Апостольське повчання про набожність до Діви Марії

Інші дописи автора

        Апостольське повчання про набожність до Діви Марії

        Апостольське повчання його святості Павла VI

        Marialis Cultus

        для доброго впорядкування та розвитку
        набожності до Пресвятої Діви Марії

        усім єпископам у мирі та спілкуванні
        З Апостольським Престолом

        2 лютого 1974 року

        Вступ
        Частина перша
        Частина друга
        Частина третя
        Висновок
        Епілог
        Виноски

        Вступ

        Поділ трактату
        Нагода та мета документа

        Всечесні браття:

        Здоров’я вам та апостольського благословення

        Від моменту, коли ми були покликані до Петрового Престолу, ми постійно старалися посилювати набожність до Пресвятої Діви Марії, не лише з наміром тлумачити почуття Церкви та наші особисті схильності, але також тому, що, як відомо, ця набожність становить дуже благородну частину всієї сфери того священного поклоніння, в якому переплітаються найвищі вияви мудрості та релігії (1) і яке, отже, є першочерговим завданням Народу Божого.

        Саме з огляду на це завдання ми завжди підтримували та заохочували велику працю літургійної реформи, якій сприяв Другий Ватиканський Собор, і, безперечно, не без особливого наміру Божого Провидіння першим соборним документом, який ми, разом із всечесними отцями, схвалили та підписали in Spiritu Sancto, була Конституція Sacrosanctum concilium. Метою цього документу було саме відновлення та посилення Літургії та плідність участі вірних у святих Таїнствах (2). З того часу багато рішень нашого Понтифікату були спрямовані на вдосконалення богослужіння, про що свідчить той факт, що в ці останні роки ми оприлюднили численні книги Римського обряду, відновленого відповідно до принципів та норм того самого Собору. За це ми глибоко дякуємо Господу, подателю всіх благ, і ми вдячні єпископським конференціям та окремим єпископам, які різними способами співпрацювали з нами у підготовці цих книг.

        Ми з радістю та вдячністю споглядаємо виконану на сьогодні працю та перші позитивні результати літургійної віднови, які мають зростати, оскільки ця віднова буде зрозуміла у її основних цілях та правильно застосована. Водночас ми не перестаємо з пильною турботою піклуватися про все, що може дати впорядковане завершення оновлення богослужіння, яким Церква в дусі й правді (пор. Йо 4:24) поклоняється Отцю і Сину і Святому Духу, «з особливою любов’ю вшановує Пресвяту Богородицю Діву Марію» (3) і з релігійною побожністю вшановує пам’ять мучеників та інших святих.

        Бажаний нами розвиток набожності до Пресвятої Діви Марії є показником справжнього благочестя Церкви. Ця набожність відповідає, як ми вже зазначали вище, єдиному поклонінню, яке справедливо називають «християнським», оскільки воно бере свій початок та дієвість від Христа, знаходить своє повне вираження у Христі та веде через Христа в Дусі до Отця. У сфері поклоніння ця набожність неодмінно відображає Божий план відкуплення, в якому особлива форма вшанування відповідає особливому місцю, яке Марія займає в цьому плані (4). Справді, за кожним автентичним розвитком християнського поклоніння обов’язково слідує відповідне зростання почитання Матері Господньої. Крім того, історія благочестя показує, як «різноманітні форми набожності до Матері Божої, які Церква схвалила в межах цілісного та ортодоксального вчення» (5), розвивалися в гармонійному підпорядкуванні поклонінню Христу і тяжіли до цього поклоніння як до їхньої природної та необхідної точки відліку. Те ж саме відбувається в наш час. Сьогодні роздуми Церкви над таємницею Христа та над своєю власною природою привели її до того, що в корені першого і кульмінацією останнього знайдена та ж сама постать жінки: Діви Марії, Матері Христа і Матері Церкви. І поглиблене пізнання місії Марії стало радісним шануванням її та шануванням премудрого плану Бога, який помістив у Своїй родині (Церкві), як і в кожній домівці, постать Жінки, яка приховано і в дусі служіння наглядає за тією родиною «і дбайливо піклується про неї аж до славного дня Господнього» (6).

        У наш час зміни, що відбулися в соціальній поведінці, почуттях людей, манерах вираження в мистецтві та письмі, у формах соціального спілкування також вплинули на прояви релігійних почуттів. Певні практики благочестя, які ще недавно здавалися придатними для вираження релігійних почуттів окремих людей і християнських спільнот, сьогодні видаються неадекватними або непридатними, оскільки вони пов’язані з соціальними та культурними моделями минулого. З іншого боку, у багатьох місцях люди шукають нових способів вираження незмінних стосунків створінь із їхнім Творцем, дітей із їхнім Батьком. У деяких людей це може призвести до тимчасової плутанини. Але кожен, хто з довірою до Бога розмірковує над цими явищами, відкриває, що багато тенденцій сучасної побожності (наприклад, інтеріоризація релігійних почуттів) покликані відіграти свою роль у розвитку християнського благочестя взагалі та набожності до Пресвятої Богородиці зокрема. Таким чином наш власний час, вірно уважний до традиції та прогресу богослов’я та науки, зробить свій внесок хвали тій, яку, згідно з її власними пророчими словами, усі покоління називатимуть блаженною (пор. Лк 1:48).

        Тому ми вирішили, відповідно до нашого апостольського служіння, всечесні браття, розглянути у своєрідному діалозі низку тем, пов’язаних із місцем, яке Пресвята Діва займає в поклонінні Церкви. Цих тем уже частково торкався Другий Ватиканський Собор (7), а також ми самі (8), але корисно повернутися до них, щоб усунути сумніви та, особливо, сприяти розвитку цієї набожності до Пресвятої Богородиці, яка в Церкві мотивується Словом Божим і практикується в Дусі Христа.

        Частина перша

        Набожність до Пресвятої Богородиці в Літургії

        1. Готуючись до обговорення місця, яке Пречиста Діва Марія займає в християнському поклонінні, ми повинні передусім звернути увагу на Святу Літургію. На додаток до свого багатого доктринального змісту, Літургія має незрівнянну пастирську ефективність і визнане проведення, взірцеве для інших форм поклоніння. Ми хотіли б взяти до уваги різні Літургії Сходу та Заходу, але для цілей цього документу ми зупинимось майже виключно на книгах Римського обряду. Фактично, згідно з практичними нормами, виданими Другим Ватиканським Собором (9), лише цей обряд став об’єктом глибокого оновлення. Це стосується також виявів пошани до Марії. Тому цей обряд заслуговує на уважний розгляд та оцінку.

