У кожного буде в житті свій Гетсиманський сад. Коли в сумерках ночі від страху неминучості падають на коліна (дехто вперше в житті), коли очі заливають полинові сльози, а у венах від відчаю холоне кров. В цю мить свідомо чи не свідомо кожна людина, з останньою надією на Нього промовить молитву серця: «Отче…. віддали від мене цю чашу, бо я не в силах це винести!». Але лише ті, що пізнали Бога, промовлять : «…тільки хай не моя, а Твоя буде воля! »…
Скільки у світі життів продано за 30 срібняків, скільки юдиних поцілунків залишено на людських щоках!!! Не всі скривджені зможуть простити, а Він готовий пробачити і це. Та чи стануть юди на коліна з каяттям : «Боже, милостивий будь мені, грішному»?!…
О скільки слів любові та відданості самовпевнено промовлено у хвилини тріумфу, та потрійне зречення до других півнів, коли підтримка найбільш потрібна, ляже найболючішим бичем на зранене тіло…
Щосекундно світ розпинає Бога, та вибір кожного – чи гріхами вбивати цвяхи до хреста, чи покаянням виймати їх…
Смиренний в страстях і могутній у воскресінні, Він покірно чекає біля дверей людського серця, не втрачаючи надії, що вони таки відкриються….
