Стоїш з дітьми на світлофорі, чекаєш коли загориться твоє світло, щоб безпечно перейти дорогу. Розказуєш і пояснюєш їм які правила, що означають кольори світлофора. І ось перед тобою появляється хтось, хто поспішає і не звертає уваги на світлофор і поспіхом переходить дорогу. У дітей відразу запитання і здивування.
Поспіх перейти вулицю, поспіх придбати найкраще, поспіх першим висловити свою думку, поспіх встигнути усюди, поспіх… У кожного він свій. Світ пропонує найкраще… В нашу голову вкладають все, щоб ми не жили своїм життям, щоб наш розум був завжди зайнятий. У поспіху пробігає наше життя і ми так спішимо, що забуваємо жити. Забуваємо про наше правдиве покликання, забуваємо про Того, Хто дав нам життя і не тільки земне, але й вічне. Рано чи пізно наша земна мандрівка закінчиться. Коли? Може сьогодні, може завтра… І ми станемо перед Обличчям Того, Хто дав нам життя, перед Обличчям Того, Хто не буде запитувати про модель нашого телефону, машини. Він не запитає у якому одязі ми ходили… Але Він захоче послухати про те, скільки добра ми зробили…
“Якже прийде Син Чоловічий у своїй славі, й ангели всі з ним, тоді він сяде на престолі своєї слави. І зберуться перед ним усі народи, і він відлучить їх одних від одних, як пастух відлучує овець від козлів; і поставить овець праворуч себе, а козлів ліворуч. Тоді цар скаже тим, що праворуч нього: Прийдіть, благословенні Отця мого, візьміть у спадщину Царство, що було приготоване вам від створення світу. Бо я голодував, і ви дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене напоїли; чужинцем був, і ви мене прийняли; нагий, і ви мене одягли; хворий, і ви навідались до мене; у тюрмі був, і ви прийшли до мене. Тоді озвуться праведні до нього: Господи, коли ми бачили тебе голодним і нагодували, спрагненим і напоїли? Коли ми бачили тебе чужинцем і прийняли, або нагим і одягнули? Коли ми бачили тебе недужим чи в тюрмі й прийшли до тебе? А цар, відповідаючи їм, скаже: Істинно кажу вам: усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили. Тоді скаже й тим, що ліворуч: Ідіть від мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його; бо голодував я, і ви не дали мені їсти; мав спрагу, і ви мене не напоїли; був чужинцем, і ви мене не прийняли; нагим, і ви мене не одягнули; недужим і в тюрмі, і не навідались до мене. Тоді озвуться і ті, кажучи: Господи, коли ми бачили тебе голодним або спраглим, чужинцем або нагим, недужим або в тюрмі, і тобі не послужили? А він відповість їм: Істинно кажу вам: те, чого ви не зробили одному з моїх братів найменших – мені також ви того не зробили. І підуть ті на вічну кару, а праведники – на життя вічне.”
Дорогі мої, зупинімося, не поспішаймо. Пам’ятаймо, що вічність бере початок у нашій земній мандрівці. Пізнаваймо кожного дня нашого Творця. Пізнаваймо у Його Світлі себе та даруймо це Світло нашим ближнім. Вибираймо Господа Господарем нашого життя. Він найкраще знає нас. Він найбільше розуміє нас. Він найбільше любить нас! Обираючи Господа ми обираємо вічність із Ним! ОТОЖ, НЕ МАРНУЙМО ЧАСУ!
Поспішай повільно…