        Розділ перший

        Пресвята Богородиця в оновленій римській Літургії

        1. Реформа римської Літургії передбачала ретельне відновлення її загального календаря. Цей календар складено таким чином, щоб надати належного значення святкуванню у відповідні дні праці Спасіння. Воно розподіляє протягом року всю майстерність Христа, від Втілення до очікування Його повернення у славі (10), і таким чином дає змогу більш органічно та тісніше включити вшановування Матері Христа до щорічного циклу містерій її Сина.
        2. Наприклад, під час Адвенту існує багато літургійних згадок про Марію, окрім урочистості 8 грудня, яка є спільним святкуванням Непорочного Зачаття Марії, основної підготовки (пор. Іс 11:1,10) до пришестя Спасителя і щасливого започаткування Церкви без плями чи зморшки (11). Такі літургійні посилання зустрічаються особливо в дні з 17 по 24 грудня, а особливо в неділю перед Різдвом, що нагадує стародавні пророцтва про Богородицю та Месію (12) і містить читання з Євангелія про близьке народження Христа та Його Предтечі (13).
        3. Таким чином вірні, живучи в Літургії духом Адвенту, думаючи про невимовну любов, з якою Діва-Мати чекала Свого Сина (14), запрошені взяти її за взірець і підготуватися до зустрічі зі Спасителем, який має прийти. Вони повинні бути «пильними в молитві та радісними у… хвалі» (15). Ми також зазначимо, що адвентова Літургія, пов’язуючи очікування Месії та очікування славного повернення Христа з чудовим святкуванням Його Матері, представляє щасливий баланс у поклонінні. Цю рівновагу можна прийняти як норму для запобігання будь-якій тенденції (як це часом траплялося в певних формах народної побожності) відокремлювати набожність до Пресвятої Діви від її необхідної точки відліку – Христа. Це також гарантує, що цей сезон, як відзначають експерти з Літургії, слід розглядати як час особливо придатний для набожності до Матері Господа. Це орієнтація, яку ми підтверджуємо і яку ми сподіваємося побачити прийнятою та дотримуваною повсюди.
        4. Різдвяний період є тривалим спогадом божественного, незайманого та спасенного материнства тієї, чиє «непорушне дівоцтво привело у цей світ Спасителя» (16). Справді, в урочистість Різдва Христового Церква водночас і обожнює Спасителя і шанує Його славну Матір. На Богоявлення, святкуючи загальний заклик до спасіння, Церква споглядає Пресвяту Діву, правдивий Престол Премудрості та правдиву Матір Царя, яка представляє мудрецям для їх поклоніння Відкупителя всіх народів (пор. Мт 2:11). У свято Пресвятого Сімейства Ісуса, Марії та Йосипа (неділя в октаві Різдва) Церква з глибоким благоговінням роздумує над святим життям, яке вів у домі в Назареті Ісус, Син Божий і Син Людський, Марія, Його Мати, і Йосиф, праведник (пор. Мт 1:19).
          У переглянутому порядку Різдвяного періоду нам здається, що увага всіх повинна бути спрямована на відновлену Урочистість Пресвятої Богородиці Діви Марії. Це святкування, яке відзначається 1 січня згідно з давньою вказівкою Літургії міста Риму, має на меті вшанувати роль Марії в цій таємниці Спасіння. Вона також має на меті піднести особливу гідність, яку ця таємниця приносить «святій Матері… через яку ми були визнані гідними прийняти Творця життя» (17). Це також відповідна нагода для відновлення поклоніння новонародженому Князю Миру, щоб знову вислухати радісну звістку ангелів (пор. Лк 2:14) і щоб через Царицю Миру випросити у Бога найвищий дар миру. Саме з цієї причини, у щасливому співпадінні Октави Різдва та першого дня року, ми заснували Всесвітній День Миру, подію, яка отримує все більшу підтримку та вже приносить плоди миру в серцях багатьох.
        1. До двох згаданих урочистостей (Непорочного Зачаття і Божого Материнства) слід додати давні та поважні святкування 25 березня та 15 серпня.
          Для урочистості Воплочення Слова в римському календарі свідомо відновлено давню назву – Благовіщення Господнього, але це свято було і є спільним Христовим і Марійським: Слова, яке стає Сином Марії (Мр 6:3), і Діви, яка стає Матір’ю Бога. Стосовно Христа Схід і Захід у невичерпному багатстві своїх літургій святкують цю урочистість як спомин спасенного «fiat» Воплоченого Слова, яке, увійшовши у цей світ, промовило: «Боже, ось Я. Я йду, щоб виконати Твою волю» (пор. Євр 10:7; Пс 39:8-9). Вони вшановують його як початок відкуплення та нерозривного шлюбного союзу божественної природи з людською природою в одній Особі Слова. Стосовно Марії ці літургії святкують його як свято нової Єви, слухняної та вірної Діви, яка своїм щедрим «fiat» (пор. Лк 1:38) стала через дію Духа Матір’ю Божою, але також – справжньою Матір’ю живих, і, прийнявши у своє лоно єдиного Посередника (пор. 1Тим 2:5), стала правдивим Ковчегом Завіту та правдивим Храмом Бога. Ці літургії прославляють його як кульмінаційний момент спасенного діалогу між Богом і людиною, а також – як згадку про вільну згоду Пресвятої Богородиці та її співпрацю в плані відкуплення.
          Урочистість 15 серпня відзначає славне Внебовзяття Пресвятої Богородиці. Це свято її долі повноти та блаженства, прославлення її непорочної душі та її незайманого тіла, її досконалого уподібнення до Воскреслого Христа; свято, яке ставить перед очима Церкви та всього людства образ і втішний доказ здійснення їхньої останньої надії, а саме того, що це повне прославлення є долею всіх тих, кого Христос зробив своїми братами, що є «учасниками тіла і крови» (Євр 2:14; пор. Гал 4:4). Урочистість Внебовзяття продовжується у святкуванні Цариці Пресвятої Богородиці, яке настає через сім днів. При цій нагоді ми споглядаємо ту, яка, сидячи поруч з Царем віків, сяє як Цариця і заступається як Мати (18). Таким чином, ці чотири урочистості відзначають найвищим літургійним рангом головні догматичні істини про цю слугиню Господа.
        1. Після щойно згаданих урочистостей слід звернути особливу увагу на ті святкування, які вшановують спасенні події, в яких Пресвята Діва була тісно пов’язана зі своїм Сином. Такими є свята Різдва Пресвятої Богородиці (8 вересня), «надії всього світу і зорі спасіння» (19); і Відвідини (31 травня), в яких Літургія згадує «Пресвяту Діву Марію, яка носить у собі Свого Сина» (20) і відвідує Єлизавету, щоб запропонувати благодійну допомогу та проголосити милосердя Бога Спасителя (21). Далі є спомин Матері Божої Скорботної (15 вересня), відповідна нагода знову пережити вирішальний момент в історії Спасіння і разом із Сином, «піднесеним на хресті», вшанувати Його страждаючу Матір» (22).
          Свято 2 лютого, якому повернуто його давню назву Стрітення Господнього, також слід розглядати як спільне вшанування Сина і Матері, якщо ми хочемо повністю оцінити його багатий зміст. Це святкування таємниці Спасіння, здійсненої Христом, таємниці, з якою Пресвята Діва була тісно пов’язана як Матір Страждаючого Слуги Ягве, як та, що виконує місію, що належить стародавньому Ізраїлю, і як взірець для нового Народу Божого, який завжди випробовується у своїй вірі та надії стражданнями та переслідуваннями (пор. Лк 2:21-35).
        1. Відновлений римський календар приділяє особливу увагу перерахованим вище святам, але він також включає інші види свят, пов’язаних із місцевими набожностями, які набули більшої популярності та інтересу (напр. 11 лютого, День Божої Матері в Лурді; 5 серпня, Посвячення базиліки св. Марії Великої). Крім того, є інші, які спочатку відзначалися окремими релігійними родинами, але які сьогодні, через популярність, яку вони здобули, справді можна вважати церковними (наприклад, 16 липня, День Матері Божої з гори Кармель; 7 жовтня, День Матері Божої Розарію). Існують ще інші, які, окрім свого апокрифічного змісту, представляють високі та зразкові цінності та продовжують шановані традиції, що походять особливо зі Сходу (наприклад, Непорочне Серце Пресвятої Богородиці, яке відзначається в суботу, наступну за другою неділею після П’ятидесятниці).
        2. Також не можна забувати, що загальний римський календар включає не всі урочистості на честь Пресвятої Богородиці. Натомість окремі календарі повинні включати, з дотриманням літургійних норм, але з щирим схваленням, Марійські свята, властиві різним місцевим Церквам. Нарешті, слід зазначити, що часті спомини Пресвятої Богородиці можливі через використання суботніх Мес Пресвятої Богородиці. Це давній і простий поминальний день, який дуже адаптивний і різноманітний завдяки гнучкості сучасного календаря та кількості формул, наданих Месалом.
        3. У цьому Апостольському повчанні ми не маємо на меті розглядати весь зміст нового Римського Месалу. Але з огляду на роботу з оцінки, яку ми взялися провести щодо виправлених книг Римського обряду (23), ми хотіли б згадати деякі аспекти та теми Месалу. По-перше, нам приємно відзначити, що Євхаристійні молитви Месалу, у чудовій гармонії зі східними літургіями (24), містять значне вшанування Пресвятої Богородиці. Наприклад, стародавній римський канон, який згадує Матір Господа словами, сповненими вчення та побожного натхнення: «В єдності з цілою Церквою ми вшановуємо Приснодіву Марію, Матір Ісуса Христа, нашого Господа і Бога». Подібним чином нещодавня Євхаристійна Молитва III з глибоким благанням виражає бажання тих, хто молиться розділити з Матір’ю спадщину синів: «Нехай Він зробить нас вічним даром Тобі (Отцеві) і зробить нас учасниками спадщини. Твоїх святих із Дівою Марією, Богородицею». Цей щоденний спомин, через його місце в центрі божественної Жертви, слід вважати особливо виразною формою пошани, яку Церква віддає «Благословенній Всевишнього» (пор. Лк 1:28).
        4. Досліджуючи тексти переглянутого Месалу, ми бачимо, як великі Марійські теми цього Римського молитовника були прийняті в ідеальній доктринальній спадкоємності з минулим. Так, наприклад, ми маємо теми Непорочного Зачаття Марії та повноти благодаті, божественного материнства, непорочного і плідного дівицтва, Храму Святого Духа, співпраці Марії в праці її Сина, її взірцевої святості, милосердного заступництва, Внебовзяття, материнського царства та багато інших тем. Ми також бачимо, як інші теми, у певному сенсі нові, були представлені в такій же повній гармонії з богословським розвитком сьогодення. Таким чином, наприклад, ми маємо тему Марії та Церкви, яка була включена в тексти Месалу в різних аспектах, у різноманітті, що відповідає численним та різноманітним стосункам, які існують між Матір’ю Христа та Церквою. Наприклад, у святкуванні Непорочного Зачаття, ці тексти визнають початок Церкви, непорочної Нареченої Христа (25). У Внебовзятті вони визнають початок, який уже був зроблений, і образ того, що для цілої Церкви ще повинно статися (26). У таємниці материнства Марії тексти визнають, що вона є Матір’ю Голови та членів – Пресвятою Богородицею, а отже, Провидительною Матір’ю Церкви (27).
          Коли Літургія звертає свій погляд або на первісну Церкву, або на Церкву наших днів, вона завжди знаходить Марію. У первісній Церкві її бачать, коли вона молиться з апостолами (28); у наші дні вона активно присутня, і Церква бажає жити з нею таємницею Христа: «Дай, щоб Твоя Церква, яка разом з Марією розділила Христові муки, була гідна брати участь і в Його воскресінні» (29). Вона також розглядається як голос хвали в унісон, яким Церква бажає віддати славу Богові: «…з нею [Марією] нехай ми завжди славимо Тебе» (30). І оскільки Літургія є богослужінням, яке вимагає відповідного та послідовного способу життя, вона просить, щоб відданість Пресвятій Богородиці стала конкретною та глибокою любов’ю до Церкви, як чудово виражено в молитві після Причастя під час вересневої Меси: «…щоб коли ми згадаємо страждання, які розділила Пречиста Діва Марія, ми зможемо разом із Церквою сповнити в собі те, що відсутнє у Христових стражданнях».
        1. Лекціонарій є однією з книг Римського обряду, яка отримала значну користь від післясоборової реформи як через додані тексти, так і через внутрішню цінність цих текстів, що містять вічно живе й дієве слово Бога (пор. Євр 4:12). Ця багата колекція біблійних текстів дозволила впорядкувати всю історію Спасіння у трирічний цикл і повніше викласти таємницю Христа. Логічним наслідком стало те, що Лекціонарій містить більшу кількість старозавітних і новозавітних читань про Пресвяту Богородицю. Це чисельне збільшення, однак, не ґрунтувалося на випадковому виборі: були прийняті лише ті читання, які різними способами та ступенем можна вважати Марійськими, чи то на підставі доказів їх змісту, чи то на основі результатів ретельної екзегези, підкріпленої вченням учительського уряду Церкви або твердою Традицією. Слід також зауважити, що ці читання відбуваються не лише у свята Пресвятої Богородиці, але й у багатьох інших випадках, наприклад, у певні неділі протягом літургійного року, під час відправлення обрядів, які глибоко стосуються сакраментального життя християнина та вибору, що стоїть перед ним (32), а також у радісних чи сумних переживаннях його життя на землі (33).
        2. Літургія годин, виправлена книга служіння, також містить видатні приклади набожності до Матері Господа. Їх можна знайти у хвалебних піснях, що включають кілька шедеврів універсальної літератури, таких як піднесена молитва Данте до Пресвятої Богородиці (34), а також в антифонах, які завершують щоденне служіння. До цих ліричних закликів була додана добре відома молитва Sub tuum praesidium, шанована своєю давністю і чудова своїм змістом. Інші приклади зустрічаються в молитвах заступництва на ранішніх та вечірніх молитвах, які часто виражають довірливе звернення до Матері Милосердя. Нарешті є вибрані з величезної скарбниці писань про Божої Матері, складених авторами перших століть християнства, середньовіччя та сучасності.
        3. Спомин Пресвятої Богородиці часто зустрічається в Месалі, Лекціонарії та в Літургії Годин — у «дверних петлях» літургійної молитви Римського обряду. В інших переглянутих богослужбових книгах також не бракує виявів любові та благального шанування, звернених до Богородиці. Таким чином Церква взиває її, Матір благодаті, перш ніж занурити кандидатів у спасительні води хрещення (35); Церква просить її про заступництво за матерів, які, сповнені вдячності за дар материнства, приходять до Церкви, щоб висловити свою радість (36); Церква вважає її зразком для тих, хто йде за Христом, приймаючи релігійне життя (37) або отримує Освячення Дівицтва (38). Для цих людей Церква просить Марію про материнську допомогу (39). Церква ревно молиться до Марії за своїх дітей, які прийшли до години смерті (40). Церква просить заступництва Марії за тих, хто закрив свої очі на світло цього світу і з’явився перед Христом, вічним Світлом (41). Церква молитвами Марії просить розради для тих, хто в скорботі з вірою оплакує відхід своїх близьких (42).
        4. Дослідження переглянутих літургійних книг приводить нас до втішного зауваження, що післясоборна віднова, як того бажав раніше літургійний рух, належним чином розглянула Пресвяту Діву в таємниці Христа і, згідно з традицією, визнала особливе місце, яке належить їй у християнському богослужінні, як святій Богородиці та гідній Спільниці Відкупителя. Інакше й бути не могло. Якщо вивчати історію християнського богослужіння, то можна помітити, що як на Сході, так і на Заході найвищі та найчистіші вияви набожності до Пресвятої Богородиці виникли з Літургії або були включені в неї. Ми хочемо наголосити на тому факті, що пошана, яку вселенська Церква сьогодні надає блаженній Марії, є похідною від, розширенням і безперервним зростанням набожності, яку Церква усіх віків приділяла їй, з пильною увагою до правди та завжди чуйним благородством вираження. Із багаторічної Традиції, яка живе через безперервну присутність Духа та постійну увагу до Слова, Церква нашого часу черпає мотиви, аргументи та стимули для пошани, яку вона віддає Пресвятій Діві. І літургія, яка отримує схвалення та силу від учительського уряду Церкви, є найвищим виразом і очевидним доказом цієї живої Традиції.

