Настає вечір. Невидима рука Творця запалює зорі. Одна за одною вони з’являються на темному небосхилі і покривають небо золотистою ковдрою, даруючи своє зоряне сяйво, яке освітлює шлях у темряві. Погляд звернений вгору. Серце тремтить разом в такт із зіркою, яка найбільше запала до душі. Дивишся на неї і серце наповнюється величчю Творця. Радість наповнює кожну клітинку тіла, бо до тебе приходить усвідомлення, що твій Всемогутній Творець, який мудро управляє Всесвітом, є твоїм Люблячим Батьком. Батьком, який подбав за нас, подарував життя і створив для нас цілий світ. З цим приходить усвідомлення, що ти для Нього вартісніший від будь-якого творіння, адже за твоє вічне життя у Його Домі, Він віддав свого Єдинородного Сина на смерть, щоб ти мав життя вічне.
Твій погляд ще звернений у небо і ти усвідомлюєш, що там твоя Батьківщина, що там на тебе чекає люблячий Батько.
Однак бувають такі хвилини, коли через прив’язаність до земних речей ми забуваємо про небо. Наш вічний ворог так заповнює наш час, що ми не в змозі підняти навіть голову. Він зв’язує нас дочасними, матеріальними речами і краде вічні дари – любов, віру, надію. Саме ці дари, завдяки яким ми є Божими дітьми. І так зорі одна за одною щезають з небосхилу нашої душі. В темряві ми не бачимо наших ближніх, наших рідних. Ми спіткаємось, ми нарікаємо, ми падаємо у відчай, бо забули про Світло. Що робити? Бути рабом дочасних утіх, чи бути Божою дитиною? Зупинімося у вирі наших земських справ, піднесімо наш погляд до неба, згадаймо про нашого люблячого Батька, довірмо Йому наше життя, життя з усім тим, що його наповнює. Коли ми довіримо Йому наше життя, то в темряві нашої душі, одна за одною, будуть загорятися зорі, зорі Його Любові і Його вічних дарів. Дозвольмо Йому поселитися у нашому житті, і наше життя буде небом, небом у якому перебуватиме і царюватиме сам Господь.
- “Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі” (Мт. 5:16).
