Просто так. Чуєш стукіт клавіатури. З кожним натиском народжується буква, яка переростає у слово, а слово в речення. Так і віддзеркалюється те, що у тебе в голові. Так деколи і хочеться, щоб цей стукіт не зупинявся. Адже він заспокоює і навіює добрі думки, які народжуються на папері. Життя має зміст, бо у ньому є Життя – Христос. А деколи, буває, сидиш і чуєш, як тиша сковує твій розум і в цей час не знаєш, що твориться у твоїй голові. Не можеш сформулювати, зліпити щось докупи. В той час сидиш і просто мовчиш, слухаєш, як б’ється твоє серце. З кожним його поштовхом ти розумієш, що Хтось дав тобі життя, що Хтось чекає, щоб твоє серце билося для Нього.
Саме Він перебуває у тих митях, коли ти не знаєш, куди рухатися, що робити. У тих моментах, коли ніхто не може допомогти. Сльози і тиша. А в тиші Він чекає на тебе. Він відчуває кожен твій подих, Він слухає, як б’ється твоє серце, Він тебе ніжно обнімає за плечі і нахиляється до тебе. Ти відчуваєш Його невидиму присутність. У тобі відроджуються сили. Ти знову дивишся на життя, але Його очима. Ти вже живеш не для себе, але для Нього. Ти розумієш, що життя надто коротке, коли Його нема у ньому. Ти розумієш, що з Ним Життя Вічне.
Стукіт клавіатури. Життя прекрасне!