        Розділ другий

        Пресвята Богородиця як взірець Церкви в богослужінні

        1. Згідно з деякими настановами вчення Собору про Марію та Церкву, зараз ми хочемо детальніше розглянути окремий аспект відносин між Марією та Літургією, а саме – Марію як взірець духовної постави, за допомогою якого Церква святкує та живе Божими таїнствами. Те, що Пресвята Діва є взірцем у цій галузі, випливає з того факту, що вона визнана найвидатнішим взірцем Церкви в порядку віри, любові та досконалої єдності з Христом (43), тобто того внутрішньої постави, у якій Церква, улюблена наречена, тісно пов’язана зі своїм Господом, призиває Христа і через Нього поклоняється вічному Отцю (44).
        2. Марія є уважною Дівою, яка приймає слово Боже з вірою, тією вірою, яка в її випадку була воротами та шляхом до божественного материнства, бо, як розумів святий Августин, «Благословенна Марія, віруючи, зачала Його (Ісуса), якого віруючи, вона народила» (45). Фактично, коли вона отримала від ангела відповідь на свої сумніви (пор. Лк 1:34-37), «повна віри, і зачавши Христа у своєму розумі, перш ніж зачати Його в утробі своїй, вона сказала: ‘Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!’ (Лк 1:38)» (46). Саме віра була для неї причиною блаженства та певності у виконанні обітниці: «Щаслива та, що повірила, бо здійсниться сказане їй від Господа» (Лк 1:45). Подібним чином, це була віра, з якою вона, та яка брала участь у Втіленні та була його унікальним свідком, згадуючи події дитинства Христа, розмірковувала над цими подіями у своєму серці (пор. Лк 2:19, 51). Так діє і Церква, особливо в Літургії, коли з вірою слухає, приймає, проголошує і шанує Боже слово, роздає його вірним як хліб життя (47) і у світлі цього слова досліджує знаки часу, тлумачить і живе подіями історії.
        3. Марія також є Дівою в молитві. Вона постає такою під час візиту до матері Предтечі, коли вона виливає свою душу у виразах прославлення Бога та проявах смирення, віри та надії. Ця молитва, Magnificat (пор. Лк 1:46-55), перш за все молитва Марії, пісня месіанських часів, у якій змішується радість стародавнього та нового Ізраїлю. Як припускає св. Іриней, саме в цій пісні Марії знову прозвучала радість Авраама, який передбачив Месію (пор. Йо 8:56) (48), і там пролунав у пророчому очікуванні голос Церкви: «У своєму торжестві Марія пророчо проголосила від імені Церкви: ‘Величає душа моя Господа…’»(49). І насправді ця пісня Марії поширилася далеко і широко і стала молитвою всієї Церкви в усі часи.
          У Кані Марія знову з’являється як Діва в молитві: коли вона тактовно повідомила своєму Синові про тимчасову потребу, вона також отримала ефект благодаті, а саме те, що Ісус, чинячи цей перший зі Своїх «знаків», утвердив віру своїх учнів в Нього (пор. Йо 2:1-12).
          Подібним чином і останній опис життя Марії представляє її як молитовну. Апостоли «пильно й однодушно перебували на молитві разом з жінками і Марією, матір’ю Ісуса, та з Його братами» (Дії 1:14). Тут ми маємо молитовну присутність Марії в ранній Церкві та в Церкві протягом усіх віків, бо, бувши взятою на Небо, вона не полишила своєї місії заступництва та спасіння (50). Титул Діви в молитві також відповідає Церкві, яка день у день представляє Отцеві потреби своїх дітей, «невпинно прославляє Господа і заступається за спасіння світу» (51).
        1. Марія є також Дівою-Матір’ю, яка «повіривши й послухавшись… породила на землі Сина Отця. Це вона зробила, не знаючи чоловіка, але осінена Святим Духом» (52). Це було дивовижне материнство, встановлене Богом як прообраз і взірець плідності Діви-Церкви, яка «сама стає матір’ю… Бо своєю проповіддю і хрещенням вона породжує до нового і безсмертного життя дітей, зачатих силою Святого Духа і народжених від Бога» (53). Стародавні Отці справедливо навчали, що Церква продовжує в таїнстві Хрещення дівоче материнство Марії. Серед таких посилань ми хочемо пригадати нашого славетного попередника, святого Лева Великого, який у різдвяній проповіді каже: «Походження, яке (Христос прийняв у лоні Діви, Він дав і хрещальній купелі: Він дав воді те, що Він дав своїй Матері – силу Всевишнього та отінення Святого Духа (пор. Лк 1:35), який був відповідальним за те, що Марія народила Спасителя, і це має такий же ефект, щоб вода могла відродити віруючого» (54). Якби ми хотіли звернутися до літургійних джерел, ми могли б процитувати прекрасний Illatio Мозарабської Літургії: «Перша [Марія] носила Життя в утробі своїй; остання [Церква] несе Життя у водах хрещення. У членах Марії Христос сформувався, у водах Церкви у Христа зодягаємося» (55).
        2. Марія, нарешті, є Дівою, яка приносить жертви. В епізоді Стрітення Ісуса у Храмі (пор. Лк 2:22-35) Церква, керована Духом, виявила, крім виконання законів щодо приношення первістків (пор. Вих 13:11-16) і очищення матері (пор. Лев 12:6-8), таємниця Спасіння, пов’язана з історією Спасіння. Тобто вона відзначила безперервність основної жертви, яку Воплочене Слово зробило Отцеві, коли Воно увійшло у цей світ (пор. Євр 15:5-7). Церква бачила проголошену універсальну природу Спасіння, бо Симеон, вітаючи в Дитині світло для просвітлення народів і славу народу Ізраїлю (пор. Лк 2:32), визнав у Ньому Месію, Спасителя всіх. Церква зрозуміла пророче посилання на Страсті Христові: той факт, що слова Симеона, які в одному пророцтві пов’язували Сина як «знак протиріччя» (Лк 2:34) і Матір, душа якої буде пронизана мечем (пор. Лк 2:35), збулися на Голгофі. Отже, таємниця Спасіння, яка в різних аспектах орієнтує епізод Стрітення у Храмі на спасительну подію хреста. Але сама Церква, зокрема від середньовіччя, виявила в серці Діви, яка веде свого Сина до Єрусалиму, щоб представити Його Господеві (пор. Лк 2:22), бажання зробити жертву, бажання що перевищує звичайне значення обряду. Свідчення цієї інтуїції знаходимо у сповненій любові молитві святого Бернарда «Віддай свого Сина, свята Діво, і представи Господу благословенний плід утроби твоєї. Принеси для примирення всіх нас святу Жертву, яка приємна Богу» (56).
          Ця єдність Матері та Сина в праці Відкуплення (57) досягає свого апогею на Голгофі, де Христос «приніс себе самого Богові непорочним» (Євр 9:14) і де Марія стояла біля хреста (пор. Йо 19:25), «тяжко страждаючи зі своїм Єдинородним Сином. Там вона з материнським серцем приєдналася до Його жертви і з любов’ю погодилася на принесення цієї жертви, яку сама породила» (58) і також жертвувала вічному Отцю (59). Щоб увіковічнити Жертву Хреста протягом століть, божественний Спаситель встановив Євхаристійну Жертву, спомин свої смерті та воскресіння, і довірив її своїй Нареченій – Церкві (60), яка, особливо в неділю, збирає вірних разом святкувати Пасху Господню, аж поки Він не прийде знову (61). Це Церква робить у єдності зі святими на Небі, а особливо з Пресвятою Дівою (62), чию палку любов та непохитну віру вона наслідує.
        1. Марія є не тільки прикладом для цілої Церкви у поклонінні Богові, але також, очевидно, є вчителем духовного життя для окремих християн. Вірні дуже давно почали дивитися на Марію і наслідувати її, щоб зробити своє життя актом поклоніння Богові та зробити своє поклоніння обов’язком свого життя. Ще у четвертому столітті св. Амвросій, звертаючись до людей, висловив надію, що кожен з них матиме дух Марії, щоб прославляти Бога: «Нехай серце Марії буде в кожному християнині, щоб проголошувати велич Господа; нехай її дух перебуває в кожному, щоб радіти в Бозі» (63). Але Марія є перш за все прикладом такого поклоніння, яке полягає в тому, щоб зробити своє життя жертвою Богові. Це давня і завжди свіже вчення, яке кожна людина може почути знову, дослухаючись до науки Церкви, але також до самого голосу Богородиці, коли вона, передчуваючи в собі чудове благання Господньої молитви – «Нехай буде воля Твоя» (Мт 6:10) – відповідала Божому посланцю: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк 1:38). І це «так» Марії є для всіх християн уроком і прикладом послуху волі Отця, яка є дорогою та засобом особистого освячення.
        2. Важливо також звернути увагу на те, як Церква виражає в різних дієвих поставах набожності численні стосунки, які пов’язують її з Марією: у глибокій пошані, коли вона розмірковує про особливу гідність Діви, яка через дію Святого Духа стала Матір’ю Воплоченого Слова; у палкій любові, коли вона розглядає духовне материнство Марії щодо всіх членів Містичного Тіла; у довірливому зверненні, коли вона відчуває заступництво своєї захисниці та помічниці (64); у служінні з любов’ю, коли бачить у смиренній Господній слугині царицю милосердя та матір благодаті; у наслідуванні ревнителів, коли вона споглядає святість та чесноти тої, яка «повна благодаті» (Лк 1:28); у глибокому подиві, коли вона бачить у ній, «як у бездоганному зразку, те, ким вона сама цілковито бажає і сподівається бути» (65); в уважному дослідженні, коли вона розпізнає у спільниці Відкупителя, яка вже повною мірою бере участь у плодах Пасхальної Містерії, пророче сповнення свого власного майбутнього, аж до того дня, коли Церква буде очищена від усякої плями й зморшки (пор. Еф 5:27), і стане подібною до нареченої, одягненої для Нареченого, Ісуса Христа (пор. Од 21:2).
        3. Тому, всечесні браття, беручи до уваги побожність, яку літургійна Традиція вселенської Церкви та оновленого Римського Обряду виражає до Пресвятої Богородиці, і пам’ятаючи, що Літургія через її першорядну цінність як богослужіння становить золоту норму для християнської побожності, і, нарешті, коли ми спостерігаємо, як Церква, відправляючи Святі Таїнства, приймає поставу віри та любові, подібну до постави Богородиці, ми усвідомлюємо правильність заклику, що його Другий Ватиканський Собор адресує всім дітям Церкви, а саме «щедро плекати культ, особливо літургійний культ Пресвятої Богородиці» (66). Це заклик, який ми хочемо, щоб його беззастережно приймали скрізь і ревно втілювали в життя.

        Частина друга

        Відновлення набожності до Марії

        1. Другий Ватиканський Собор також заохочує нас сприяти іншим формам побожності поряд із літургійним богослужінням, особливо тим, які рекомендує учительський уряд Церкви (67). Однак, як відомо, побожність вірних і їхня пошана до Божої Матері набули багатьох форм відповідно до обставин часу та місця, різних чутливостей людей та їхніх різних культурних традицій. Тому форми, в яких виражається ця набожність, піддані руйнуванню часу, виявляють потребу в оновленні, яке дозволить їм замінити минущі елементи, підкреслити елементи, які постійно є новими, і мати в собі доктринальні дані, отримані з богословських роздумів і пропозицій учительського уряду Церкви. Це свідчить про потребу єпископських конференцій, місцевих церков, чернечих сімей і спільнот вірних сприяти справжньому творчому дійству і водночас переходити до ретельного перегляду виявів і практик побожності, спрямованих до Пресвятої Богородиці. Ми хотіли б, щоб цей перегляд був із повагою до здорової традиції та відкритим для законних запитів людей нашого часу. Тому здається доцільним, всечесні браття, висунути деякі принципи діяльності в цій галузі.

        Розділ перший

        Тринітарний, христологічний та еклезіальний аспекти набожності до Пресвятої Богородиці

        1. По-перше, надзвичайно доцільно, щоб практики побожності, спрямовані до Діви Марії, чітко виражали тринітарну та христологічну думку, яка є внутрішньою та важливою для них. Християнське поклоніння насправді само по собі є поклонінням Отцю, і Сину, і Святому Духові, або, як каже Літургія, Отцеві через Христа в Дусі. З цього погляду поклоніння слушно розширене, хоч і в суттєво іншій манері, насамперед в особливий спосіб, щодо Матері Господа, а потім щодо святих, у яких Церква проголошує Пасхальну Містерію, бо вони страждали разом з Христом і були прославлені разом з Ним (68). У Діві Марії все є відносно Христа і залежить від Нього. Саме з думкою про Христа Бог Отець споконвіку обрав її на Пресвяту Матір і прикрасив дарами Духа, які нікому іншому не даровані. Звичайно, справжня християнська побожність завжди висвітлювала нерозривний і суттєвий зв’язок Богородиці з божественним Спасителем (69). Проте це здається нам особливо відповідним до духовної орієнтації нашого часу, у якій домінує і яка захоплена «питанням про Христа» (70), про те що у виявах побожності до Богородиці христологічний аспект повинен мати особливе значення. Нам також здається доцільним, щоб ці вияви набожності відображали Божий план, який заклав «одним єдиним наказом походження Марії та Втілення Божої Премудрості» (71). Це, безсумнівно, сприятиме зміцненню набожності до Матері Ісуса, і зробить її дієвим знаряддям для досягнення повного «спізнання Божого Сина, до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа» (Еф 4:13). Це також сприятиме збільшенню поклоніння, належного самому Христу, оскільки, згідно з одвічною думкою Церкви, авторитетно повторюваною у наші дні (72), «те, що дається цій слугині, стосується до Господа; тому те, що віддається Матері сприяє прославі Сина; …і таким чином те, що віддається як скромна данина цій Цариці, стає шаною, наданою Цареві» (73).
        2. Нам здається корисним додати до цієї згадки про христологічну орієнтацію набожності до Пресвятої Богородиці нагадування про доцільність приділяти особливу увагу в цій набожності одному з істотних фактів віри: Особі та праці Святого Духа. Богословські роздуми та Літургія фактично відзначили, як освячуюче втручання Духа у Діву з Назарету було кульмінаційним моментом дії Духа в історії Спасіння. Так, наприклад, деякі Отці та письменники Церкви приписували дії Духа первинну святість Марії, яка була ніби «сформована Святим Духом у якусь нову субстанцію та нове створіння» (74). Роздумуючи над євангельськими текстами: «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить» (Лк 1:35) і «[Марія] була вагітна від Святого Духа. …. те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа» (Мт 1:18, 20) – вони бачили у втручанні Духа дію, яка освятила і зробила плідним дівоцтво Марії (75) і перетворило її на «Оселю Царя» або «Весільну кімнату Слова» (76), «Храм» або «Скинію Господа» (77), «Ковчег Завіту» або «Ковчег Святості» (78) – назви, багаті біблійним відлунням. Досліджуючи ще глибше таємницю Боговтілення, вони побачили в таємничих стосунках між Духом і Марією аспект, що схожий на шлюб, поетично зображений Пруденцієм: «Незаміжня Діва заручилася з Духом» (79), і вони назвали її «Храмом Святого Духа» (80), вираз, який підкреслює священний характер Богородиці, тепер – постійне житло Духа Божого. Глибоко занурюючись у вчення про Утішителя, вони побачили, що з Нього, як із джерела, випливає повнота благодаті (пор. Лк 1:28) і велика кількість дарів, які її прикрашають. Таким чином, вони приписували Святому Духу віру, надію і милосердя, які оживляли серце Діви, силу, яка підтримувала її прийняття волі Бога, і енергію, яка підтримувала її у стражданнях біля підніжжя хреста (81). У пророчій пісні Марії (пор. Лк 1:46-55) вони бачили особливу дію Духа, який промовляв устами пророків (82). Нарешті, беручи до уваги присутність Матері Ісуса у світлиці, де Дух зійшов на Церкву-немовля (пор. Дії 1:12-14; 2:1-4), вони збагатили новими розробками давню тему Марії та Церкви (83). Перш за все вони вдалися до заступництва Богородиці, щоб отримати від Духа здатність породити Христа у власній душі, про що свідчить святий Ільдефонс у молитві благання, дивовижній своєю наукою та молитовною силою: «Благаю тебе, свята Діво, щоб я міг отримати Ісуса від Святого Духа, яким ти породила Ісуса. Нехай моя душа прийме Ісуса через Святого Духа, яким твоє тіло зачало Ісуса… Нехай я полюблю Ісуса у Святому Дусі, в якому ти поклоняєшся Ісусу як Господу і дивишся на Нього як на свого Сина» (84).
        3. Іноді кажуть, що сьогодні багато духовних творів недостатньо відображають все вчення про Святого Духа. Завдання спеціалістів — перевірити та зважити правдивість цього твердження, але наше завдання — закликати всіх, особливо душпастирів, а також богословів, глибше роздумувати над дією Святого Духа в історії Спасіння, а також переконатися, що християнські духовні писання надають належного значення Його життєдайній діяльності. Таке дослідження виявить, зокрема, прихований зв’язок між Духом Божим і Дівою з Назарету, а також покаже, який вплив вони справляють на Церкву. З глибшої медитації над істинами віри випливає життєвіша побожність.
        4. Необхідно також, щоб практики побожності, якими вірні вшановують Матір Господа, чітко показували місце, яке вона займає в Церкві: «найвище місце і найближче до нас після Христа» (85). Літургійні споруди Візантійського обряду, як у самій архітектурній споруді, так і у використанні образів, чітко показують місце Марії в Церкві. На центральних дверях іконостасу зображено Благовіщення, а в апсиді — образ славної Богородиці. Таким чином можна зрозуміти, як за згодою смиренної слуги Господньої людство починає своє повернення до Бога і бачить у славі Пресвятої Діви мету, до якої воно прямує. Символіка, за допомогою якої церковна будівля демонструє місце Марії в таємниці Церкви, має велике значення і дає підстави сподіватися, що різні форми побожності до Пресвятої Богородиці можуть всюди бути відкритими для еклезіологічних перспектив.
          Вірні зможуть легше оцінити місію Марії в таїнстві Церкви та її першочергове місце в сопричасті святих, якщо звернуть увагу на посилання Другого Ватиканського Собору на фундаментальні поняття природи Церкви як Божої Сім’ї, Народу Божого, Царства Божого і Містичного Тіла Христового (86). Це також приведе вірних до глибшого усвідомлення братерства, яке єднає їх усіх як синів і дочок Діви Марії, «котра з материнською любов’ю співпрацювала у їхньому відродженні та духовному формуванні» (87) і, як сини та дочки Церкви, оскільки «ми народжені з утроби Церкви, нас вигодовує молоко Церкви, нам дає життя Дух Церкви» (88). Вони також усвідомлять, що і Церква, і Марія співпрацюють у народженні Містичного Тіла Христового, оскільки «обидві є Матерями Христа, але жодна не породжує цілого (тіла) незалежно від іншої» (89). Подібно вірні ясніше розумітимуть, що діяльність Церкви у світі можна порівняти з проявами турботи Марії. Діяльна любов, яку вона виявила в Назареті, в домі Єлизавети, в Кані та на Голгофі – всі спасительні епізоди, що мають величезне церковне значення – знаходить своє розширення в материнській турботі Церкви про те, щоб усі люди прийшли до пізнання істини (пор. 1Тим 2:4), у турботі Церкви про людей у важких обставинах, про бідних і слабких, у її постійному прагненні до миру та соціальної злагоди, а також у її невтомних зусиллях забезпечити, щоб усі люди брали участь у Спасіння, заслуженому для них смертю Христа. Таким чином любов до Церкви стане любов’ю до Марії, і навпаки, оскільки одна не може існувати без іншої, як прозоро зауважив св. Хроматій Аквілейський: «Церква об’єдналася… у світлиці з Марією, Матір’ю Ісуса та з Його братами. Тому Церква не може називатися такою, якщо вона не включає Марію, Матір нашого Господа, разом із Його братами» (90). Отже, на завершення ми повторюємо, що набожність до Пресвятої Діви повинна виразно показати свій внутрішній та еклезіологічний зміст: таким чином вона матиме змогу належним чином переглянути свої форми та тексти.

