Найбільша заповідь (Мт 22:35-46)

Інші дописи автора

        Найбільша заповідь (Мт 22:35-46)

        Коментарі Отців Церкви на недільне Євангеліє

        Євангеліє від Матея 22:35-46

        І от один із них, законоучитель, спитав Його, спокушаючи: 36. “Учителю, котра найбільша заповідь у законі?” 37. Він же сказав до нього: “Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: 38. це найбільша й найперша заповідь. 39. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого. 40. На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються.” 41. Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх: 42. “Що ви думаєте про Христа? Чий він син?” Кажуть йому: “Давидів.” 43. Він до них мовить: “Як же Давид у надхненні називає його Господом, 44. кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги. 45. Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?” 46. І ніхто не міг Йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше Його запитувати.

        Коментарі Отців Церкви

        «І от один із них, законоучитель, спитав Його, спокушаючи: “Учителю, котра найбільша заповідь у законі?”» (Мт 22:35-36)

        Хто може справедливо називати Його учителем?

        Давайте нині розглянемо намір того, хто спокушав [законника]. Він каже: Учителю, котра найбільша заповідь у законі? Кажучи Учителю, він спокушав Господа, тому що вимовляв це слово не як учень Христовий. Зрозуміліше це буде з прикладу, який ми наведемо. Наприклад, батько є батьком свого сина і ніхто не може назвати його у властивому розумінні батьком, крім його сина, і мати є матір’ю своєї дочки і ніхто не може назвати її матір’ю, крім її дочки. Так і вчитель є вчителем свого учня і учень є учнем свого учителя. І подивися, що оскільки не всі, хто називає Його учителем, правильно говорять, а тільки ті, хто має бажання навчитися від Нього, Він говорив Своїм учням: Ви звете мене: Учитель, Господь, і правильно мовите, бо я є (Йо 13:13). Отже, правильно учні Христові називають Його учителем і, служачи Його слову, називають Його Господом. Тому правильно говорив апостол, що у нас один Господь Ісус Христос, через якого – усе, і ми через нього (1Кор 8:6). І зверни увагу на те, що Він говорить: Досить для учня, коли стане, не просто як вчитель, але як його вчитель (Мт 10:25). Таким чином, якщо хтось нічого не вчиться у Слова і не відданий Йому всією своєю душею, щоб стати Його улюбленим насадженням, але при цьому називає Його Учителем, той є братом фарисея, який спокушав Христа і говорив до Нього Учителю. Так і кожен, хто каже: Отче наш, що єси на небі! (Мт 6:9), не повинен мати духа рабства, але Дух усиновлення (Рим 8:15). А хто не має Духа усиновлення і каже: Отче наш, що єси на небі! – той обманює, тому що Він не є сином Бога, називаючи Бога своїм Отцем (Оріген «Коментар на Євангеліє від Матея»).

        Найбільша заповідь

        Питання таке: Котра найбільша заповідь у законі? І в цьому місці доречно нам сказати щось про відмінність заповідей. Бо одні заповіді – головні, а інші – наступні за ними, і так по порядку слід дійти до найменших заповідей. Адже якби Господь не відповів тому фарисеєві, який спокушав Його і запитував: Котра найбільша заповідь у законі, то ми б вважали, що одна заповідь не більша від іншої (Оріген «Коментар на Євангеліє від Матея»).

        «Він же сказав до нього: Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю» (Мт 22:37)

        Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем

        А тепер, коли Господь, відповідаючи, каже: Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю – це найбільша й найперша заповідь, ми навчаємося необхідному розумінню про заповіді, що є велика заповідь і що є менші аж до найменших (Оріген «Коментар на Євангеліє від Матея»).

        Серце, думка, душа

        Гідний всіх цих дарів радіє премудрістю Божою, володіючи серцем, сповненим любов’ю Божою, душею, цілковито просвіченою світлом знання, та розумом, цілковито просвіченим Словом Божим. І той, хто сподобився таких дарів від Бога, звичайно, розуміє, що ввесь закон і пророки (Мт 22:40) становлять суть всієї премудрості і знання Божого, і розуміє, що ввесь закон і пророки від початку залежать від любові до Господа Бога і ближнього та зв’язані з нею і що досконалість благочестя полягає в любові (Оріген «Коментар на Євангеліє від Матея»).

