Тоді я марила можливістю побачити клаптик іншого світу. Переглядаючи неймовірні фото із молодіжних зустрічей, ковтала слюнки і уявляла, як гуляю вулицями Рима, а чи Парижу.
Однак тоді я не могла собі уявити, як здійсниться моя мрія.
Наважившись зібратись у першу закордонну подорож, я вирішила їхати на зустріч Taize, про яку, якщо чесно, знала зовсім небагато. Має бути цікаво і драйвово – ось приблизно і всі очікування.
Тиждень після того, як я віддала свої документи тендітній дівчинці у сіренькому платті, у моєму житті сталась непоправна втрата.
Оговтатись від неї було неможливо – тому я попросила не виробляти мені візи і не вносити у списки.
Бо те, чого я хотіла так сильно, виглядало тепер просто жалюгідно.
Однак тоді Бог вирішив трохи по-іншому: мене не послухали – документи не віддали, візу – зробили і через два місяці я сиділа в автобусі дорогою на Страсбург.
Тоді, коли всередині усе було відкритою раною, їхати кудись з дому було добре. Бо відриваючись від щоденного і звичного, поринаєш у світ інших людей, іншу реальність. І те, що не дає тобі дихати, поволі затихає.
Та атмосфера, в яку поринаєш під час приїзду і поселення – напевно така, як була за часів переселення народів. Або може така, яка буде в раю: потоки молодих людей, які усміхаються до тебе, вітаються, роблять спільні фото, а головне поводяться так, як кожному комфортно. Ейфорія відкритих сердець – ось що найперше відчуваєш під час зустрічей TAIZE.
Перша спільна молитва, коли всі вмощуються зручно у великих приміщеннях, співають пісень – неймовірна. Однак що просто проймає – це моменти тиші, коли вся ця багатолюдна маса людей затихає. Ця тиша, яка наповнює чимось незрозуміло прекрасним – спокоєм, гармонією, силою. Коли здається, що людське дихання і стукіт сердець синхронізуються. Всіх, таких різних, які спілкуються різними мовами, об’єднує мовчання – і говорить Бог.
Навіть зараз, коли пригадую собі, здається, переживаю ці неймовірні [хвилини єдності, спокою. Саме тут ти розумієш, що насправді немає жодних проблем з інакшістю – тобі вдається порозумітись навіть без слів. Головне – усмішка і бути тим, ким є.
Мені здається, що саме в TAIZE я полюбила молитву, бо там дуже добре розумієш, що вона може бути різною. Що молитись – це і служити, це усміхатись, це жертвувати.
Бог знає, як неймовірно я вдячна тим, хто не послухав мене тоді і не викреслив зі списків учасників. Вони стали моїми найкращими друзями. Бо у Бога завжди є свій план – Він іноді незрозуміло для нас забирає і дарує найцінніше і найцінніше.
Так, я гуляла вулицями Парижу – і мені тоді було неймовірно сумно! Але тоді, коли ми молились у багатотисячних залах, мені здавалось, що мій сум ділять зі мною усі.
Та новорічна зустріч TAIZE у Страсбурзі була для мене чудовим Божим подарунком, який змінив моє життя. Відтоді щоразу, коли маю нагоди, долучаюсь до таких поїздок.
А цьогоріч – TAIZE буде у нас. І я з нетерпінням чекаю. Бо ніхто з нас не знає насправді, як Бог планує змінити чиїсь життя такими зустрічами.