        Розділ другий

        Чотири принципи щодо набожності до Пресвятої Богородиці:
        біблійний, літургійний, екуменічний та антропологічний

        1. Вищенаведені міркування випливають із дослідження стосунків Діви Марії з Богом — Отцем, і Сином, і Святим Духом — і з Церквою. Йдучи шляхом, прокладеним соборним вченням (91), хочемо додати ще кілька вказівок зі Святого Письма, Літургії, екуменізму та антропології. Про це слід пам’ятати при будь-якому перегляді практик набожності або при створенні нових, щоб підкреслити та акцентувати зв’язок, який єднає нас з тією, яка є Матір’ю Христа і нашою Матір’ю у сопричасті святих.
        2. Сьогодні визнано загальною потребою християнської побожності, щоб кожна форма поклоніння несла на собі біблійний відтиск. Прогрес, досягнутий у біблійних студіях, дедалі більше поширення Святого Письма, і, перш за все, приклад Традиції та внутрішня дія Святого Духа, мають тенденцію до того, що сучасний християнин все частіше використовує Біблію як основний молитовник, і черпає з неї справжнє натхнення та неперевершені приклади. Набожність до Пресвятої Богородиці не може бути виключенням із цієї загальної спрямованості християнської побожності (92); насправді вона повинна черпати натхнення особливим чином з цієї орієнтації, щоб отримати нову силу та надійну допомогу. У своєму чудовому представленні Божого плану щодо спасіння людства Біблія сповнена таємниці Спасителя, і від Буття до Книги Одкровення також містить чіткі посилання на ту, яка була Матір’ю і спільницею Спасителя. Проте ми не бажаємо, щоб цей біблійний відтиск був просто старанним використанням текстів та символів, вміло підібраних зі Святого Письма. Потрібно більше, ніж це. Необхідно, щоб тексти молитов і співів черпали своє натхнення та формулювання з Біблії, і, перш за все, щоб відданість Богородиці була пройнята великими темами цього християнського послання. Це гарантуватиме, що, вшановуючи Престол Мудрості, вірні, своєю чергою, будуть просвітлені божественним словом і отримають натхнення жити своїм життям згідно з приписами Втіленої Мудрості.
        3. Ми вже говорили про пошану, яку Церква віддає Матері Божій у відправі Святої Літургії. Проте, говорячи про інші форми набожності та про критерії, на яких вони повинні ґрунтуватися, ми хочемо нагадати норму, викладену в Конституції Sacrosanctum concilium. Цей документ, щиро схвалюючи практики побожності християнського народу, продовжує: «…однак необхідно, щоб такі набожності з урахуванням літургійних сезонів були організовані таким чином, щоб вони були в гармонії зі Святою Літургією. Вони повинні якимось чином черпати з неї своє натхнення, і через її вищість вони повинні орієнтувати християнський народ на неї» (93). Хоч це і мудре та зрозуміле правило, його застосування не є простою справою, особливо щодо Марійських набожностей, які настільки різноманітні у своїх формальних виразах. З боку лідерів місцевих громад потрібні зусилля, душпастирська чутливість та наполегливість, тоді як вірні зі свого боку повинні виявляти готовність прийняти вказівки та ідеї, що випливають зі справжньої природи християнського поклоніння; іноді це змушує змінити давні звичаї, в яких справжня природа цього християнського поклоніння стала дещо прихованою.
          У цьому контексті ми хочемо згадати дві постави, які в душпастирській практиці могли б звести нанівець норму Другого Ватиканського Собору. По-перше, є певні особи, які піклуються про душі, які апріорі зневажають набожності, які в їхніх правильних формах були рекомендовані учительським урядом Церкви, які залишають їх осторонь і таким чином створюють вакуум, якого вони не заповнюють. Вони забувають, що Собор сказав, що набожності мають узгоджуватися з Літургією, а не пригнічуватися нею. По-друге, є ті, які без здорових літургійних та душпастирських критеріїв змішують практики побожності та літургійних актів у змішаних богослужіннях. Іноді трапляється так, що дев’ятниці чи інші подібні практики побожності входять у саму відправу Євхаристійної Жертви. Це створює небезпеку того, що цей Господній Поминальний Обряд замість того, щоб бути кульмінацією зустрічі християнської спільноти, стане, так би мовити, нагодою для побожних практик. Для тих, хто діє таким чином, ми хочемо нагадати правило, встановлене Собором, яке приписує, щоб практики побожності були узгоджені з Літургією, а не злиті з нею. Мудра душпастирська дія повинна, з одного боку, вказувати та наголошувати на властивій природі літургійних дій, а з іншого — підвищувати цінність практик побожності, щоб адаптувати їх до потреб окремих спільнот у Церкві, і зробити їх цінними допоміжними засобами для Літургії.
        1. Через свій церковний характер, набожність до Пресвятої Богородиці відображає турботу самої Церкви. Серед них особливо в наш час є її турбота про відновлення християнської єдності. Таким чином набожність до Матері Господа узгоджується з глибокими бажаннями та цілями екуменічного руху, тобто набуває екуменічного аспекту. Так є з кількох причин.
          По-перше, вшановуючи з особливою любов’ю Преславну Богородицю і проголошуючи її «Надією християн» (94), католики об’єднуються зі своїми братами Православних Церков, у яких побожність до Пресвятої Богородиці знаходить своє вираження у красивій ліричності та твердому вченні. Католики також об’єднані з англіканами, чиї класичні богослови вже звернули увагу на міцну біблійну основу для набожності до Матері нашого Господа, тоді як сучасні все більше підкреслюють важливість місця Марії в Церкві. Прославляючи Бога самими словами Богородиці (пор. Лк 1:46-55), вони також об’єднані зі своїми братами у Церквах Реформи, де процвітає любов до Святого Письма.
          Для католиків набожність до Матері Христа і Матері християн є також природною і частою нагодою шукати її заступництва перед її Сином, щоб отримати єдність усіх охрещених в одному Божому Народі (95). Екуменічний аспект Марійської набожності виявляється у прагненні Католицької Церкви, щоб, жодним чином не применшуючи унікального характеру цієї набожності (96), уникати будь-яких перебільшень, які могли б ввести в оману інших християнських братів щодо правдивого вчення Католицької Церкви (97). Подібним чином Церква бажає, щоб будь-який прояв культу, який суперечить правильній католицькій практиці, був усунений.
          Нарешті, оскільки природно, що в правдивій набожності до Пресвятої Богородиці «Син має бути належним чином пізнаваний, люблений і прославлений… коли вшановується Його Мати» (98), така набожність є наближенням до Христа, джерела і центру церковного сопричастя, в якому всі, хто відкрито визнає, що Він є Бог і Господь, Спаситель і єдиний Посередник (пор. 1Тим 2:5), покликані бути одним – один з одним, з Христом і з Отцем в єдності Святого Духа (99).
        1. Ми усвідомлюємо, що існують важливі розбіжності між думками багатьох наших братів в інших Церквах і церковних спільнотах і католицьким вченням про «роль Марії в праці Спасіння» (100). Внаслідок цього існують також розбіжності в думках щодо набожності, яку слід проявити до неї. Проте, оскільки та ж сама сила Всевишнього, яка отінила Діву з Назарету (пор. Лк 1:35) діє сьогодні в екуменічному русі та робить його плідним, ми хочемо висловити нашу впевненість, що набожність до смиренної Господньої слугині, в якій Всемогутній учинив великі справи (пор. Лк 1:49), стане, хоча й повільно, не перешкодою, але шляхом і центром об’єднання всіх віруючих у Христі. Ми раді бачити, що, насправді, краще розуміння місця Марії в таємниці Христа і Церкви з боку наших розділених братів полегшує шлях до єдності. Подібно до того, як у Кані втручання Пресвятої Богородиці призвело до того, що Христос здійснив своє перше чудо (пор. Йо 2:1-12), так і сьогодні її заступництво може допомогти здійснити час, коли учні Христа знову знайдуть повне сопричастя у вірі. Цю нашу надію підкріплює зауваження нашого попередника Лева XIII, який писав, що справа християнської єдності «належним чином належить до ролі духовного материнства Марії. Бо Марія не породила і не може породити тих, хто належить Христу в інший спосіб, крім як в одній вірі та в одній любові: бо ‘Чи ж Христос розділився?’ (1Кор 1:13). Ми всі повинні разом жити життям Христа, щоб в одному й тому самому тілі ‘приносити плід Богові’ (Рим 7:4)» (101).
        2. Набожність до Пресвятої Богородиці повинна також звернути пильну увагу на певні висновки гуманітарних наук. Це допоможе усунути одну з причин труднощів, які виникають у набожності до Матері Господа, а саме розбіжність, яка існує між деякими аспектами цієї набожності та сучасними антропологічними відкриттями та глибокими змінами, що відбулися в психосоціологічній сфері, в якій живе і працює сучасна людина. Образ Пресвятої Богородиці, представлений у певному типі релігійної літератури, важко узгодити із сучасним стилем життя, особливо з тим, як живуть сьогодні жінки. У сім’ї рівноправність жінки та її співвідповідальність із чоловіком у веденні сім’ї справедливо визнаються законами та еволюцією звичаїв. У сфері політики жінки в багатьох країнах завоювали рівне з чоловіками становище у суспільному житті. У соціальній сфері жінки працюють у різних сферах діяльності, щодня віддаляючись від обмеженого домашнього середовища. У сфері культури для жінок відкриваються нові можливості в наукових дослідженнях та інтелектуальній діяльності.
          Внаслідок цих явищ деякі люди розчаровуються в набожності до Пресвятої Богородиці і їм важко брати за приклад Марію з Назарету, оскільки горизонти її життя, як вони кажуть, здаються досить обмеженими в порівнянні з широкими сферами діяльності, відкритими для людства сьогодні. У зв’язку з цим ми закликаємо богословів, відповідальних за місцеві християнські спільноти та самих вірних з належною увагою дослідити ці труднощі. Водночас ми хочемо скористатися нагодою, щоб запропонувати наш власний внесок у їх вирішення, зробивши кілька зауважень.
        1. По-перше, Церква завжди пропонувала вірним Діву Марію як приклад для наслідування, і не саме через спосіб життя, який вона вела, а тим більше не через соціально-культурне середовище, в якому вона жила і яке сьогодні майже ніде не існує. Її вважають прикладом для вірних радше за те, як у своєму власному житті вона цілком і відповідально прийняла волю Божу (пор. Лк 1:38), оскільки вона чула слово Боже і діяла відповідно до цього, і тому, що милосердя та дух служіння були рушійною силою її дій. Вона гідна наслідування, бо була першою і найдосконалішою ученицею Христа. Все це має постійну та універсальну зразкову цінність.
        2. По-друге, ми хотіли б зазначити, що труднощі, про які згадувалося вище, тісно пов’язані з певними аспектами образу Марії, які зустрічаються у популярних творах. Вони не пов’язані ні з євангельським образом Марії, ні з доктринальними даними, які були висвітлені через повільний і сумлінний процес черпання з Об’явлення. Слід вважати цілком нормальним для наступних поколінь християн у різних соціокультурних контекстах висловлювати свої почуття щодо Матері Ісуса у спосіб та манеру, які віддзеркалюють їхню власну епоху. Споглядаючи Марію та її місію, ці різні покоління християн, дивлячись на неї як на Нову Жінку та досконалу християнку, знайшли в ній як у незайманій діві, дружині та матері видатну жіночість, видатний взірець життя згідно з Євангелієм, та підсумовування найхарактерніших ситуацій із життя жінки. Коли Церква розглядає довгу історію Марійської набожності, вона радіє безперервності елемента культу, який вона виявляє, але вона не прив’язує себе до якогось конкретного вираження окремої культурної епохи чи до конкретних антропологічних ідей, що лежать в основі таких виражень. Церква розуміє, що певні зовнішні релігійні вислови, хоч самі по собі цілком дійсні, можуть бути менш придатними для чоловіків і жінок різних часів та культур.
        3. Насамкінець ми хочемо зазначити, що наш власний час, так само як і минулі часи, покликаний перевірити своє знання реальності через Слово Боже і, дотримуючись теми, яка зараз розглядається, порівняти свої антропологічні ідеї та проблеми, що звідси випливають, із постаттю Діви Марії, представленою в Євангелії. Читання Святого Письма, яке здійснюється під керівництвом Святого Духа, з урахуванням відкриттів гуманітарних наук і різних ситуацій у сучасному світі, допоможе нам побачити, як Марію можна вважати дзеркалом очікувань чоловіків і жінок нашого часу. Таким чином, сучасна жінка, яка прагне брати участь із владою прийняття рішень у справах спільноти, споглядатиме з інтимною радістю Марію, яка, вступивши в діалог з Богом, дає свою активну та відповідальну згоду (102), не на розв’язання умовної проблеми, але на ту «подію світового значення», як слушно було названо Втілення Слова (103). Сучасна жінка оцінить той вибір Марією стану незайманості, який згідно з Божим планом підготував її до таємниці Боговтілення, і який не був відкиданням будь-яких цінностей подружнього стану, але сміливим вибором, що вона зробила, щоб цілковито посвятити себе любові до Бога. Сучасна жінка з приємним подивом помітить, що Марія з Назарету, хоч і була цілковито віддана волі Божій, не була боязко покірною жінкою чи такою, чия побожність викликала відразу в інших. Навпаки, вона була жінкою, яка без вагань проголошувала, що Бог виправдовує смиренних та пригноблених і усуває могутніх людей цього світу з їхніх привілейованих позицій (пор. Лк 1:51-53). Сучасна жінка розпізнає в Марії, яка «виділяється серед бідних і смиренних Господніх» (104), жінку сильну, яка пережила бідність і страждання, втечу і вигнання (пор. Мт 2:13-23). Це ситуації, які не можуть залишитися поза увагою тих, хто бажає підтримати євангельським духом визвольну енергію людини та суспільства. І Марія постане не як Матір, яка займається виключно власним божественним Сином, але радше як жінка, дія якої допомогла зміцнити віру апостольської спільноти в Христа (пор. Йо 2:1-12), і чия материнська роль була розширена і стала універсальною на Голгофі (105). Це лише приклади, але приклади, які ясно показують, що образ Пресвятої Богородиці не розчаровує жодних глибоких сподівань чоловіків і жінок нашого часу, але пропонує їм досконалий взірець учня Господнього: учня, який будує це земне і дочасне місто, бувши старанним мандрівником до Небесного і Вічного Міста; учня, який працює задля справедливості, яка звільняє пригноблених, і задля милосердя, яке допомагає нужденним; але передусім учня, який є активним свідком тієї любові, яка будує Христа в серцях людей.
        4. Запропонувавши ці вказівки, спрямовані на сприяння гармонійному розвитку набожності до Матері Господа, ми вважаємо за доцільне звернути увагу на певні неправильні постави побожності. Другий Ватиканський Собор уже авторитетно засудив як перебільшення змісту та форми, яке навіть фальсифікує вчення, так і обмеженість, яка затемнює постать і місію Марії. Собор також засудив певні відхилення від набожності, такі як марновірство, яке замінює серйозну відданість покладаючись на лише зовнішні практики. Іншим відхиленням є безплідна та ефемерна сентиментальність, настільки чужа духові Євангелія, що вимагає наполегливих і практичних дій (106). Ми знову підтверджуємо, що Собор засуджує такі погляди та практики. Вони не узгоджуються з католицькою вірою, і тому їм не повинно бути місця в католицькому поклонінні. Ретельний захист від цих помилок і відхилень зробить набожність до Пресвятої Богородиці більш енергійною та автентичнішою. Він зробить цю відданість міцною основою, в результаті чого вивчення джерел Об’явлення та увага до документів учительського уряду Церкви переважатимуть над перебільшеним пошуком новинок чи надзвичайних явищ. Такий захист забезпечить, щоб ця відданість була об’єктивною в її історичному баченні, і з цієї причини все, що є очевидно неправдивим або фальшивим, має бути усунено. Він забезпечить відповідність цієї побожності її доктринальному змісту – отже, необхідно уникати одностороннього представлення постаті Марії, яке, наголошуючи на одному елементі, компрометує загальну картину, яку дає Євангеліє. Він зробить зрозумілою мотивацію цієї набожності; отже, будь-який негідний егоїзм має бути ретельно виключений зі сфери того, що є священним.
        5. Нарешті, якщо це буде необхідно, ми хочемо повторити, що кінцева мета набожності до Пресвятої Богородиці полягає в тому, щоб прославляти Бога і спонукати християн віддавати себе життю, абсолютно узгодженому з Його волею. Коли діти Церкви об’єднують свої голоси з голосом невідомої жінки з Євангеліє та прославляють Матір Ісуса, кажучи Йому: «Щасливе лоно, що Тебе носило, і груди, що Тебе кормили» (Лк 11: 27), вони будуть спонукані до роздумів над серйозною відповіддю Божественного Вчителя: «Справді ж блаженні ті, що слухають Боже слово і його зберігають!» (Лк 11:28). Хоча це правда, що ця відповідь сама по собі є жвавою похвалою Марії, як її тлумачили різні Отці Церкви (107) і підтвердив Другий Ватиканський Собор (108), вона також є застереженням для нас, щоб ми жили згідно з Божими заповідями. Вона також є відлунням інших слів Спасителя: «Не кожний, хто промовляє до мене: Господи, Господи! – ввійде в Царство Небесне, лише той, хто чинить волю Отця Мого, що на небі» (Мт 7:21); і ще: «Коли ви робите все, що Я вам заповідаю, то ви – друзі Мої» (Йо 15:14).

