Деколи буваю я наївний. Пригадую, той час, коли в машині спускало колесо. Беру насоса, підкачую і їжджу декілька днів. І через деякий час знову ж ця проблема. Бо ж шкода часу, щоб заїхати в майстерню. Однак, здався. Поїхав до майстра, який зняв хворе колесо. Обдивився його добре, замочив у балії з водою і сказав, що бульки йдуть, то значить пробите. Довго він колупався в тій резині, щоб знайти предмет, який зробив непомітну щілину, через яку і втікало повітря. У його руках виблискувала тонесенька і малесенька скалка. Саме через неї повітря втікало і робило непридатним рух автівки. Майстер вправно зачистив рану, приклав пластир, заклеїв, заповнив колесо повітрям і автівка готова до праці.
Маленька дірка. І скільки б ти не качав колесо, всерівно воно не тримало повітря. Причина – маленька невинна скалочка!
Деколи і в нашому житті ми зупиняємося, бо відчуваємо, що щось пішло не так. Прикладаємо усіх зусиль, але нічого вдіяти не можемо. Чим більше ми покладаємось на свої сили, тим гірше робимо для себе. І ось настає хвилина, коли ми відчуваємо спустошення і розуміємо, що без ремонту Майстра наше життя не можливе. Ось ми і в Церкві. Духовна розмова, Сповідь. А ось і причина – гріх. Хоч він і маленький, але зробив отвір у нашій душі через який втрачено і любов, і радість та душевний спокій. Сльози, жаль за гріхи, покута, постанова поправи. Саме вони і є тією латкою, яка повертає до життя. Залишається лишень знову наповнити своє життя Святим Духом і жити у повноті Божої Любові.
Отож, будьмо обережними на дорозі нашого життя. Оминаймо все те, що може спричинити рани і не забуваймо довірити кермо Господеві, а самі сядьмо поруч і насолоджуймося нашою мандрівкою.
Поїхали? З Богом!
