Ці два тижні, що проминули, в моєму житті можна охарактеризувати як інтенсивний пошук відповіді на питання: чи можливо бути святим сьогодні? Саме сьогодні, коли все більше нівелюється і досить часто висміюється святість у світі, який так її потребує.
Але почнемо з початку.
Все почалося випадково. До мене підійшов Голова комісії у справах мирян о. Микола Крушец і запропонував взяти участь у з’їзді мирян спершу нашої Архієпархії, а потім і цілої України, який пройшов у Києві 2-3 листопада. Скажу по-правді, я не великий прихильних таких масштабних подій, але мене зацікавила тема цього з’їзду: «Покликання до святості сьогодні».
Вже відкриваючи форум, наш Блаженніший Святослав звернув увагу саме на ці три слова – «покликання», «святість», «сьогодення». Ці три слова є важливими складовими нашої Церкви сьогодні, а відтак завданням нашого З’їзду. Ключовим словом у загальному покликанні є слово «святість». «Ми багато разів чуємо слово «покликання». Патріарх Йосиф Сліпий загальне покликання до святості сформулював був фразою «бути собою». Бо той, хто зростає у святості, той щоразу більше стає сам собою. Святість не що інше, як розвиток людської особи, її повна реалізація, можливість здійснити у своєму житті всі ті задуми, потенціал, які Бог подарував», – відзначив Блаженніший Святослав.
Під час пленарних засідань та праці в групах понад 250 учасників з’їзду активно міркували а де ж шукати ту святість? Гадаю, відповідь на це питання кожен має дати особисто, адже святість – не теорія, яку можемо прочитати в книзі, святість – певний спосіб життя, я б навіть сказав – певне волання серця.
За святим Августином, Бог створив нас для себе і наше серце не знатиме спокою, допоки не спочине в Ньому. Це означає, що святість і є отой «спочинок в Бозі». Але щоб це відбулося, мусимо бути підготовленими, а цей шлях – і є нашою дорогою святості.
З життя знаємо, що коли збираємося на якусь подію, то ретельно готуємося як внутрішньо (готуємо промову, вибираємо ідею для подарунку і т.д.), так і зовнішньо (приводимо до порядку свій вигляд, одяг і т.д.). Теж саме і в духовну житті, більше того – в простому житті, як перефразував Блаженніший Святослав Блаженнішого Любомира, бути святим – значить бути Людиною. Саме тому, щоби «спочити в Бозі», мусимо пройти ретельну підготовку тут, на землі, протягом того часу, який нам буде відведено.
Про події останнього вікенду.
Чесно кажучи, я не планував щось особливо описувати, а чи готувати блог про той Форум, якби не події суботнього дня, коли 30 катехитичних шкіл (30, Карл!) зібралися в одному приміщенні та продемонстрували своє бачення цієї святості, показуючи театральні постановки про життя святих, блаженних та просто великих світочів нашої Церкви. Це було особливо зворушливе дійство, адже коли бачиш маленьких дівчаток, одягнених в монаші габіти, чи хлопчаків, переодягнених в єпископські ризи, коли чуєш як вони своїми тендітними голосами намагають передати любов до свого народу та Церкви, вірність своїм переконанням на НКВД-истських допитах – це не може не зворушувати.
Ті кілька годин (з 11 до 17) пролетіли фактично непомітно та залишили на душі якесь приємне відчуття, адже за 6 годин ми – глядачі, пережили 30 життів тих великих Людей нашої Церкви, які, за винятком св. Йосафата, жили не так вже й давно – в ХХ ст.
То як бути святим?
Досить часто нам може видаватися, що святість – це щось таке далеке, ба навіть чуже. Ми читаємо про подвиги мучеників, життя святих отців, які жити хтозна коли; ми цитуємо та вивчаємо їхні твори, але в усьому цьому десь присутнє відчуття віддалення. Але правда в тому, що покликання до святості – покликання кожної людини, яка приходить на цей світ. І сьогодні ми маємо безліч святих людей, які не зважаючи на великі ризики йдуть до тієї святості та «спочивають і Бозу». І сьогодні, є сотні людей, які віддають своє життя тільки за те, що вони – християни.
Дорога до святості – легша, ніж нам може видаватися. Коли знаменитий Євангельський юнак запитує Христа як йому досягти досконалості, Господь відповідає: «Як хочеш увійти в життя, додержуй заповідей» (Мт. 19:17). На запитання «Яких?», Ісус каже: «Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй криво, поважай батька-матір і люби ближнього твого, як себе самого» (М. 19:18-19). Тобто бачимо, що критерії святості, які Мойсей показав у Старому Заповіті, по-сутні не змінюються і в часи Христа. Але Господь наповнює їх новим змістом – любов’ю.
І подібно як той юнак відійшов невдоволений, чимало з нас відходять від Церкви невдоволеними, бо не можуть зробити одного переломного кроку – сказати Богові всеціле «ТАК!». Коментуючи цей уривок Папа Франциск у свій час сказав: «Ісус дарує всього Себе, бо Його повнота, повнота Бога – це повнота, принижена на Хресті. Такий Божий дар приниженої повноти. Таким є стиль християнина: шукати повноту, прийняти повноту принижену і прямувати далі цією дорогою. Це дуже непросто, це складно. Який же знак того, що ми поступаємо вперед дорогою повного віддавання й повного? Знаком того, що ми йдемо дорогою всього і нічого, шляхом приниженої повноти, є радість».
Саме тієї простоти нам так часто бракує, навіть в Церкві. Отож бути святим – це бути Людиною, людиною з великої літери, яка просто та щиро виконує свої обов’язки: сімейні, професійні, суспільні. Людиною, яка не женеться за славою та не «йде по головами», лише, щоби здобути свою мету. Гадаю це і є простий та дієвий спосіб бути святим навіть у сьогоднішньому світі.
Сумний святий – сумнівний святий.
Дуже часто, навіть в наших храмах, спостерігаю, що наші люди є надзвичайно похмурі. Я дуже сумніваюся, що всі вони так сильно віддані аскетизму, притаманному Східній Церкві, вони просто сумні! Але є відоме християнське прислів’я: «Сумний святий – сумнівний святий», яке повчає того, що коли людина вірить у Господа, живе життям Церкви – не може сумувати, бо ж не має для того приводу.
І тут я напишу останні думки про те, якою є наша віра. Віра – чи не основа того шляху до святості. Часто ми думаємо, що віра – це визнання існування Бога, визнання факту існування Бога. Але в біблійному розумінні віра – це завжди довіра до особи. В єврейській мові слово «віра» звучить як אמונה (амуна) і воно є спільнокореневе зі словом «амінь». Отже повірити в Бога означає довірити Богові своє життя. А коли ми довіряємо всеціло і повністю Господеві, то Він вже напевно попровадить добре наше життя, то ж чому маємо сумувати?
Отож відповідаючи на запитання в заголовку, скажу бути святим сьогодні не тільки можливо, не лише реально, але й необхідно! Так, саме необхідно нам, українцям, сьогодні мати святих батьків, святих лікарів, святих вчителів, святих бізнесменів і навіть святих політиків!