        Частина третя

        Спостереження щодо двох практик побожності:
        Ангел Господній та Розарій

        1. Ми вказали кілька принципів, які можуть допомогти надати нових сил набожності до Матері Господа. Тепер єпископські конференції, відповідальні за місцеві громади та різні релігійні конгрегації мають розсудливо переглянути практики та вправи побожності на честь Пресвятої Богородиці та заохотити творчий порив тих, хто через щире релігійне натхнення чи пастирську чутливість бажають заснувати нові форми побожності. З різних причин ми все ж вважаємо за доцільне розглянути тут дві практики, які широко поширені на Заході, і на які Апостольський Престол неодноразово звертав увагу: Ангел Господній та Розарій.

        Ангел Господній

        1. Те, що ми маємо сказати про молитву Ангел Господній, має бути лише простим, але щирим закликом продовжувати її традиційне читання, де і коли це можливо. Ангел Господній не потребує перегляду через його просту структуру, його біблійний характер, його історичне походження, яке пов’язує його з молитвою за мир та безпеку, і його квазілітургійний ритм, який освячує різні моменти протягом дня, і тому, що він нагадує нам про Пасхальну Містерію, в якій, згадуючи Втілення Сина Божого, ми молимося, щоб ми могли бути проведені «через Його муки та хрест до слави Його воскресіння» (109). Ці чинники гарантують, що Ангел Господній, попри минулі століття, зберігає незмінну цінність та непорушну свіжість. Це правда, що певні звичаї, традиційно пов’язані з читанням Ангела Господнього, зникли або з труднощами продовжуються у сучасному житті. Але це маргінальні елементи. Цінність роздумів над таємницею Воплочення Слова, вітання Богородиці та звернення до її милосердного заступництва залишається незмінною. І попри зміни умов часу, для більшості людей залишаються незмінними характерні періоди дня – ранок, полудень і вечір, – які позначають періоди їх активності та є запрошенням до паузи в молитві.

