Бувають люди, яких психологи окреслюють флегматиками, а бувають ті, у яких переважає холеричний темперамент.
Здавалося б, різні особи, але що у них спільного – світ, у якому перебувають: погода, технології, новини – важливі речі, які задають тон буденності. Рухатися або відставати, жити чи лінуватись? Яку лінію обрати для майбутнього креативу, любові та прямування до святості? Впродовж певних життєвих періодів такі питання свідомо чи несвідомо очікують відповіді, й зрештою вихід бачиться у змінних обставинах. Життя є великим Божим даром, який не треба відтягувати на завтра, а жити сьогодні у всій його глибині.
Шлях згідно свого сумління, віри та покликання має важливе значення для власної тотожності. Необхідно лиш Божої благодаті та трохи праці над собою. Все інше обов’язково додасться. Однак багатьом хочеться копатися у непотрібному, як це ілюструє одна притча про чоловіка, який щодня перевозив через кордон осла, навантаженого кошиками із соломою. Оскільки всі знали, що він займається контрабандою, то кожного разу, коли він повертався додому, обшукували його з ніг до голови. Часто солому спалювали, щоб знайти заборонені речі, але ніколи їх не знаходили. А тим часом чоловік жив усе краще і краще. Після багатьох років вже в іншій країні один з митників зустрів того чоловіка і запитав його нарешті, що ж він перевозив. «Ослів», – відповів чоловік.
«Життя тяжіє не вгору, ліворуч чи праворуч, а тільки вглибину» – говорить прислів’я. Справжній інтенсив можливий тоді, коли омолодиться якість життя. Про це свідчить о. Томіслав Іванчич. Він наголошує: «Збагатишся глибокими думками, якщо щодня тішитимешся слову, яке берегтимеш, мов коштовну перлину, якщо матимеш відвагу слухати мудрих людей, якщо щодня певний час проводитимеш в оазі спокою, тиші й молитви, якщо завжди будеш налаштованим на те, що істотне» (Т. Іванчич «Відвага бути недосконалим»). Суттєві речі не приходять спонтанно, вони вимагають праці над собою, розпізнавання Божої волі та вдивляння в те, що має завдаток вічності. Відкриваючи правду про себе, слухаючи голосу свого сумління, можливо дійти до скарбу серця. «Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт. 6,21). Лиш тоді можливі справжні плоди жертовності, добра для себе й інших.
Щастя ж не приходить раптово. Це не стосується тільки праведних, чистих людей, що ніколи не помиляються. Кожен день нашого життя є для того, щоб розвивати свої таланти, які дарував Господь, відкриваючи Його волю у пошуку правди, а також відкриття на дію Бога. Господь же, дасть відповідь на наші прагнення, а у серці оселиться впевненість у правильному виборі життєвого шляху.
Джерело: Блог брата Якова Шумила, ЧСВВ
