Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє
Євангеліє від св. Матея 21:33-42
33. Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. 34. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. 35. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. 36. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. 37. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина. 38. Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину. 39. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. 40. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?” 41. “Лютих люто вигубить”, – відповіли йому, – “а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.” 42. Тоді Ісус сказав їм: “Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших.
Коментарі Отців Церкви
«Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов» (Мт 21:33)
Іван Золотоустий: Цією притчею Христос навчає багато чого: що Бог з давніх часів дбав про юдеїв; що вони з самого початку були схильні до вбивства; що були вжиті найможливіші заходи для їх виправлення; що навіть після побиття ними пророків Бог не відвернувся від них, а ще послав до них Сина; що той самий є Бог Нового і Старого завіту; що через смерть Христа здійснена велика справа; що юдеї за хрест Христа і за лиходійство своє понесуть крайнє покарання; що будуть покликані погани, юдеї ж відкинуті. Притчу цю Христос пропонує після попередньої для того, щоб тим показати всю тяжкість і вчинену непростимість їх гріху. Як же і чим саме? Тим, що юдеї при всьому про них піклуванні, дали розпусницям й митарям випередити себе, та ще й так багато. (Іван Золотоустий “Гомілії на Євангеліє від Матея” 68.1).
Іван Золотоустий: Розваж, яке велике було Боже піклування про них і наскільки незмірна їх безпечність. Він сам зробив усе, що належало робити землеробам: муром обгородив, насадив виноградник, і все інше, а їм залишив небагато – дбати про те, що вже є, і оберігати доручене. Ніщо не було забуте, все приготовлене, але і попри все це вони нічим не скористалися, хоча багато дечого і в більшій мірі отримали від Бога. Так, коли юдеї вийшли з Єгипту, Бог дав їм закон, дав їм місто, влаштував жертовник і храм спорудив. І відійшов, тобто довго терпів, не завжди карав відразу після злочину. Під відходом розуміється велике Боже довготерпіння. (Іван Золотоустий “Гомілії на Євангеліє від Матея” 68.1).
«Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме» (Мт 21:34-36)
Іван Золотоустий: Послав Він слуг, тобто пророків, узяти від них плоди, тобто покору, доведену справами. Але вони і в цьому випадку показали свою злість: не тільки після таких турбот про них не дали плоду, що виявляло їх бездіяльність, але навіть гнівалися на тих, що прийшли. Якщо нічого було віддати, хоча були до того зобов’язані, то їм належало не нарікати і не обурюватись, а благати. Вони ж не тільки обурилися, але ще закривавили руки свої кров’ю і, самі заслуговуючи страти, піддали страті посланих. Тому Бог послав в другий і в третій раз, щоб виявилися і їх злоба, і чоловіколюбство, Того, Хто послав. Але чому Бог одразу не послав Сина? Для того, щоб вони відчули, як несправедливо вчинили з посланими слугами, і, покинувши гнів, засоромилися Його пришестя. (Іван Золотоустий “Гомілії на Євангеліє від Матея” 68.1).
«Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: Матимуть пошану до мого сина» (Мт 21:37)
Посоромляться сина мого. Іван Золотоустий: Що означають слова: Посоромляться сина мого? Ними показується не Боже незнання, а тільки намір виявити величину гріха та його абсолютне непрощення. Бог знав, що вб’ють і Сина, і проте послав. Словами ж посоромляться Сина Мого Він вказує, що повинні вони були зробити, тому що вони мусіли засоромитись. Так, якщо і в іншому місці каже: чи слухатимуть вони (Єз 2:5), то не через незнання, а щоб не сказав хтось з людей нерозважливих, що саме провіщення Боже мимоволі спонукає до непокори, для того і вживає такий спосіб вираження. Якщо вони вже були невдячними до слуг, то принаймні повинні були пошанувати гідність Сина. (Іван Золотоустий “Гомілії на Євангеліє від Матея” 68.1).
«Та виноградарі, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину» (Мт 21:38)
Іван Золотоустий: Але як же вчинили вони? У той час як їм треба було прийти і просити помилування у своїх злочинах, вони поводять себе як і раніше, навіть вдаються до нових злодіянь, гірших від попередніх. На це і Сам Христос вказує, кажучи: Доповнюйте й ви мірку батьків ваших! (Мт 23:32). У цьому ж звинувачували їх раніше пророки, кажучи руки ваші повні крови (Іс 1:15), і кров ллється без упину (Ос 4:2), а також ви, що будуєте Сіон кров’ю (Міх 3:10). Але вони не стали розумнішими, хоча і дана їм була ця велика заповідь не убий, а через неї наказано було утримуватися від багато чого іншого; і багато вжито було інших різних спонукань до виконання ними цієї заповіді. Та попри все це вони не полишили свого злого досвіду. Але що вони кажуть, побачивши Сина? Нумо, вб’ємо його. Для чого і за що? Чи можна їм було звинувачувати Його в чомусь, великому чи малому? Хіба в тому, що Він вшанував вас і, будучи Богом, став для вас людиною та вчинив незліченні чуда? Чи в тому, що прощав гріхи? Чи в тому, що закликав у Царство? Дивись, які вони при своєму лукавстві вкрай божевільні і яким нерозсудливим є їх потяг до вбивства: убиймо його, кажуть вони, щоб спадщина нам дісталась (Лк 20:14)! І де мають намір убити? Поза виноградником (Іван Золотоустий “Гомілії на Євангеліє від Матея” 68.1).