        Розарій

        1. Ми бажаємо зараз, всечесні браття, зупинитися на хвилинку на відновленні побожної практики, яку називають «компендіумом цілого Євангелія» (110): Розарію. Йому наші попередники приділяли пильну увагу та турботу. У багатьох випадках вони рекомендували його часте читання, заохочували до його поширення, пояснювали його природу, визнавали його придатність для сприяння споглядальній молитві — молитві як хвали, так і прохання — і нагадували про його внутрішню ефективність для сприяння християнському життю та апостольській відданості.
          Ми також, починаючи з першої загальної аудієнції нашого Понтифікату 13 липня 1963 р., показали нашу велику пошану до побожної практики Розарію (111). З того часу ми підкреслювали його цінність у багатьох різних випадках, деяких – звичайних, деяких – сумних. Таким чином, у хвилину страждань і непевності, ми опублікували Листа Christi Matri (15 вересня 1966 р.), щоб здобути молитви до Матері Божої Розарію та випросити в Бога найвищу користь миру (112). Ми оновили цей заклик у нашому Апостольському повчанні Recurrens mensis October (7 жовтня 1969 р.), в якому ми також вшановували четверте століття Апостольського листа Consueverunt Romani Pontificates нашого попередника святого Пія V, який у цьому документі пояснив і в певному сенсі встановив традиційну форму Розарію (113).
        1. Наше постійне та ніжне зацікавлення Розарієм спонукало нас дуже уважно стежити за численними зустрічами, які в останні роки були присвячені пастирській ролі Розарію в сучасному світі, зустрічами, організованими асоціаціями та особами, глибоко прив’язаними до Розарію, і в яких взяли участь єпископи, священники, монахи та миряни з підтвердженим досвідом і визнаною церковною обізнаністю. Серед цих людей особливо слід згадати синів святого Домініка, за традицією опікунів і популяризаторів цієї дуже цілющої практики. Паралельно з такими зустрічами йшла дослідницька робота істориків, робота, спрямована не на те, щоб якось археологічно визначити примітивну форму Розарію, а на розкриття первісного натхнення та рушійної сили, що стояла за ним та його основною структурою. Основні характеристики Розарію, його основні елементи та їхній взаємозв’язок стали чіткішими після цих конгресів та проведених досліджень.
        2. Так, наприклад, більш чітко проявилося євангельське натхнення Розарію: він черпає з Євангелія представлення таємниць та свої основні формули. Походячи з радісного привітання ангела та благочестивої згоди Богородиці, Розарій черпає натхнення з Євангелія, щоб підказати ставлення, з яким вірні мають його читати. У гармонійній послідовності молитви «Радуйся, Маріє» Розарій знову відкриває перед нами основоположну таємницю Євангелія – Втілення Слова, спогляданого у вирішальний момент Благовіщення Марії. Розарій, таким чином, є євангельською молитвою, як її люблять визначати пастори та вчені, можливо сьогодні більше, ніж у минулому.
        3. Стало також легше побачити, як упорядковане та поступове розгортання Розарію відображає сам спосіб, у який Слово Боже, милосердно входячи у людські справи, спричинило Відкуплення. Розарій розглядає в гармонійній послідовності основні спасительні події, здійснені в Христі, від Його непорочного зачаття та таємниць Його дитинства до кульмінаційних моментів Пасхи — благословенних страстей і славетного воскресіння — і до наслідків цього для новонародженої Церкви. в день П’ятидесятниці та щодо Діви Марії, коли наприкінці свого земного життя вона була прийнята тілом і душею до свого небесного дому. Було також помічено, що поділ таємниць Розарію на три частини не тільки суворо дотримується хронологічного порядку фактів, але, перш за все, відображає план первинного проголошення Віри та ще раз викладає таємницю Христа, саме так, як це бачить святий Павло у славнозвісному «гімні» в Посланні до Филип’ян — кенозис, смерть і піднесення (пор. Флп 2:6-11).
        4. ​​Розарій як євангельська молитва, зосереджена на таємниці відкупного Втілення, є молитвою чітко христологічного спрямування. Його найхарактерніший елемент, власне, подібна до літанії послідовність «Радуйся, Маріє», сама по собі стає безупинною хвалою Христу, який є кінцевою метою як благовіщення ангела, так і привітання матері Йоана Хрестителя: «Благословенний плід лона твого» (Лк 1:42). Ми пішли б далі і сказали б, що спадкоємність молитви «Радуйся, Маріє» становить основу, на якій виткано споглядання таємниць. Ісус, якого згадує кожне «Радуйся, Маріє», є тим самим Ісусом, якого спадкоємність таємниць пропонує нам — то як Сина Божого, то як Сина Діви — під час Його народження в стайні у Віфлеємі, під час Його представлення Його Матір’ю в Храмі, як юнака, сповненого ревності у справах свого Отця, як Відкупителя у муках в саду, бичованого та увінчаного терням, несучого хреста та вмираючого на Голгофі, воскреслого з мертвих і вознесеного до слави Отця, щоб зіслати дар Духа. Як відомо, свого часу існував звичай, який досі зберігся в деяких місцях, додавати до імені Ісуса в кожному «Радуйся, Маріє» згадку про споглядану таємницю. І це було зроблено саме для того, щоб допомогти спогляданню і змусити розум та голос діяти в унісон.
        5. Крім того, існувало відчуття з більшою нагальністю потреби ще раз підкреслити важливість ще одного суттєвого елементу Розарію, на додаток до цінності елементів хвали та прохання, а саме – елементу споглядання. Без нього Розарій є тілом без душі, і його читання може стати механічним повторенням формул і суперечити попередженню Христа: «А коли молитесь, не говоріть зайвого, як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані» (Мт 6:7). За своєю природою декламування Розарію вимагає спокійного ритму та уповільненого темпу, допомагаючи людині роздумувати над таємницями життя Господа, якими вони бачилися очима тієї, яка була ближче до Господа. Таким чином розкривається незліченне багатство цих таємниць.
        6. Нарешті, в результаті сучасної рефлексії зв’язок між Літургією та Розарієм став більш чітким. З одного боку, було наголошено, що Розарій є ніби гілкою, що виникла з давнього стовбура християнської Літургії, Псалтиря Пресвятої Богородиці, завдяки якому смиренні єдналися у церковному гімні хвали та загального заступництва. З іншого боку, було зазначено, що цей розвиток стався в той час – останній період середньовіччя – коли літургійний дух був у занепаді, а вірні поверталися від Літургії до набожності людській природі Христа та Пресвятій Діві Марії, набожності, яка сприяє певному зовнішньому почуттю благочестя. Не так багато років тому деякі люди почали висловлювати побажання, щоб Розарій був включений до обрядів Літургії, тоді як інші люди, прагнучи уникнути повторення колишніх душпастирських помилок, невиправдано нехтували Розарієм. Сьогодні проблему можна легко вирішити у світлі принципів Конституції Sacrosanctum concilium. Літургійні відправи та побожна практика Розарію не повинні ані протиставлятися одне одному, ані розглядатися як тотожні (114). Чим більше молитва зберігає свою справжню природу та індивідуальні особливості, тим пліднішою вона стає. Як тільки буде знову підтверджено першорядну цінність літургійних обрядів, не важко буде оцінити той факт, що Розарій є практикою побожності, яка легко гармонує з Літургією. Насправді як і Літургія, вона має спільнотний характер, черпає своє натхнення зі Святого Письма і спрямована на таємницю Христа. Спомин у Літургії та споглядальний спогад, властивий Розарію, хоча й існують на суттєво різних площинах реальності, мають своїм об’єктом ті самі спасительні події, здійснені Христом. Перший представляє нові, великі таємниці нашого Відкуплення, під завісою знаків та діючи прихованим чином. Останній за допомогою побожного споглядання пригадує ті самі таємниці в розумі того, хто молиться, і стимулює бажання черпати з них норми життя. Після встановлення цієї суттєвої різниці неважко зрозуміти, що Розарій є практикою побожності, яка черпає свою спонукальну силу з Літургії та природним чином повертається до неї, якщо практикується згідно з її початковим натхненням. Однак він не стає частиною Літургії. Справді, роздуми над таємницями Розарію, знайомлячи серця й розуми вірних із таємницями Христа, можуть бути чудовою підготовкою до створення тих самих таємниць у літургійній дії, а також стати її постійним відлунням. Однак під час відправи Літургії є помилкою читати Розарій, хоча, на жаль, ця практика все ще подекуди існує.
        7. Розарій Пресвятої Діви Марії, згідно з традицією, прийнятою нашим попередником св. Пієм V і авторитетно навчаною ним, складається з різних елементів, розташованих органічно:
          а) Споглядання у сопричасті з Марією ряду таємниць Спасіння, мудро розподілених на три цикли. Ці таємниці виражають радість месіанських часів, спасительні страждання Христа і славу Воскреслого Господа, яка наповнює Церкву. Це споглядання за самою своєю природою спонукає до практичних роздумів і забезпечує стимулюючі норми для життя.
          б) Молитва Господня, або Отче Наш, яка через свою величезну цінність лежить в основі християнської молитви та облагороджує цю молитву в її різноманітних виразах.
          в) Схожа на літанію послідовність «Радуйся, Маріє», яка складається з вітання Діви ангелом (пор. Лк 1:28) і вітання Єлизавети (пор. Лк 1:42), за якими йде церковне прохання, «Свята Маріє». Продовження ряду «Радуйся, Маріє» є особливою характеристикою Розарію, і їхнє число, у повній і типовій кількості сто п’ятдесят, представляє певну аналогію з Псалтирем і є елементом, який сягає самого походження цієї практики побожності. Але це число, поділене, згідно з добре перевіреним звичаєм, на десятки, пов’язані з окремими таємницями, розподілено у трьох уже згаданих циклах, таким чином породжуючи Розарій з п’ятдесяти «Радуйся, Маріє», як ми його знаємо. Останній увійшов у вжиток як звичайна міра практики побожності і як такий був прийнятий народною побожністю та затверджений папською владою, яка також збагатила його численними відпустами.
          г) Славослов’я «Слава Отцю», яке, згідно зі спільною орієнтацією християнської побожності, завершує молитву прославленням Бога, який є одним і Трійцею, від якого, через якого і в якому все походить (пор. Рим 11:36).
        1. Такими є елементи Розарію. Кожен має свій особливий характер, який, мудро зрозумілий і оцінений, повинен бути відображений у декламуванні, щоб Розарій міг виразити все своє багатство та різноманітність. Таким чином декламування буде серйозним та прохальним під час Господньої молитви, ліричним та сповненим хвали під час спокійної послідовності «Радуйся, Маріє», споглядальним у спогадах про таємниці та сповненим поклоніння під час Славослов’я. Це стосується всіх способів, якими зазвичай читається Розарій: приватно, в особистих спогадах з Господом; у спільноті, у родині чи в групах вірних, зібраних разом, щоб забезпечити особливу присутність Господа (пор. Мт 18:20); або публічно, на зборах, на які запрошується церковна спільнота.
        2. Останнім часом були створені певні практики побожності, які черпають натхнення з Розарію. Серед таких практик ми хочемо звернути увагу та рекомендувати ті, які вставляють у звичайне торжество Слова Божого деякі елементи Розарію, як-от роздуми над таємницями та повторення ангельського привітання Марії, подібне до літанії. Таким чином ці елементи набувають значення, оскільки вони знаходяться в контексті читання Біблії, ілюструються проповіддю, супроводжуються мовчазними паузами та підкреслюються піснею. Ми раді знати, що такі практики допомогли сприяти повнішому розумінню духовного багатства самого Розарію та відновили пошану до його читання серед молодіжних асоціацій та рухів.
        3. Тепер ми бажаємо, як продовження думки наших попередників, наполегливо рекомендувати декламування Розарію в сім’ї. Другий Ватиканський Собор вказав на те, що сім’я, первинна і життєво важлива клітина суспільства, «показує себе домашньою святинею Церкви через взаємну прихильність її членів і спільну молитву до Бога» (115). Таким чином, християнська сім’я вважається домашньою Церквою (116), якщо її члени, кожен відповідно до свого місця та завдань, усі разом сприяють справедливості, здійснюють діла милосердя, присвячують себе допомозі своїм братам та сестрам, беруть участь в апостольстві ширшої місцевої спільноти та відіграють свою роль у її літургійному богослужінні (117). Це буде тим більше правдивим, якщо вони разом підносять молитви до Бога. Якби цього елементу спільної молитви не було, сім’я втратила б сам характер домашньої Церкви. Таким чином, якщо ми хочемо відновити богословську концепцію сім’ї як домашньої Церкви, логічно слідувати конкретним зусиллям для відновлення спільної молитви у сімейному житті.
        4. Відповідно до вказівок Собору Institutio Generulis de Liturgia Horarum слушно зараховує сім’ю до груп, у яких богослужіння може відповідним чином відправлятися у спільноті: «Це доречно… щоб сім’я, як домашня святиня Церкви, повинна не тільки спільно молитися до Бога, але також, відповідно до обставин, повинна читати частини Літургії Годин, щоб бути у більш тісному зв’язку з Церквою» (118). Жоден засіб не повинен залишитися невивченим, щоб гарантувати, що ця чітка та практична рекомендація знаходитиме зростаюче та радісне прийняття у християнських сім’ях.
        5. Але немає жодного сумніву, що після відправи Літургії Годин, вершини, якої може досягти сімейна молитва, Розарій слід вважати однією з найкращих та найефективніших спільних молитов, до декламування яких запрошується християнська родина. Нам подобається думати та щиро сподіватися, що коли сімейне зібрання стає часом молитви, Розарій є частим та улюбленим способом молитви. Ми добре усвідомлюємо, що змінені умови сучасного життя не роблять сімейні зібрання легкими, і що навіть коли таке зібрання можливе, багато обставин ускладнюють його перетворення на молитву. Немає сумніву в складності цього. Але християнину за способом життя властиво не прогинатися під обставини, а долати їх, не піддаватися, а докладати зусиль. Тому сім’ї, які хочуть повною мірою жити за покликанням і духовністю, властивими християнській родині, повинні присвятити всю свою енергію подоланню тиску, який перешкоджає сімейним зібранням та спільній молитві.
        6. На завершення цих зауважень, які є доказом турботи та поваги Апостольської Столиці до Розарію Пресвятої Богородиці, ми хочемо водночас рекомендувати, щоб ця дуже гідна побожність не поширювалася у спосіб, який є занадто одностороннім або ексклюзивним. Розарій є чудовою молитвою, але вірні повинні почуватися спокійно вільними щодо нього. До спокійного декламування Розарію їх має привернути його внутрішня привабливість.