        Всім серцем

        Отже, найперша заповідь (Мт 22:38) вчить всякого роду благочестя. Бо любити Бога всім серцем є основою всякого блага, а друга містить справедливе ставлення до людей. І перша вказує шлях до другої, а друга складається з першої. Бо той, хто досяг успіху в любові до Бога, з очевидністю всіляко любить і ближнього, як самого себе (Кирило Олександрійський «Коментар на Євангеліє від Матея»).

        «Це найбільша й найперша заповідь. А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого» (Мт 22:38-39)

        Друга подібна до першої

        Ще зверни увагу на те, що фарисей запитав: Котра найбільша заповідь у законі? (Мт 22:36) – а Господь, відповідаючи йому, вчить нас, що любити Господа – не тільки найбільша заповідь, але і найперша, і перша не по порядку Письма, але по достоїнству чесноти. І слід звернути увагу, що вона немовби відповідає цьому місцю, тому що відповідає немовби багатьом встановленим заповідям. Отже, нині Господь назвав найпершою і найбільшою заповіддю – заповідь Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю, а друга – подібна до першої, і через цю подібність друга заповідь є великою: Люби ближнього твого, як себе самого, щоб, згідно з цим, ми зрозуміли, що є й інша заповід], що за значенням і за порядком буде третьою, а інша – четвертою, і, так обчислюючи по порядку заповіді закону, отримуючи від Бога мудрість, хтось може розташувати їх до найменшої. Це справа нікого іншого, окрім самого Христа, Який є Божа могутність і Божа мудрість (1Кор 1:24) (Оріген «Коментар на Євангеліє від Матея»).

        «На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються» (Мт 22:40)

        Закон і пророки в скорочені

        Після цього ти запитаєш, яким чином на ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються. Адже, як здається, текст показує, що все написане або в Книзі Виходу, або в Левіт, або в Чисел, або у Второзаконні, спирається на ці дві заповіді. Яким же чином закон, встановлений про прокажених або про терплячих стіканням кров’ю, або про кровоточивих жінок спирається на ці заповіді? А також яким чином пророцтво, яке було сказано про захоплення Єрусалиму (Іс 5:1-30), або видіння Єгипту в Ісаї (Іс 19:1-25) та інших пророків, яким чином видіння про Тир (Іс 23:1-18) або будь-які інші пророцтва про Тир і царя Тирського (Єз 28:12-19), яким чином також видіння Ісаєю чотириногих тварин в пустині (Іс 30:6-7) спираються на ці дві заповіді? Мені здається, що сказане в цьому місці слід розуміти наступним чином: хто виконав все, написане про любов до Бога і ближнього, той достойний отримати від Бога найбільші милості, яким передує слово мудрості Духом Святим, після якого слово знання, згідно з тим самим Духом (1Кор 12:8) (Оріген «Коментар на Євангеліє від Матея»).

        «Коли фарисеї були вкупі, Ісус спитав їх» (Мт 22:41)

        Ісус – це Той, Хто покладає межі

        Сум’яття багатьох сталося навчанням для всіх. Бо якщо ми віримо, що все тут відбувалося і говорилося за Промислом Бога, то зрозуміємо, що Христос не бажав навчити тих, які виступають проти. Ні, Христос бажав навчити тих, хто вже хотів від Нього навчитися, а тому й хотів почути Його питання. Адже Той, Хто покладає межі морю, тут кидає виклик зухвалості диявола: бо Він в змозі ставити межі там і тоді, де і коли захоче (Анонімний коментар)є

        «Що ви думаєте про Христа? Чий він син? Кажуть Йому: Давидів» (Мт 22:42)

        Що ви думаєте про Христа?