«І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?” “Лютих люто вигубить”, – відповіли йому, – “а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно”» (Мт 21:39-41)
Господар виноградника. Епіфаній Латинський: Господар в цій притчі – Отець Господа нашого Ісуса Христа. А насаджений ним виноградник втілює народ юдеїв, що піднімається до Авраама, Ісака та Якова, помножений, немов зірки на небі і немов морський пісок, виведений з країни Єгипетської і звільнений з рабства, через море введений в землю обітовану – як сказано пророком: Вирвав єси з Єгипту лозу виноградну, прогнав народи, щоб її насадити (Пс 79:9). Господь насадив юдейський народ в землі обітованій, де течуть молочні та медові ріки, щоб вони принесли плід заповідей Божих. Обвів його огорожею означає, що Бог зміцнив їх захистом ангелів. Видовбав у ньому чавило означає святу Церкву, де збираються плоди праведності і святості; подібно до того, як грона чавляться лише в результаті наполегливої праці, так і святі мученики в результаті страшних гонінь і тортур, немов виноградні грона, проливають свою кров. Башта, збудована в центрі самого виноградника, – наш Господь, що з’явився немов міцна башта серед святої Церкви через Діву. І Його присутністю всі святі і мученики захищені духовною зброєю від свого підступного ворога, яким є диявол. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх, тобто пророків, до виноградарів, тобто вчителів закону, узяти від них плоди, йому належні. Він вже раніше багаторазово, знову і знову, посилав пророків збирати плоди, але вони, з презирством повстаючи проти Господа, зустрічали їх мечами, побоями, камінням і переслідуваннями. Вони вбили Ісаю, закидали камінням Єремію, переслідували Іллю і стяли голову Івану Хрестителю. І кожний народ, який переслідує своїх вчителів і не приносить плодів Євангелія, стає спільником юдеїв. Наприкінці послав до них свого сина (у Епіфанія стоїть unicum filium suum, тобто єдиного сина свого) кажучи: Матимуть пошану до мого сина. Єдиний син господаря дому – Господь, Син Божий, що прийшов в виноградник волею Отця, а виноградник цей – народ юдеїв. Але виноградарі, тобто учителі закону, узрівши сина, заговорили між собою: Це спадкоємець. Нумо, вб’ємо його й заберемо собі його спадщину. І взявши його, вивели геть з виноградника й убили. Вони і розіп’яли Господа поза містом, коли кричали: Нехай буде розіп’ятий! (Мт 27:22). Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?” “Лютих люто вигубить”, – відповіли йому, – “а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно.” Вони засуджують себе власними словами, що і має на увазі Господь, говорячи про Себе і їх невіру: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним … Тому кажу вам: Відніметься від вас Царство Боже й дасться народові, що буде приносити плоди його. (Епіфаній Латинський «Тлумачення на Євангелія» 31).
Вбивство поза виноградником. Іван Золотоустий: І де мають намір убити? За виноградником. Бачиш, як Христос пророкує про саме місце, де буде убитий? І вони його вивели за виноградник і вбили (Лк 20:15). За свідченням євангеліста Луки, Христос Сам оголосив, що треба було їм за це витерпіти, а вони сказали: Нехай це не станеться, але Він навів свідчення. Ісус же глянув на них, сказано, пильно й мовив: “Що, отже, значить оце написане: Камінь, що його відкинули будівничі, власне той став наріжним? Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється (Лк 20:17-18). Матей же каже, що юдеї самі виголосили вирок. Але в цьому немає протиріччя – і те, й інше було. Вони виголосили на себе цей вирок, а потім, зрозумівши сенс притчі, сказали: Нехай це не станеться! І Він заперечив їм словами пророка, запевняючи, що це неодмінно збудеться. Втім, і в цьому випадку не вказав їм прямо на поган, щоб не дратувати їх проти Себе, а натякнув тільки, сказавши: а виноградник дасть іншим (Лк 20:16). Без сумніву, Він і притчу сказав для того, щоб юдеї самі виголосили вирок. (Іван Золотоустий “Гомілії на Євангеліє від Матея” 68.2).
«Тоді Ісус сказав їм: “Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших» (Мт 21:42)
Анонімний коментар: Каменем Христос названий з двох причин. По-перше, для віруючих в Нього Він – міцна основа, і ті, що стоять на ньому, не впадуть жертвою обманних підступів і не зрушаться під натиском гонінь. По-друге, Христос названий каменем, бо об цей камінь цілковито розбиваються грішники. Як кожна річ, вдаряючись об камінь, розбивається, не завдаючи шкоди каменю, так і кожний, хто виступає проти християнства, сам розіб’ється, але християнству не зашкодить. От у цьому сенсі Христос і є великим каменем. Кожний, хто впаде на той камінь, розіб’ється; на кого ж він впаде – роздавить (Лк 20:18; пор. Пс 117:22-23; Іс 8:14-15). Одна справа бути розбитим, а зовсім інша – бути роздавленим, бо при розбиванні залишаються частини, а те, що роздавлене, стає якимось порошком, з якого нічого не зробиш. Якщо хто падає на камінь, то не камінь його розбиває, це сам він розбивається об камінь. І тому те, що падає на камінь, розбивається не настільки, наскільки міцний камінь, а пропорційно до сили падіння. (Анонімний коментар).
Переклад з російської – Ольга Цицик, за виданням “Библейские комментарии Отцов Церкви и других авторов I—VIII веков. Новый Завет, т. 1б, Евангелие от Матфея” (2007)
Ілюстрація: Codex Aureus Epternacensis, Szene: Die Getöteten Winzer, Folio 77 recto (Mitte), circa 1035-1040
Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!