        Висновок

        Богословська та пастирська цінність набожності до Пресвятої Богородиці

        1. Всечесні браття, підходячи до кінця цього нашого Апостольського повчання, ми хочемо підсумувати та підкреслити богословську цінність набожності до Пресвятої Богородиці та коротко нагадати про її пастирську ефективність для оновлення християнського способу життя.
          Побожність Церкви до Пресвятої Богородиці є невід’ємним елементом християнського поклоніння. Шана, яку Церква завжди та всюди виявляла Матері Господа, від благословення, яким Єлизавета вітала Марію (пор. Лк 1:42-45), аж до виразів хвали та прохань, які вживаються сьогодні, є дуже сильним свідченням церковної норми молитви та запрошенням глибше усвідомити норму віри Церкви. Також вірним є зворотнє. Норма віри Церкви вимагає, щоб її молитовна норма повсюди розквітала щодо Матері Христа. Така набожність до Пресвятої Богородиці міцно вкорінена в Об’явленому Слові та має тверді догматичні основи. Вона ґрунтується на винятковій гідності Марії, «Матері Сина Божого, а отже, улюбленої доньки Отця і Храму Святого Духа — Марії, яка завдяки цій надзвичайній благодаті є набагато більшою за будь-яке інше створіння на землі чи на небі» (119). Ця відданість бере до уваги роль, яку вона відіграла у вирішальні моменти історії Спасіння, яке здійснив її Син, і її святість, яка вже була повною в її Непорочному Зачатті, але зростала весь час, коли вона слухалася волі Отця і прийняла шлях страждань (пор. Лк 2:34-35, 41-52; Йо 19:25-27), постійно зростаючи у вірі, надії та любові. Набожність до Марії також нагадує про її місію та особливе становище, яке вона займає в Божому народі, визначним членом якого вона є, яскравим прикладом і люблячою Матір’ю. Ця набожність нагадує про її безперервне та дієве заступництво, яке, хоча вона взята на небо, наближає її до тих, хто просить її допомоги, включно з тими, хто не усвідомлює, що вони її діти. Ця набожність нагадує про славу Марії, яка облагороджує все людство, як про це згадує видатна фраза Данте: «Ти так облагородила людську природу, що сам її Творець не погордував мати в ній частку» (120). Марія, по суті, є однією з нашого роду, справжньою донькою Єви, хоча й вільною від гріха матері, і вона справді є нашою сестрою, яка як вбога та смиренна жінка повністю розділила нашу долю.
          Крім того, ми б додали, що набожність до Пресвятої Богородиці знаходить своє остаточне виправдання у незбагненній та вільній волі Бога, який, будучи вічним та божественним милосердям (пор. 1Йо 4:7-8, 16), здійснює все згідно із задумом любові. Він любив її і зробив для неї великі справи (пор. Лк 1:49). Він любив її заради себе самого, і Він любив її також заради нас; Він дав її собі і Він також дав її нам.
        1. Христос є єдиною дорогою до Отця (пор. Йо 14:4-11) і найвищим прикладом, щодо якого учень повинен узгоджувати свою поведінку (пор. Йо 13:15), аж до співучасті у думках Христа (пор. Флп 2:5), живучи Його життям і володіючи Його Духом (пор. Гал 2:20; Рим 8:10-11). Церква завжди навчала цього, і ніщо в душпастирській діяльності не повинно затьмарювати це вчення. Але Церква, навчена Святим Духом і користуючись багатовіковим досвідом, визнає, що набожність до Пресвятої Богородиці, підпорядкована поклонінню божественному Спасителю і пов’язана з Ним, також має велику пастирську ефективність і є силою для оновлення християнського життя. Легко побачити причину такої ефективності. Багатогранна місія Марії для народу Божого є надприродною реальністю, яка діє і приносить плоди в тілі Церкви. Можна знайти привід для радості, розглядаючи різні аспекти цієї місії та спостерігаючи, як кожен із цих аспектів зі своєю індивідуальною дієвістю спрямований до тієї самої мети, а саме: вироблення в дітях Церкви духовних характеристик первородного Сина. Материнське заступництво Богородиці, її зразкова святість та божественна благодать, яка є в ній, стають для роду людського приводом для божественної надії.
          Роль Пресвятої Богородиці як Матері спонукає народ Божий звертатися із синівською та дочірньою довірою до неї, яка завжди готова вислухати з материнською любов’ю та дієвою допомогою (121). Таким чином народ Божий навчився звертатися до неї як до Утішительки страждаючих, Здоров’я хворих та Притулку грішників, щоб вони могли знайти розраду в скорботі, полегшення у хворобах та звільняючу силу в провині. Бо вона, вільна від гріха, веде своїх дітей до боротьби з гріхом з енергією та рішучістю (122). Це звільнення від гріха та зла (пор. Мт 6:13) – це необхідно повторити – є необхідною передумовою для будь-якого оновлення християнського життя.
          Зразкова святість Пресвятої Богородиці заохочує вірних «зводити очі до Марії, яка сяє перед цілою спільнотою обраних як взірець чеснот» (123). Йдеться про тверді євангельські чесноти: віру та покірне прийняття Слова Божого (пор. Лк 1:26-38, 1:45, 11:27-28; Йо 2:5); великодушний послух (пор. Лк 1:38); щире смирення (пор. Лк 1:48); піклування про милосердя (пор. Лк 1:39-56); глибоку мудрість (пор. Лк 1:29, 34; 2:19, 33:51); поклоніння Богу, яке виявляється в готовності виконання релігійних обов’язків (пор. Лк 2:21-41), у подяці за отримані дари (пор. Лк 1:46-49), у її жертвоприношенні в Храмі (пор. Лк 2:22-24) і в її молитві серед апостольської спільноти (пор. Дії 1:12-14); її стійкість у вигнанні (пор. Мт 2:13-23) і в стражданнях (пор. Лк 2:34-35, 49; Йо 19:25); її бідність, яка відображає гідність і довіру до Бога (пор. Лк 1:48, 2:24), її уважну турботу про свого Сина, від Його скромного народження до ганьби на хресті (пор. Лк 2:1-7; Йо 19:25-27); її делікатну завбачливість (пор. Йо 2:1-11); її дівичу чистоту (пор. Мт 1:18-25; Лк 1:26-38); її міцну і цнотливу подружню любов. Ці чесноти Матері також прикрашатимуть її дітей, які наполегливо вивчатимуть її приклад, щоб відобразити його у своєму житті. І цей поступ у чесноті виявиться наслідком і вже зрілим плодом того пастирського запалу, який випливає з набожності до Пресвятої Діви.
          Набожність до Матері Господа стає для вірних можливістю зростати в Божій благодаті, а це є кінцевою метою всієї душпастирської діяльності. Бо неможливо шанувати ту, яка є «благодатною» (Лк 1:28), не вшановуючи тим самим у собі стан благодаті, яким є дружба з Богом, спілкування з Ним і перебування у Святому Дусі. Саме ця божественна благодать оволодіває цілою людиною та уподібнює її до образу Сина Божого (пор. Рим 8:29; Кол 1:18). Католицька Церква, наділена багатовіковим досвідом, визнає в набожності до Пресвятої Богородиці потужну допомогу для людини, коли вона прагне до сповнення цієї мети. Марія, Нова Жінка, стоїть поряд з Христом, Новим Чоловіком, в чиїй лише таємниці таємниця людини (124) знаходить правдиве світло; Марія дана цій таємниці як запорука і гарантія того, що Божий план у Христі щодо Спасіння цілої людини вже досяг реалізації у створінні: у ній. Розглянута в епізодах Євангелія та в реальності, якою вона вже володіє в Місті Божому, Пресвята Діва Марія пропонує спокійне бачення та заспокійливе слово сучасній людині, яка часто розривається між стражданням і надією, переможена відчуттям власних обмежень і охоплена безмежними прагненнями, стурбована у своєму розумі та розділена у своєму серці, невпевнена перед загадкою смерті, пригнічена самотністю та прагненням до спілкування, є жертвою нудьги та огиди. Марія демонструє перемогу надії над стражданням, спілкування над самотністю, миру над тривогою, радості й краси над нудьгою й огидою, вічних видінь над земними, життя над смертю.
          Нехай самі слова, сказані нею до слуг на весільному бенкеті в Кані: «Що лиш скаже вам, – робіть» (Йо 2:5), будуть печаттю нашого повчання та додатковою причиною на користь пастирської цінності набожності до Пресвятої Богородиці як засобу ведення людей до Христа. Ці слова, які, на перший погляд, були обмежені бажанням виправити збентеження під час бенкету, розглядаються в контексті Євангелія від Йоана, щоб повторити слова, використані народом Ізраїлю, щоб схвалити Завіту на Синаї (пор. Вих 19:8, 24:3, 7; Вт 5:27) і відновити свої зобов’язання (пор. Ос 24:24; Ез 10:12; Неєм 5:12). І це слова, які чудово узгоджуються з тими, які сказав Отець під час Богоявлення на горі Тавор: «Його слухайте» (Мт 17:5).

        Епілог

        1. Всечесні браття, ми детально зупинилися на невід’ємному елементі християнського поклоніння: набожності до Матері Господа. Цього вимагала природа теми, яка в останні роки була об’єктом вивчення та перегляду, а часом і викликала певне здивування. Нас потішає думка, що праця, яка виконується цим Апостольським Престолом і вами для виконання норм Собору, зокрема літургійної реформи, є сходинкою до ще більш жвавого поклоніння Богові, Отцю, і Сину, і Святому Духу, і до зростання християнського життя вірних. Нас сповнює впевненість, коли ми зазначаємо, що оновлена ​​Римська Літургія, також узята в цілому, є чудовою ілюстрацією набожності Церкви до Пресвятої Богородиці. Нас підтримує надія, що директиви, видані для того, щоб зробити цю відданість ще чистішою та енергійнішою, будуть застосовані щиро. Ми радіємо, що Господь дав нам можливість висунути деякі моменти для роздумів, щоб відновити і утвердити повагу до практики Розарію. Втіха, впевненість, надія та радість – це почуття, які ми хочемо перетворити на гарячу хвалу та подяку Господу, поєднуючи наш голос із голосом Пресвятої Богородиці згідно з молитвою Римської Літургії.
          Дорогі браття, висловлюючи надію, що завдяки вашій великодушній прихильності серед духовенства та людей, довірених вашій опіці, відбудеться рятівне зростання набожності до Марії з безсумнівною користю для Церкви та суспільства, ми сердечно передаємо нашу особливе апостольське благословення вам і всім вірним людям, яким ви присвячуєте свою пастирську ревність.

        Дано в Римі, у соборі Святого Петра, другого лютого, у свято Стрітення Господнього, 1974 року, одинадцятого року нашого Понтифікату.

