Якби ми сповна усвідомлювали Божі дари для нас і пам’ятали, що за них потрібно дякувати, усе наше життя перетворилося б на суцільну подяку. Та й, зрештою, це неможливо, адже наші сприйняття, свідомість, пам’ять – обмежені тоді, як Божі ласки – безмежні, і, напевне, легше пісок в морі порахувати чи зірки на небі, ніж все те, що Бог щоденно нам дає.
Але це не заперечує нашої вдячності. Бог «знає, з чого ми зліплені, Він пам’ятає, що ми – порох» (Пс 103(102),14), що ми – слабкі, обмежені і без Його благодаті мало що можемо зробити. Тож достатньо буде від щирого серця подякувати за одне, два, три добродійства, які нас найбільше зворушили, найвідчутніше на нас вплинули, і в яких ми особливо чітко помітили Його дію.
Ісус похвалив зціленого від прокази самарянина не за те, що він дякував Богові за небо і землю, життя і повітря, хліб і воду… Бо життя б не вистачило, якби він взявся перераховувати все добре, що Бог створив і продовжує творити. Чоловік же, «побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога» (Лк 17,15). Подякував лише за одну ласку, найвагомішу в той момент, якою пройнявся усім своїм єством. Зцілення від прокази в ті часи було справжнім чудом і відкривало перед людиною шлях до багатьох інших благ. Вона не тільки позбувалася фізичних страждань, але й поверталася до суспільства, родини, праці, засобів для прожиття.
Хвала Богу, що допоміг медикам подолати цю напасть, і вже немає такого стрімкого її поширення в суспільстві. Але це не означає, що історія про десятьох зцілених Ісусом прокажених на сьогоднішній день застаріла. Якою є проказа для тіла, таким є гріх для душі. І чудо зцілення від неї відбувається не одне на тисячі ізраїльського населення, а багаторазово у Таїнстві Сповіді. Повіривши, скрушившись серцем, постановивши поправитись, визнавши свої гріхи, ми від цієї прокази звільняємось.
Але якою є наша постава далі? Чи ми перебуваємо в меншості, як цей один чужинець, що за своє зцілення воздав хвалу Богові? Чи, як дев’ять інших ідемо далі своєю дорогою, сприймаючи Божу ласку як щось належне собі?
Відомий нам 50 покаянний псалом, укладений царем Давидом після того, як він визнав свій подвійний гріх, передає не лише почуття скрухи, а й вдячності за такий неоціненний дар – прощення. Автор, вислуханий у своїй молитві, постановляє ділитися з іншими звісткою про Боже милосердя: «Поверни мені радість спасіння твого і зміцни мене духом благородним, щоб доріг твоїх навчив я беззаконних, і грішники, щоб навернулися до тебе» (Пс 51(50),14-15). А ще просить вміння гідно подякувати: «Господи, губи мої відкрий, і уста мої возвістять хвалу твою» (Пс 51(50),17). Бо, бачачи велич вчиненого добродійства, узагалі губить всі підхожі слова.
Цар Давид протягом усього свого життя перебуває в тісному зв’язку з Богом, Якого часто в тих чи інших ситуаціях запитує, є чуйним до Його порад і бачить Його безмірну любов до себе. На сторінках Старого Завіту часто можемо натрапити на те, як він дякує Богові за отримані ласки. А Псалтир, оця «молитва століть», більшість творів якого приписують тому ж Давидові, містить цілу групу подячних псалмів. Тож уважний читач зможе легко їх впізнати і використовувати у своєму спілкуванні з Богом.
Є дуже багато молитов подяки за ласку Сповіді, Причастя, вдумуючись у слова яких, ми зможемо краще збагнути велич цих дарів, їхнє значення у нашому житті. Та й якщо своїми словами, від щирого серця подякуємо Богові за очищення від прокази гріха, Він цю подяку прийме і примножить Свої ласки, бо побачить, що ми їх не змарнуємо і не обернемо собі на шкоду. Що ми знаємо джерело їхнього походження і не стягнемо на себе засуд своєю самодостатністю, приписуючи усе добре самим собі.
Так і з іншими численними дарами. Аби людина розуміла, звідки вони походять, Церква закликає її щовечора перед сном аналізувати прожитий день. При цьому дуже важливо не зациклюватись на вчинених протягом нього гріхах, а бачити, як Бог неперевершено діє у всіх обставинах нашого життя та які блага дарує. Зокрема, такий підхід до щоденного іспиту совісті запропонував св. Ігнатій Лойола. За його словами, «твердження, що Бог мене любить, може дуже швидко стати порожнім, якщо я щодня не усвідомлюватиму Його добродійства». Натомість, коли ще й подякую за них, то утверджуся у своїй вірі та надії.
