм життям витворив Любомир Гузар, кожен у своєму окремому житті. І це для нас першочергове завдання сьогодні.
Нехай Господь подарує Блаженнішому Любомиру вічний спокій та радість у своєму Царстві, а нам – через Його молитви мудрості у своєму житті.