        Отже, дивись, скільки Він сотворив чудес і знамен, скільки запропонував інших питань, скільки представив доказів своєї однодумності з Отцем і в словах, і в ділах, яку приписав похвалу законникові, який сказав, що один є Бог, перш ніж запропонував це питання, щоб фарисеї не могли сказати, що хоча Він і творить чудеса, але виявляється противником закону і ворогом Божим. Ось чому це питання Він і пропонує після стількох доказів, непримітним для них чином приводячи їх до визнання і Його Богом. І спочатку Він пропонував подібне питання учням своїм, але спершу запитав їх: За кого мене вважають інші, – а потім вже: За кого вони самі? Але фарисеїв питає іншим чином. В противному випадку вони, звиклі все говорити без всякого страху, негайно назвали б Його ошуканцем і злою людиною. Тому Він і вимагає їхнього власного судження. Так як Спаситель хотів йти на страждання, то і наводить тепер таке пророцтво, в якому Він виразно названий Господом; і робить це не просто і не без причини, а маючи для того достатню підставу. Так як вони на перше питання Його не дали правильної відповіді (назвавши Його простою людиною), то, на спростування їхнього помилкової думки про Нього, Він наводить слова Давида, який звіщає Його Божество. Вони мали Його за просту людину, тому і сказали: Давидів. Спаситель же, виправляючи це їхнє думання, наводить пророка, який стверджує, що Він Господь і істинний Син Божий та що Йому належить однакова честь з Отцем (див. Пс 110:1) (Іван Золотоустий «Гомілії на Євангеліє від Матея»).

        «Він до них мовить: Як же Давид у натхненні називає його Господом» (Мт 22:43)

        Натхнення Давида

        Отож, це місце гідне розгляду того, що бажав Спаситель, коли запропонував фарисеям питання про Христа, щоб вони відповіли, що думають про Нього, і яка була причина того, що фарисеї не могли дати відповіді. Хтось простіше роздумуючи про це, сказав би, що бажанням Спасителя було приборкати зухвалість фарисеїв, які пред’являють Йому безліч скрутних запитань, а також садукеїв, які запропонували Йому запитання про сім братів і їхню одну жінку (див. Мт 22:23-30). Отже, оскільки фарисеї і садукеї, запитуючи що-небудь, поступали так, мабуть, не тому, що бажали навчитися, як учні, а спокушали Христа, тому й Господу було необхідно запропонувати питання їм, які стверджували, що вони володіють знанням закону, щоб викрити їх перед народом, тому що вони не дали відповіді на Його запитання, а Сам Він відповів на всі. Бо Господь був здатний, згідно з належним вчителям положенням, проголошувати і передавати Божественне вчення, а вони не впізнали самого Пророка, який був вершиною пророків (Оріген «Коментарі на Євангеліє від Матея»).

        «Кажучи: Господь промовив Владиці моєму: Сідай праворуч мене, доки не покладу твоїх ворогів тобі під ноги» (Мт 22:44)

        Господь промовив Владиці моєму

        Юдеї, вважаючи Христа людиною, спокушали Його, а не намагалися б Його спокушати, якби вірили, що Він – Син Божий. Тоді Ісус вирішив показати, що знає обманливість їхніх сердець і що Він не є людиною, яку вони можуть спокушати, а є Богом, Якого спокушати неможливо. Не міг Він прямо сказати істину про себе, але й мовчати не міг: сказати не міг, бо юдеї, знайшовши б більший привід для богохульства, могли зовсім збожеволіти; але і замовчувати істину не міг Той, Хто прийшов істину провістити. Для того Він і запропонував їм таке питання, щоб саме це питання, поки Він зберігає мовчання, показало їм, що Він не людина, а Бог: Як же Давид у натхненні називає його Господом? Хіба міг бути його Господом Той, Кому належало від нього родитися? Я думаю, це питання Він спрямовував не тільки проти фарисеїв, а й проти єретиків. Адже по плоті Він був сином Давида, але по Своєму Божеству Він був його Господом (Анонімний коментар).

        «Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?» (Мт 22:45)

