Огрійливий ранок втрачає свій неповторний колорит. Літо вже не здобуває собі рейтинги, а осінь прийшла у впевненій дражливості. Про це свідчать тінисті дощові відтінки. Іронія долі, вічне протистояння пір року приносить перемогу одній з них. Але останнім часом щось змінилося. Все менше відчувається різкий контраст і твориться дещо неоднозначне. Одні називають це глобальним потеплінням, інші – порушенням озонового шару. Думаю, що голлівудські апокаліптичні часи не є настільки очевидними. Але факт залишається фактом – людина вже несе відповідальність за свої неприродні дії. І не варто тут звинувачувати вищі сили, адже кожен із нас покликаний налагоджувати нормальну життєдіяльність у своєму родинному домі, ім’я якого Земля.
«В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох» (Бут. 3, 19). Наслідки гріха відчуваємо і по сьогодні. Хтось каже: «Така наша доля». Ми є частиною природи, яка несе в собі з одного боку примітивні нахили, а з іншого – гармонійне, впорядковане життя, що струменем повноти торкається людини. Приглядаючись до природи, бачимо гармонійне начало. Про це розповідає біблійна мудрість (Пс. 103). А приглянувшись ближче, можна відчути частинку первісної непорочності й любові до життя, якою жили наші прародичі у єдності з Подателем Життя.
Цілісність живого творить щось надзвичайно безмежне. А щоб віднайти співзвучність вічності необхідно щось більше. Тінь не є оригіналом. Для відкриття автентичності необхідно розвинути шлях. «Нехай буде світло» (Бут. 1,3). Бог промовив у спосіб, який неможливо висвітлити. Це заклик, що вимагає сміливості побачити світло у Господньому слові, яке завжди живе і діяльне (пор. Євр. 4,12). А тому сотворена краса навколо нас тільки приводить до Споконвічного Слова, яке відкрилося у Христі, тож «слухайте Його» (Лк. 9,35).
Після важкого робочого тижня приємно вийти на природу або прогулятися парком. «Яка благодать» – кажуть багато туристів. І багато з них можуть не задумуватись про Творця. Натомість поринають у легкість безтурботної хвилі спокою, який осінню може забарвлюватися ідилією меланхолії. А тим часом, сонячні проміння не втомлюються грайливо прославляти мудрість єдиного вічного подателя світла (Муд. 7,6).
Джерело: vifbs.in.ua
