Національний світогляд є результатом тієї віри, яку кожен вибирає сам

Читай також

  • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
  • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
  • У пошуках крихти надії
        • Національний світогляд є результатом тієї віри, яку кожен вибирає сам

          У час, коли глобальна війна рветься у наш дім через усі пороги, кожна розмова про єдність і нероздільність соборної України вимагає фундаментальних аргументів.

          Останні роки нашого існування впевнено показують нам, що аргументи економічного, геополітичного, етнічного, культурно-історичного ґатунку можуть бути практично підважені та зруйновані через ворожу окупацію й анексію, через пропаганду, ментальні впливи і зміни культурних матриць існування населення. Розуміємо, що всі наведені засоби є лише маніпулятивними способами завоювання в ході того, що називається гібридною війною, і в них немає ні правди, ні справедливості.

          Сьогодні як ніколи наше життя залежить від наявності світогляду – індивідуального і водночас спільного для тих, що вважають себе приналежними до українського народу. Бо єдність, незалежність, соборність є поняттями не від природи заданими, але такими, що випливають зі світогляду людини та спільноти.

          Однак травма, завдана нам соціалістичною радянщиною, на довгий час і на багато поколінь породила в нашій ментальності несамовиту нехіть до проявів будь-якого стабільного світогляду і переконань.

          Ми занадто добре пам’ятаємо і переказуємо наступним поколінням огидливу ненависть до загальної ідеології, бадьорих маршів, «всєобщєго єдінєнія» і зошитів із марксистсько-ленінської самоосвіти. Гидуємо тим і водночас носимо в собі як стартову формулу життя, якої треба позбутися, але оскільки замінити її нема чим, то «наша пісня гарна й нова, заспіваймо її знову».

          Одне з головних зранень населення нашої країни – небажання мати світогляд, який був би не тільки особистим, а ще й об’єднував і творив із нас національну цілісність. І цю нехіть ми переказуємо як заповіт, як сімейну цінність, як батьківське слово своїм нащадкам. Бо найгірше, що з нами відбулося, це не кріпаччина часів царату, але ґвалт однакодумання, духовного вирівнювання під один ранжир і під один голос у тоталітарному державному таборі.

          Саме відсутність світогляду – вільно вибраного, власного, але водночас спільного з тими, що живуть із нами в одній хаті, місті, країні – робить нас нездатними створювати плідні партійні спільноти, провадити політичне життя і розумно вибирати лідерів державного життя. Так само відсутність власного і водночас спільного світогляду робить нас нацією-флюгером, яку так легко повертати в будь-який бік різноманітним зайдам і, що ще гірше, затятим ворогам. Відсутність національного світогляду диктує умови національної поразки.

          Національний світогляд є результатом тієї віри, яку кожний вибирає сам, але в згоді з родичами, сусідами і всіма, кого може іменувати своїми людьми. Таку віру передають від покоління до покоління. Саме вона є правдивим батьківським заповітом, материнським словом, скарбом пращурів.

          Зі статті салезіянина о. Олександра-Августа ЧУМАКОВА “Депозит віри для ураїнської молоді”, Часопис Патріярхат №1, 2022.

          Журнал можна придбати в паперовому вигляді у церковних крамницях. Або в електронному – на сайті.

          Світлина з ФБ-сторінки о.Олександра.

          Читай також

        • Чи можна з позиції Церкви вважати тих, хто загинув за Україну, новомучениками?
        • Школа міжконфесійного діалогу «Зцілення ран війни: спільне завдання українських Церков»
        • У пошуках крихти надії
          • Оціни

            How useful was this post?

            Click on a star to rate it!

            Average rating 0 / 5. Vote count: 0

            No votes so far! Be the first to rate this post.