        Давид називає Його Господом

        Тут потрібна обережність, щоб не вийшло, що сам Христос заперечує, що Він – Син Давидів. Але Він і не заперечував, що Він – син Давидів, Він питав про це. Ви сказали, що Христос є сином Давида, і я не заперечую це. Але він називає Його Господом. Скажіть мені, яким чином Він є сином, якщо Він – його Господь? Але вони не відповіли, замовкли. Давайте відповімо їм так, як сам Христос пояснює. Де пояснює? Через свого апостола. Для початку, як нам знати, що це сам Христос дає пояснення? Ось, каже апостол: Ви бо шукаєте доказу, що у мені говорить Христос (2Кор 13:3). Отже, через голос апостола Христос удостоїв нас відповіді на питання. По-перше, згадаймо, що сказав Христос, звертаючись через апостола до Тимотея: Пам’ятай про Ісуса Христа, що воскрес із мертвих, з роду Давида, згідно з моєю Євангелією (2Тим 2:8). Отже, Христос – син Давидів. Але як же Він і Господь йому? Скажи нам, апостоле! Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом (Флп.2:6). Впізнай в Ньому Господа Давида. А якщо впізнаєш в Ньому Господа Давида, нашого Господа, Господа Неба і землі, Господа ангелів, рівного Богові, і Образ Божий, то як же Він – син Давидів? Вслухайся в те, що йде далі. Апостол показує тобі Господа Давида, кажучи, що Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом. Тоді як же Він – Давидів син? А применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившись як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної. Тому і Бог його вивищив (Флп 2:7-9). І воскрес Христос із роду Давида, син Давидів, бо Він применшив себе. Як себе применшив? Взявши на себе те, чим Він не був, не втрачаючи того, чим Він був. Применшив себе, упокорив себе. Хоча був Богом, здавався людиною (Тут дієслово аррагеге має значення «здаватися, проявляти себе як щось». У даному випадку абсолютно не мається на увазі уявлення докетів, згідно з яким тіло, прийняте Христом тіло, було удаваним). Він відкинутий був, коли ходив по землі, хоча Він – Творець Неба. Відкинутий був і як людина, немов в Ньому не було ніякої сили. Він був не просто відкинутий, але убитий! Він був тим каменем, об який спіткнулися юдеї і розбилися: Хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він упаде, того роздушить (Мт 21:44). Спочатку Він був покладений внизу і тоді вони спіткнулись. Але Він прийде згори і тоді їх роздушить. Тепер ви зрозуміли, що Він і син Давида, і Господь Давида: Господь Давида завжди, син Давида на час. Господь Давида роджений з субстанції Отця, син Давидів народжений від Діви Марії, зачатий Духом Святим. Пам’ятаймо твердо те й інше! Одне – це наше майбутнє житло у вічності, інше – наше визволення від теперішньої чужини (Августин Гіппонський «Бесіди»).

        «І ніхто не міг Йому відповісти й слова, і від того дня ніхто не важився більше Його запитувати» (Мт 22:46)

        Ніхто не наважився більше Його запитувати

        Причина того, що вони не наважилися потім запитувати Його, полягала в тому, що, почувши запитання, вони не змогли Йому відповісти. Справді, якби їх запитання виходило з бажання навчитися, то Господь ніколи б не поставив їм таких запитань, щоб згодом вони не наважилися запитувати. Але вони запитували, спокушаючи Його, тому Господь захотів перешкодити їм своїм запитанням, щоби вони устидалися і відступили від своєї зухвалості і потім нічого не запитували у Нього. Ми сказали це згідно з роздумами простішого тлумача (Оріген «Коментарі на Євангеліє від Матея»).

        Жодного додаткового запитання

        Фарисеї і садукеї шукали привід обманути Його, вхопитися за яке-небудь слово, з якого можна було б сплести змову. Вони вкрай заплуталися в своїх словах і більше вже ні про що не запитують. І тепер вони відкрито готові видати Його римській владі. З усього цього ми вчимося того, що отруту заздрості можна подолати, але її дуже важко позбавити дії (Ієронім Стридонський «Коментарі на Євангеліє від Матея»).

        Переклад з англійської – Ольга Цицик, за виданням ACCS: NT Ib, Matthew 14–28 (2002)

        Ілюстрація: Jacob Jordaens – Christ among the Pharisees

        Приєднуйтесь до нас у Телеграм та Вайбер і отримуйте раз на тиждень дайджест найпопулярніших дописів!

        Інші дописи автора

          Оціни

          How useful was this post?

          Click on a star to rate it!

          Average rating 5 / 5. Vote count: 4

          No votes so far! Be the first to rate this post.

             

            Про автора

            Волонтер Патріаршої Комісії у справах Молоді УГКЦ (Календар ДивенСвіт, Спільноти УГКЦ). Програміст, захоплюється графічним дизайном та перекладом з англійської. З 2011 бере участь у щотижневих зустрічах біблійного кола та займається перекладом біблійних коментарів. Учасник Літньої Біблійної Школи УКУ в 2018 та 2019 роках.