        Папа Павло VI

        Виноски

        1) Пор. Лактанцій, Divinae Institutiones IV, 3, 6-10: CSEL 19 с. 279.
        2) Пор. Другий Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 1-3, 11, 21, 48, AAS 56 (1964), с. 97-98, 102-103, 105-106, 113.
        3) Другий Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 103: AAS 56 (1964), с. 125.
        4) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 66: AAS 57 (1965), с. 65.
        5) Там само.
        6) Вотивна Меса до Пресвятої Діви Марії, Матері Церкви. Передмова.
        7) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium 66-67: AAS 57 (1965), с. 65-66, Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 103: AAS 56 (1964), с. 125.
        8) Апостольське повчання, Signum Magnum: AAS 59 (1967) с. 465-475
        9) Пор. Другий Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 3: AAS 56 (1964). с. 98.
        10) Пор. Другий Ватиканський Собор там же, 102: AAS 56 (1954), с. 125.
        11) Пор. Римський Месал, відновлений Декретом Священного Вселенського Другого Ватиканського Собору, оприлюднений владою Папи Павла VI, типове видання, MCMLXX, 8 грудня, передмова.
        12) Римський Месал, відновлений Декретом Священного Вселенського Другого Ватиканського Собору, проголошений владою Папи Павла VI, Orao Lectionum Missae, типове видання MCMLXIX. с. 8, Перше читання (Рік А: 1: Іс 7:10-14: «Ось Діва зачне»; Рік Б: 2Сам 7:1-15; 8б-11, 16: «Престол Давидів буде встановлений назавжди перед лицем Господнім»; Рік В: Міх 5:2а [Євр 1-4а]: «З тебе вийде мені той, хто має бути Володарем в Ізраїлі»).
        13) Там само, с. 8, Євангеліє (Рік А: Мт 1:18-24: «Ісус народився від Марії, яка була заручена з Йосипом, сином Давидовим»; Рік Б: Лк 1:26-38: «Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина»; Рік В: Лк 1:39-45: «І звідкіля мені це, що прийшла до мене мати Господа мого?»).
        14) Пор. Римський Месал, Адвентова префація, II.
        15) Римський Месал, там само.
        16) Римський Месал, Євхаристійна молитва I, Communicantes на Різдво та октаву.
        17) Римський Месал, 1 січня, Вхідний антифон і колекта.
        18) Пор. Римський Месал, 22 серпня, колекта.
        19) Римський Месал, 8 вересня, Молитва після Причастя.
        20) Римський Месал, 31 травня, колекта.
        21) Пор. там же, колекта і молитва над дарами.
        22) Пор. Римський Месал, 15 вересня, колекта.
        23) Пор. 1, стор. 15.
        24) З-поміж багатьох анафор див. наступні, які особливо шануються східними обрядами: Anaphora Marci Evangelistae: Prex Eucharistica, ed A. Hanggi-I, Pahl. Fribourg Editions Universitaires, 1968, с. 107; Anaphora Iacobi fratris Domini graeca ibid. с. 257; Anaphora Ioannis Chrysostomi, там же, с. 229.
        25) Пор. Римський Месал, 8 грудня, префація.
        26) Пор. Римський Месал, 15 серпня, префація.
        27) Пор. Римський Месал, 1 січня, Молитва після Причастя.
        28) Пор. Римський Месал, Загальна служба до Пресвятої Богородиці, 6, Tempore Paschali, колекта.
        29) Римський Месал, 15 вересня, колекта.
        30) Римський Месал, 31 Колекта до Марії. У тих самих рядках — Префація до Пресвятої Богородиці, 1 березня; «Ми добре робимо… святкуючи пам’ять Діви Марії… прославляючи Твою любов до нас словами її вдячної пісні».
        31) Пор. Лекціонарій, III неділя Адвенту (Рік В: Соф 3:14-18а): IV неділя Адвенту (пор. виноску 12 вище); Неділя в октаві Різдва (Рік А: Мт 2:13-15, Рік Б: Лк 2:22-40; Рік В: Лк 2:41-52); ІІ неділя після Різдва (Йо 1:1-18); VII неділя після Пасхи (Рік А: Дії 1:12-14): ІІ неділя року В: Йо 1:1-12); Х неділя року (Рік Б: Бут 3:9-15); XIV неділя року (Рік Б: Мр 6:16)
        32) Пор. Лекціонарій, катехуменат і хрещення дорослих, молитва Господня (Друге читання, 2, Гал 4:47); Християнська ініціація поза Пасхальною Вігілією (Євангеліє, 7, Йо 1:1-5; 9-16; 16-18); Шлюбна Меса (Євангеліє, 7, Йо 2:1-11); посвячення дів і релігійне сповідування (Перше читання, 7, Іс 61:9-11; Євангеліє, 6 Мр 3:31-35; Лк 1:26-38 [пор. Ordo Consecrationis Virginum 130; ordo professionis religiosae, pars alter, 145]).
        33) Пор. Лекціонарій, За біженців і вигнанців (Євангеліє, 1, Мт 2:13-15; 19-23); На подяку (Перше читання, 4, Соф 3:14-15).
        34) Пор. La Divina Commedia, Paradiso XXXIII, 1-9 пор. Літургія годин, спомин Пресвятої Богородиці по суботах, Служба читання гімну.
        35) Ordo baptismi parvulorum 48: Ordo initiationis christiana adultorum, 214.
        36) Пор. Rituale Romanum, Tit. VII, cap. III, De benedictione mulieris post partum.
        37) Пор. Ordo professionis religiosae, Pars Prior, 57 та 67.
        38) Пор. Ordo consecrationis virginum, 16.
        39) Пор. Ordo professionis religiosae, Pars Prior, 62 та 142; Pars Altera, 67 та 158; Ordo consecrationis virginum, 18 та 20.
        40) Пор. Ordo unctionis infirmorum eorumque pastoralis curae, 143, 146, 147, 150.
        41) Пор. Римський Месал, Меси за померлих, За померлих братів і сестер, родичів і доброчинців. Збірка.
        42) Пор. Ordo exsequarum 226.
        43) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium, 63: AAS 57 (1965), с. 64.
        44) Пор. Другий Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 7: AAS 56 (1964), с. 100-101.
        45) Проповідь 215, 4: PL 38, 1074.
        46) Там само.
        47) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Божественне Об’явлення, Dei Verbum, 21: AAS 58 (1966), с. 827-828.
        48) Пор. Adversus Haereses IV. 7, 1: PG 7, 1, 990-991: S Ch. 100, t. II, с. 454-458.
        49) Пор. Adversus Haereses III, 10, 2: PG 7, 1, 873: S Ch. 34, p.164.
        50) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium, 62: AAS 57 (1965), с. 63.
        51) Другий Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію Sacrosanctum Concilium, 83: AAS 56 (1964), с.121.
        52) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium, 63: AAS 57 (1965), с. 64.
        53) Там само. 64: AAS 57 (1965), с. 64.
        54) Трактат XXV (In Nativitate Domini), 5: CCL 138, с. 123; S. Ch. 22, с. 132; пор. також Трактат XXIX In Nativitate Domini 1: CCL там само, с. 147; S. Ch там само, с. 178; Трактат LXIII (De Passione Domini) 6: CCL там само, с. 386: S. Ch. 74, с. 82.
        55) M Ferotin, Le Liber Mozarabicus Sacramentorum, col. 56.
        56) In Purificatione, B. Mariae, Sermo III, 2: PL 183, 370; Sancti Bernardi Opera, ed J. Leclercq-H. Rochais, vol IV, Rome 1966. p. 342.
        57) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium 57: AAS 57 (1965), с. 61.
        58) Там само, 58: AAS 57 (1965), с. 61.
        59) Пор. енцикліку Пія XII “Mystici Corporis”: AAS 35 (1943), с. 247.
        60) Пор. Другий Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 47: AAS 56 (1964), с. 113.
        61) Там само, 102, 106: AAS 56 (1964), с. 125, 126.
        62) “задумай згадати всіх, хто був угодний Тобі впродовж віків: святих Отців, Патріархів, Пророків, Апостолів… і святу та славну Божу Матір і всіх святих… нехай вони згадають наші злидні і бідність, і разом з нами нехай принесуть Тобі цю велику та некриваву жертву”: Anaphora Iacobi fratris Domini syriaca: Prex Eucharistica, ed. A. Hànggi – I. Pahl Fribourg, Editions Universitaires, 1968, p. 274.
        63) Expositio Evangelii secundum Lucam 11 26: CSEL 32, IV, с. 55: S. Ch. 45, с. 83-84.
        64) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium, 62: AAS 57 (1965), с. 63.
        65) Пор. Другий Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 103: AAS 56 (1964), с. 125.
        66) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium, 67: AAS 57 (1965), с. 65-66.
        67) Пор. там само.
        68) Пор. Другий Ватиканський Собор, Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 104: AAS 56 (1964), с. 125-126.
        69) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium, 66: AAS 57 (1965), с. 65.
        70) Пор. Павло VI, Промова 24 квітня 1970 р. у церкві Матері Божої Бонарської в Кальярі: AAS 62 (1970) с. 300.
        71) Пій IX, Апостольський лист Ineffabilis Deus: Pii IX Pontificis Maximi Acta, I, 1, Рим 1854, с. 599. Пор. також V. Sardi. La solenne definizione del dogma dell’Immacolato concepimento di Maria Santissima, Atti e documenti…, Rome 1904-1905, vol. II, с. 302.
        72) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium, 66: AAS 57 (1965), с. 65.
        73) S. Ildephonsus, De viginitate perpetua sanctae Mariae, розділ XII: PL 96, 108.
        74) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen Gentium 56: AAS 57 (1965), с. 60 та авторів, згаданих у примітці 176 цього документа.
        75) Пор. св. Амвросій, De Spiritu Sancto II, 37-38; CSEL 79 с. 100-101; Касіян, De incarnatione Domini II, розділ II: CSEL 17, с. 247-249. Св. Беда, Homilia 1,3: CCL 122, с. 18 та с. 20.
        76) Пор. св. Амвросій, De institutione virginis, розділ XII, 79: PL 16 (вид. 1880), 339; Epistula 30, 3 та Epistula 42, 7: там само 1107 і 1175; Expositio evangelii secundum Lucam X 132. S розділ 52, с. 200. S. Прокл Константинопольський, Oratio I, 1 і Oratio V, 3: PG 65, 681 і 720; св. Василій Селевкійський, Oratio XXXIX, 3: PG 85, 433; св. Андрій Критський, Oratio IV: PG 97, 868: св. Герман Константинопольський, Oratio IIII, 15: PG 98, 305.
        77) Пор. св. Єронім, Adversus Iovinianum I, 33: PL 23, 267; св. Амвросій, Epistula 63, 33: PL 16 (вид. 1880), 1249; De institutione virginis, розділ XVII, 105: там само, 346; De Spiritu Sancto III, 79-80: CSEL 79, с. 182-183; Седулій, Гімн «A solis ortus cardine», вірші 13-14 CSEL 10, с. 164; Hymnus Acathistos, Str 23; ред. I. B. Pitra, Analecta Sacra, I, стор. 261; св. Прокл Константинопольський, Oratio I, 3: PG 65, 648; Oratio II, 6: там само, 700; св. Василій Селевкійський, Oratio IV, In Nativitatem B. Mariae: PG 97, 868; св. Іван Дамаскін, Oratio IV, 10: PG 96 677.
        78) Пор. Север Антіохійський, Homilia 57: PO 8, стор. 357-358; Ісихій Єрусалимський, Homilia de sancta Maria Deipara: PG 93, 1464; Хризип Єрусалимський, Oratio in sanctam Mariam Deiparam, 2 PO 19, с. 338: св. Андрій Критський, Oratio V: PG 97, 896: Св. Йоан Дамаскін, Oratio VI, 6: PG 96, 972.
        79) Liber Apotheosis, вірші 571-572: CCL 126. с. 97.
        80) Пор. св. Ісидор, De ortu et obitu Patrum, розділ LXVII III: PL 83, 148: св. Ільдефонс, De virginitate perpetua sanctae Mariae, розділ X: PL 96, 95; св. Бернард, In Assumptione B. Virginis Mariae: Sermo IV, 4 PL 183, 428: In Nativitate B. Virginis Mariae: там само. 442 св. Петро Дамієн, Carmina sacra et preces II, Oratio ad Deum Filium: PL 145, 921; Antiphonalium officii, ред. R.J. Hesbert, Рим 1970, том IV, n. 6314, с. 80.
        81) Пор. Paulus Diaconus, Homilia I, In Assumptione B. Mariae Virginis: PL 95, 1567: De Assumptione sanctae Mariae Virginis: Paschasio Radherto trib, 31, 42, 57, 83: ed. A. Ripberger. у «Spicilegium Friburgense» 9, 1962, с. 72, 76, 84, 96-97; Едмер Кентерберійський, De excellentia Virginis Mariae, розділи IV-V: PL 159, 562-567: св. Бернар, In laudibus Virginis Matris. Homilia IV, 3: Sancti Bernardi Opera, ed. J Leclercq-H. Rochais, IV, Рим 1966, с. 49-50.
        82) Пор. Оріген, In Lucam Homilia VII, 3: PG 13 1817: S. Ch. 87, с. 156: св. Кирило Олександрійський, Commentarius in Aggacum prophetam, розділ XIX: PG 71, 1060: св. Амвросій, De fide IV 9, 113-114: CSEL 78, с. 197-198: Expositio evangelii secundum Lucam I;, 23 і 27-28: CSEL 32, IV, с. 53-54 і 55-56; Severianus Gabalensis, Antipater of Bostra Homilia in Sanctissimae Deiparae Annuntiationem, 16; PG 85, 1785.
        83) Пор. Едмер Кентерберійський, De excellentia Virginis Mariae, розділ VII: P: 159, 571: св. Амедей Лозаннський, De Maria Virgini Matre, Homilia VII: PL 188, 1337: S Ch 72, p. 184.
        84) De virginitate perpetua sanctae Mariae, розділ XII: PL 96, 106.
        85) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 54: AAS 57 (1965), с. 59. Пор. Павло VI Allocutio ad Patres Conciliares habua altera exacta Concilii Oecumenici Vaticani Secundi Sessione, 4 грудня 1963: AAS 56 (1964), с. 37.
        86) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 6, 7-8, 9-11: AAS 57 (1965), с. 8-9, 9-12, 12-21.
        87) Там само, 63: AAS 57 (1965) с. 64.
        88) Св. Кіпріан, De Catholicae Ecclesiae unitate, 5: CSEL 3, с. 214.
        89) Ісаак де Стелла, Sermo LI, In Assumptione B. Mariae: PL 194, 1863.
        90) Sermo XXX, I: S. Ch. 164, с. 134.
        91) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 66-69: AAS 57 (1965), с. 65-67.
        92) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Боже Об’явлення, Dei Verbum, 25: AAS 58 (1966), с. 829-830.
        93) Цитована праця, 13: AAS 56 (1964), с. 103.
        94) Пор. Officium magni canonis paracletici, Magnum Orologion Athens 1963 p. 558: passim у літургійних канонах і молитвах: пор. Софроній Євстрадіаду, Theotokarion, Chennevieres-su Marne 1931, с. 9, 19.
        95) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 69: AAS 57 (1965), с. 66-67.
        96) Пор. там само, 66: AAS 57 (1965), с. 65; Конституція про Святу Літургію, Sacrosanctum Concilium, 103: AAS 56 (1964), с. 125.
        97) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 67: AAS 57 (1965), с. 65-66.
        98) Там само, 66: AAS 57 (1965), с. 65.
        99) Пор. Павло VI, Промова у Ватиканській базиліці до отців Собору, 21 листопада 1964 р.: AAS 56 (1964), с. 1017.
        100) Декрет Другого Ватиканського Собору про екуменізм, Unitatis Redintegratio, 20: AAS 57 (1965), с. 105.
        101) Енцикліка Adiutricem Populi: AAS 28 (1895-1896), с. 135.
        102) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 56: AAS 57 (1965), с. 60.
        103) Пор. св. Петро Хрисолог, Проповідь CXLIII: PL 52 583.
        104) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 55: AAS 57 (1965), с. 59-60.
        105) Пор. Павло VI Апостольська конституція, Signum Magnum I: AAS 59 (1967), стор. 467-468: Римський Месал, 15 вересня, Молитва над дарами.
        106) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 67: AAS 57 (1965), с. 65-66.
        107) Св. Августин, In Iohannis Evangelium, Tractatus X, 3; CCL 36, с. 101-102; Epistula 243, Ad Laetum, 9: CSEL 57, с. 575-576; св. Беда, In Lucae Evangelium expositio, IV, XI, 28: CCL 120, с. 237: Гомілія I, 4: CCL 122. с. 26-27.
        108) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 58: AAS 57 (1965), с. 61.
        109) Римський Месал, IV неділя Адвенту, колекта. Подібно до збірника 25 березня, який можна використовувати замість попереднього при читанні ангела Господнього.
        110) Пій XII, Лист до архієпископа Маніли «Philippinas Insulas»: AAS 38 (1946), с. 419.
        111) Промова до учасників ІІІ Домініканського Міжнародного Конгресу Розарію: Insegnamenti di Paolo VI 1, (1963) с. 463-464.
        112) В AAS 58 (1966), с. 745-749.
        113) В AAS 61 (1969), с. 649-654.
        114) Пор. 13: AAS 56 (1964) с. 103.
        115) Декрет про апостольство мирян, Apostolicam Actuositatem, 11: AAS 58 (1966) с. 848.
        116) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 11: AAS 57 (1965), с. 16.
        117) Пор. Другий Ватиканський Собор, Декрет про Апостольство мирян, Apostolicam Actuositatem, 11: AAS 58 (1966) с. 848
        118) Цитована праця, 27.
        119) Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 53: AAS 57 (1965), с. 58-59.
        120) La Divina Commedia, Paradiso XXXIII, 4-6.
        121) Пор. Другий Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву, Lumen gentium, 60-63: AAS 57 (1965), с. 62-64.
        122) Пор. там же, 65: AAS 57 (1965), с. 64-65.
        123) Там само, 65: AAS 57 (1965), с. 64.
        124) Пор. Другий Ватиканський Собор, Душпастирська конституція про Церкву в сучасному світі, Gaudium et spes, 22: AAS 58 (1966), с. 1042-1044.
        125) Пор. Римський Месал 31 травня, колекта.

        Джерело: Apostolic Exhortation of His Holiness Paul VI – Marialis Cultus – for the Right Ordering and Development of Devotion to the Blessed Virgin Mary

        Неофіційний переклад з англійської: Максим Гонтар

        Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!

        Інші дописи автора

          Оціни

          [rating-system-posts]

             

            Про автора

            Волонтер Патріаршої Комісії у справах Молоді УГКЦ (Календар ДивенСвіт, Спільноти УГКЦ). Програміст, захоплюється графічним дизайном та перекладом з англійської. З 2011 бере участь у щотижневих зустрічах біблійного кола та займається перекладом біблійних коментарів. Учасник Літньої Біблійної Школи УКУ в 2018 та 2019 роках.